Ласкаво просимо, трон наразі вільний
31
січня 2017 О 23:46
24
Алессандро Барікко "Море океан"

«Чоловік
не обертається. І далі не зводить очей із моря. Тиша. Час від часу, вмочуючи
пензлик у мідну чарку, кладе на полотно кілька легких штрихів. Ворсинки пензля
залишають по собі ледь помітну блідесеньку темінь, яку вмить висушує вітер,
відновлюючи первісну білизну. Вода. У мідній чарці – лише вода. А на полотні –
нічого. Нічого, що можна побачити»

(«Море-океан»)

Багато
хто любить милуватися «традиційним» водним морем, а як щодо милування
внутрішнім морем людської душі: страхи, переживання, думки, почуття? У нашому
маленькому світі є періоди мертвого штилю, штормові попередження, власне
шторми. Та часом буває, що внутрішнє море не так просто заспокоїти.  Тоді залишається тільки одне: збирати валізи
і їхати на побачення із морем. Воно справді лікує…

Герої
книги – звичайні люди, які в один прекрасний момент перестали відчувати смак
життя. На те у кожного з них є вагома причина. Хтось зрадив чоловіку, хтось втомився
шукати даму серця і заходився писати їй листи, а хтось вирішив, що досить уже
бути відомим письменником і збирати нагороди. Часом  у нас теж бувають моменти, коли хочеться
змінити місце проживання, номер мобільного. Так от, усі герої Барріко – це люди,
які перейшли межу між «терплю» і «хочу щось змінити». І тепер їм потрібно знову
знайти себе. З цією метою всі вони їдуть в одне місце – забутий Богом і людьми
готель «Альмаєр». Адже саме на краю світу легше щодня переписувати  власну історію.

«А знаєш, що тут добре? Поглянь: ми крокуємо,
залишаючи по собі стільки слідів на піску, і вони відбиваються, чіткі,
впорядковані. А завтра, прокинувшись, ти подивишся на цей великий берег, а від
слідів нічого не зосталося: ні обрису, ні відбитку, анічогісінько. Море все
змиє вночі. Приплив усе сховає. Ніби й не проходив тут ніхто й ніколи. Наче й
не існувало нас тут ніколи. Якщо є десь на світі місце, у якому можеш вважати
себе за ніщо, то це – тут. Уже не земля, але ще й не море. Не фальшиве життя,
але й не справжнє. Це час. Час, що минає. І квит».

Всередині
людини в усі її періоди життя живе тривога чи то за щось, чи то за когось. Якщо
її вчасно не позбутися, вона відбере у неї спокій. Та все ж, чому герої їдуть
до моря, – подумаєте ви? Усе просто – море лікує. У ньому немає ані кінця, ані
краю. Воно мовчить, надихає, дивує, заспокоює, якщо хочете, а ще з ним приємно
порозмовляти ні про що.

Попри  те, що роман і носить назву «Море-океан»,
мова в ньому йде не виключно про красу води чи вечірнього сонця. Хоча і красиві
пейзажні замальовки тут безперечно трапляються. Головний меседж, який хоче
донести до читача Барікко, – потрібно керуватися особистими бажаннями, а не
думками інших людей. Але для того, щоб його збагнути, потрібно пройти всі
літературно-словесні лабіринти, які спеціально для читача «вибудовує» Барікко.

«Але життя не минає так, як ти це собі уявляєш. Іде
власним шляхом. А ти йдеш своїм. І це не той самий шлях. Отак… Не те, щоб я
прагнула щастя, зовсім ні. Я прагнула… врятуватися. Саме так: урятуватися. Але
я запізно збагнула, з якого, з якого боку треба заходити – з боку жадань.
Сподіваються, що людей врятує інше: обов’язок, чесність, гідна поведінка,
справедливість. Аж ніяк.
Лише жадання рятують. Це єдина справжня річ. Коли їх не облишиш,
урятуєшся». 

Ми
занадто багато беремо до уваги чи забороняємо. Життя без заборон – значно яскравіше.

Однак
варто відзначити, що є у книзі й дивно-веселі моменти. До прикладу, чоловік
зустрічає жінку і ніби впевнений, що хоче віддати їй своє серце і життя
(Бартлбум, той, котрий писав листи), але раптом відчуває, що закохався у іншу,
сестру цієї дами серця. Його «їзданина» від однієї жінки до іншої – ще те
видовище! Бо ж, як виявляється, море справді лікує, але не робить за людину
вибір і  не підказує, як їй вчинити.

Тому
прислухайтеся до свого внутрішнього моря, живіть почуттями і бажаннями, у нас
для цього лише одне життя!

(с) Тетяна
Крисюк

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments