Ласкаво просимо, трон наразі вільний
27
квітня 2017 О 18:06
174
Ангели

На станції Ройсдорф до потягу зайшла красива пара - незрячий чоловік і жінка, йому років під 60, вона трохи молодша. Стрункі, вбрані у світлий одяг, усміхнені й спокійні. Мовчки сіли навпроти мене, вона біля вікна, він ближче до проходу. Жінка сховала до сумочки телефон, поклала голову йому на плече й заплющила очі. Він, дивлячись крізь простір прозоро-блакитно, обережно взяв її руку. Ось так вони весь час і їхали, усміхаючись наче ангели. Можливо, він ніколи не бачив, яка вона гарна. І вона ніколи не прагнула справити на нього враження красою. Але що як вони навчились бачити одне одного із заплющеними очима, і ці усмішки видавали їхню радісну таємницю? Мені здалось, якби в потязі зникла електрика, від їхніх усмішок навколо усе одно було би світло. І світло мені вже пару днів, щойно про них згадую. Як би навчитися бачити людей серцем? І ось так усміхатись наосліп... Я забула, як це.

(с) Олена Опанасенко

 

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments