Ласкаво просимо, трон наразі вільний
05
листопада 2017 О 11:54
305
Аеропорт

Нарешті вона. Що ж її так довго не було? Вже не знав, що й думати. Може, я їй набрид? Може, не хоче бачити? Може, щось сказав не те і повівся, як дурень? Останнього разу вона сиділа дуже сумна саме після моїх слів. Пила латте і навіть не скуштувала своє улюблене тістечко. Для інших я їх ніколи не замовляв, бо навіть не знав, що такі бувають. Вона навчила їх купувати, бо завжди питала: “У вас є макарони”? Десь з Парижу якось привезла коробочку, то прямо в залі прильоту розповідала своїй подрузі, які вони смачні. А я запам’ятав і почав їх також купувати. Її улюблені – солона карамель із фісташкою.

Що ж я тоді бовкнув, дурень? Хоча, чому зразу дурень. Просто вона мені дуже подобалась, а закохані завжди трішки глупуваті. Особливо чоловіки. Дівчата більш тонкі й чутливіші натури, і поводяться доросліше. Іноді таке враження, що вони все знають про чоловіків. Навіть коли вона була в мене вперше, то знайшла все, що їй було потрібно, за лічені хвилини. Жіноча інтуіція? Як? Іноді я і сам плутаюсь. Ось спитайте, де в мене кава, де рушники, де цукерки і книжки, то я зразу і не згадаю. Я ж змушений був план намалювати і підписати усі свої двері і меблі, щоб не забувати. А що робити, якщо від кохання втрачаєш голову і нічого не пам’ятаєш. Особливо коли навкруги стільки народу і всі щось від мене хочуть. Що ж я їй тоді сказав? Треба згадати, щоб знову не помилитися. Підготуйся, чоловіче, і будь сміливішим. Сьогодні ти повинен усе вирішити. Саме сьогодні. Бо скільки ж можна?

------

Господи, як же я втомилася. Вже рік, майже два рази на тиждень, я з ним. Це взагалі можна витримати? Звісно, спочатку це захоплювало. Ранкова кава (іноді в джезві на піску, іноді просто розчинна), смаколики, відрядження, враження, емоції, літаки, міста, країни. Коли не вистачало сил, він завжди мене заспокоював. Ввічливий, стриманий і чемний. Зараз таких майже нема. Усі, кого я зустрічала за останній рік, не були схожі на нього. Метушливі, непривітні, неусміхнені, вони розмовляли голосно і дуже швидко, а інколи я їх зовсім не розуміла. Холодні й байдужі, ніби я не дівчина, а якась стійка з супермаркету або холодильник. А цей якось зразу став мені схожий на рідного. Начебто ми знайомі усе життя. І так піклувався про мене, що я захопилася по-справжньому.

Але зараз... Ми не бачились майже місяць, бо в мене було дуже багато роботи в офісі. А він жодного разу не нагадав про себе, хоча він був увесь цей час на місці. Я бачила його нові фото на особистій сторінці, і дуже сподівалася отримати хоч якесь повідомлення. Що сумує, чекає, що я йому потрібна. Але ні. Він мовчав увесь цей місяць. То може, я собі все вигадала і для нього я була лише однією з тих багатьох, що оточують його кожного дня? Я взагалі не розумію, чому він виділив саме мене? Я ж бачила біля нього дуже ефектних дівчат, гарних, як “Міс Всесвіт”. Вони кожного дня на підборах, у гарних сукнях, у повному мейкапі і готові до нових знайомств. Я ж частіше зустрічалась з ним у джинсах і кедах, а з мейкапу завжди була тільки туш для вій, бо коли кожного дня на роботі треба вдягати діловий костюм, починаєш цінити зручність простого одягу. Добре. Зайду ще раз. Подивлюсь на нього і або залишусь, або це буде наша остання зустріч. Бо треба щось змінити нарешті в моєму житті. Втомилась я від цієї невизначеності. Квиток я купила, а далі буде, як буде. Або з ним, або в мене почнеться нове життя десь дуже далеко від нього.

---------

Йде. Зараз скажу їй все, що думаю про наші стосунки. Що б там не було – скажу. Я й каблучку купив. Бачив якось, як вона міряла саме цю в магазині за рогом. Там ще вивіска бірюзового кольору. В рекламі казали – модний бренд. Або тренд. Не пам’ятаю. А продавчині мені показали, яке їй сподобалось найбільше. Тоненьке і гарне, як вона. Все. Я вирішив. Не можу більше без неї, і вона повинна це знати. Скільки можна вже кидати мене! І відлітати бозна куди так часто. Подарую їй каблучку, запропоную роботу, буде приїздити до мене кожного дня, а іноді, навіть, на вихідні. Будемо разом. Нікуди її більше не відпущу. Все. Я готовий. Кажу.

“Увага! Літак рейсом Київ – Париж затримується на невизначений час. Білявку в джинсах і кедах з наплічником блакитного кольору просимо повернутись до центральної зали очікування. Аеропорт Бориспіль хоче зробити вам цікаву пропозицію”.

Олена Лінова
Автор:
Олена Лінова
comments powered by HyperComments