Ласкаво просимо, трон наразі вільний
17
січня 2017 О 0:27
152
5 книжок, що зігріють вас узимку

Зима цьогоріч
холодна. Д-д-д-ддуже. І якщо птахи можуть розправити крила й полетіти далеко, аж
до теплих країв, то люди змушені залишатися. Поміж сніжинок і хуртовин, поміж
морозяних малюнків на склі й незнайомих слідів на снігу, поміж холоду і зими. І
люди залишаються. Зігріваються гарячим духмяним чаєм, затишними обіймами, мріями
про сокровенне і…хорошими книжками! Так, так, адже ми переконані: коли взимку
читати правильні книжки, стає тепло. Не вірите? Лишень спробуйте самі.

«Історії про
троянди, дощ і сіль» - Дзвінка Матіяш

Видавництво «Темпора»,
2015

Ця книжка немовби нагріта сонцем. Вона навіть на дотик
тепла. 15 історій про троянди. 15 історій про дощ. 15 історій про сіль. Історії
про людей, котрі живуть поруч, про справжній світ, у якому не завжди буває все
ідеально, зате щоранку світить сонце, усмішки дарують віру в краще, а мудрість,
терпіння і вдячність допомагають пройти випробування і полюбити життя усім
серцем! Книжку рекомендовано читати неспішно, у жодному разі не в шумному метро.
Слухайте ці історії, бо коли гортатимете сторінки у цілковитій тиші, вам
здаватиметься, що то сама Двінка Матіяш сидить напроти вас, і стиха розповідає
вам свою казку. Ви незчуєтеся, як вам одразу стане затишно, і ще захочеться
багато думати. Про своє, потаємне. І дякувати за Життя!

«Вже коли вони п’ють
чай, він питає: «А від чого у тебе болить волосся?» «Від життя. Від чого ж іще
воно може боліти?» - відповідає вона. А потім обхоплює його ліву руку вище від
кисті обома своїми і каже швидко-швидко: «Ти знаєш, мені би так хотілося, щоб
час був повільний-повільний, щоби можна було смакувати секунду за секундою,
нікуди не поспішати, щоб ми пили з тобою чай довго-довго. Щоб це ніколи не
закінчувалося. Щоб ніщо не закінчувалося». Він гладить правою рукою її по
голові, розкуйовджує її волосся – воно таке ж беззахисне, як і вона вся, не
дивно, що воно в неї постійно болить.»

  

«Теплі історії
для неї» - Святослав Черній

Видавництво «Брайт
Стар Паблішинг», 2016

Мабуть, чи не кожна дівчина мріє про те, аби хтось колись
написав книжку персонально для неї.  Як у
тій пісні співають: “Especially for you…” Маємо
нині добрі новини! Така книжка є! І хоч ви можете особисто не знати Святослава
Чернія, талановитого автора цієї книжки, утім, історії, які він розповідає,
настільки живі і справжні, особливі й милі серцю, що можна сміливо заплющити очі,
уявляючи, що книжка направду писалася саме для вас! «Теплі історії для неї»
подарують вам велику кількість тепла. Вам захочеться частіше усміхатися
незнайомим людям, робити маленькі приємності, пити какао з зефірками, залишати
по собі у повітрі запаморочливий аромат парфумів, ховати до кишень коханого
маленькі любовні записки, і літати! Читайте щоразу, як вам відчайдушно мерзнутимуть
на вітрові руки. Власне, можете у принципі не виймати цю книжку зі своєї
сумочки всю зиму, і періодично тішити себе неймовірно душевними оповідками, де
є він, вона і їхнє безмежне щастя.

«Хочеться
якихось таких душевно теплих речей. Робити їх для тебе, робити їх з тобою!  Чомусь постійно бачу перед очима какао. А ще
велосипеди. Той єдиний раз, коли ми каталися… У тебе був постійний страх в’їхати
кудись чи в щось. А ця незабутня зачіска, сформована зустрічним вітром,
постійно викликала в мене усмішку. Колись ми кататимемось по Амстердаму на
подвійному ровері, з якого я не дам тобі впасти. На вулицях Барселони ми зриватимемо
кислі апельсини, а в Парижі я спробую написати твій портрет. Тільки не як
художник, а як письменник. Можливо, нам доведеться вибирати: купити їжу чи
квиток у музей, але ми, однозначно, будемо щасливіші, ніж половина людей на
цьому світі. Ми будемо удвох.»  

 

«Розмови з Богом»
- Богдана Матіяш

Видавництво "Discursus"

А іноді просто хочеться помовчати. І слухати тишу, довго,
довго… Заплющити очі, слухати биття свого власного серця, думати думки, мріяти
мрії, медитувати, молитися. Адже часом слова молитви плутаються, і хочеться
просто поговорити з Богом. Простими словами. Розповісти про свої сни, запитати,
чи не знає Він, бува, які імена мають дерева, і як говорити з ними, аби вони
чули. Чи не говорити, а просто підійти тихо, обійняти, пригорнутися усім тілом,
і відчути, як від кінчиків пальців і аж до маківки голови вас наповнює сила. Навіть
якщо ви не знаєте жодної молитви, просто спробуйте поговорити з Ним. Як вмієте.
Він неодмінно чує Вас. І любить.

 "чуєш як довкола
тихо мій Боже коли ми сидимо з тобою на краєчку землі і ти тримаєш мене за
плечі поки я нахиливши голову розглядаю китів під твоїми ногами так тихо мій
Господи так безмежно гарно

скажи мені чи це
ще земля чи вже небо і чи ми ще повернемося до мого дому ти усміхаєшся Боже
говориш як мало я знаю який мав би бути мій дім і де він мені приготований розкажи
мені а ти похитуєш головою мовляв ще зарано ти усміхаєшся і кити здається теж
усміхаються випускаючи в самісіньке небо фонтани води».

 

 «Маленька паризька книгарня» - Ніна Джордж

Видавництво "Наш Формат",2016

Ця книжка для тих, хто любить читати. І вірить в кохання.
Так, так, не пирхає іронічно зачувши про метеликів у животі, шалений стукіт
серця і божевільні вчинки, а лиш вдумливо погоджується: «Я знаю, про що ти
кажеш». Ця книжка для тих, що хоче відпустити, але ще не наважився. Адже коли
відпустити, тоді собі не залишається нічого, окрім пустки, яку, зрештою,
необхідно чимсь наповнити. А пустка завжди лякає своєю страхітливою порожнявою.
Бо іноді здається, що вона поглине нас, разом із нашими зраненими серцями і
зрадженими сподіваннями, розбитими вщент надіями і закам’янілими на віки вічні
образами. Але це не правда! Бо пустка – це простір. А чого іще нам треба, аби
розправити крила і полетіти, як не простору? Читайте цю книжку вдома,
загорнувшись у теплий плед. І коли ви дочитаєте останню сторінку, то відчуєте
надзвичайну легкість! Адже усі ваші тягарі, як і тягарі головного героя,
залишаться десь далеко позаду. Тож вам не залишиться нічого більше, окрім як іти
вперед, залишаючи по собі на снігу теплі сліди…

«Санарі каже, що
потрібно їхати на південь по воді, щоб знайти відповіді на свої сни. Він також
стверджує, що там знову можна віднайти себе, але тільки, якщо заблукати по
дорозі, зовсім заблукати. Через кохання. Через поривання. Через страх. Там, на
півдні, вони прислухаються до моря і розуміють, що сміх і плач звучать
однаково, і що душа іноді повинна поплакати, аби бути щасливою. Птах пробудився
в його грудях, обережно розпростав крила, вражено усвідомлюючи, що він ще
живий. Він рвався назовні. Хотів вирватися з його грудей разом із його серцем і
полинути в небо».

 

 «Море моря» - Ільма Ракуза

Видавництво "Книги - ХХІ", 2015

А що робити, коли море кличе?... Коли шум його чується у
вухах, і щоразу заколисує до сну… Коли тепло його огортає тіло сонячним
серпанком, аж доки важкість не перетворюється на невагому легкість, і навіть
серце починає битися в унісон із морським прибоєм… Коли море кличе, не можна
сидіти на місці. Треба шукати його. Іти до нього. Сповідатися йому. Купатися в
ньому, мовби перероджуючись. Бо коли море кличе, воно знає, чому так робить. І
навіть коли воно зимове і бурхливе, неспокійне і колюче, коли воно загрозливе і
розмашисте, десь в глибині воно тепле і спокійне. І воно хоче передати цей свій
спокій, і заспокоїти. І зцілити. І зробити так, аби спогади не стерлися, а лиш
перестали боліти. Аби музика не ятрила душу, а лиш викликала атмосферні, майже
тактильні відчуття. Аби рани гоїлися, і шрами зникали. Сльози висихали,
перетворюючись на сіль, і маленькими крупинками, мовби сніг, спадали зі щік у
солоне й без того море. Ільма Ракуза пише прекрасно! Про звуки, кольори,
запахи, атмосферу минулого, які назавжди залишаються в пам’яті. Бо люди народжуються
і помирають. А море залишається вічно.   

«Мабуть, від
цього першого в моєму житті моря мені перехопило подих. Ще й сьогодні, коли я у
себе на півночі заплющую очі, я бачу його світлу даль. Чую запах морської води,
чую шум прибою. І світ виглядає цілком унор-мо-ва-но. Губи самі складаються в «О».
Вода, вітер, сонце, синь, камінь, мушлі, водорості, барвінок, лавр, розмарин,
олеандр, виноградна лоза. І дитяча гойдалка і Фаро і Мірамаре і риби і кораблі».

Читайте! Мовчки,
про себе. Інтонаційно, для когось, уголос. Читайте якомога більше теплих книжок
узимку, діліться враженнями від прочитаного, записуйте улюблені цитати, даруйте
книжки, пов’язавши на них барвисті стрічки. Життя набагато прекрасніше,
коли поруч, на полиці, є гарна книжка!

З вами читала Слава
Світова

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments