Ласкаво просимо, трон наразі вільний
12
червня 2017 О 10:32
246
Берта фон Зутнер. Голубка миру

Навіть із мрії можна зварити варення, якщо додати фруктів і цукру.

Її називали “провісницею нового часу”, “фурією пацифізму” і “видатною героїнею 19-го століття”. У своїх творах вона торкалася найскладніших соціальних і політичних тем, а у житті керувалася принципами миру, але повсякчас мала вести боротьбу за права жінок, проти антисемітизму і мілітаризації. Вона стала першою жінкою, що здобула Нобелівську премію миру, та перед цим посприяла тому, щоб ця премія взагалі існувала.

Зустрічайте червневу героїню рубрики “Календар видатних жінок” — завзяту активістку, талановиту і відважну письменницю Берту фон Зутнер.

Берта Софія Фелічіта Кінскі народилася 9-го червня 1843-го року у Празі (що була тоді в складі Австро-Угорської імперії) в родині австрійського фельдмаршала графа Франса Йозефа Кінскі фон Шинік унд Теттау та дочки кавалерійського офіцера Софії Вільґеміни, уродженої фон Кернер. Батько дівчинки помер ще до її народження, а його родичі цуралися Софії Вільґеміни — “марнотратної та розпещеної бюрґерки”. Графиня ж дійсно ні у чому собі не відмовляла, а особливо в пристрасті до азартних ігор. Вона проводила час на європейських курортах, світських раутах і в казино, невтомно й безповоротно витрачаючи статки покійного чоловіка. З одного боку, юна Берта отримала гарну освіту, прекрасно володіла голосом і грала на кількох музичних інструментах, встигла пожити у Парижі, Венеції, Лондоні і Баден-Бадені, побіжно вивчивши англійську, французьку та італійську, й обертаючись у вищих колах. З іншого — дівчина залишилася без посагу, що унеможливлювало її щасливу долю. До тридцяти років вона ще намагалися вдало вийти заміж, але, в умовах цілковитого банкрутства, Берта змушена була шукати кошти на подальше прожиття самотужки. Після невдалої спроби стати професійною співачкою жінка найнялася гувернеркою до чотирьох дочок високоставленої віденської родини Зутнер, і несподівано стала предметом палкого кохання одного з трьох синів сімейства — барона Артура Гундаккара фон Зутнера. На заваді у закоханих стояв не лише вік Берти, котра була старша за Артура на сім років, але й хиткий матеріальний стан Зутнерів, який батьки Артура сподівалися покращити вигідно оженивши молодика. Під натиском категоричної матері Артура та керуючись найліпшими намірами і турботою про долю коханого, 1876-го року Берта переїхала у Париж, де стала економкою й особистим секретарем самого Альфреда Нобеля. Цей момент у біографії Берти встиг обрости купою міфів, включно із любовним зв’язком з Нобелем чи його невдалими залицяннями до молодої жінки. Втім, дослідники їхніх біографій сходяться на тому, що Берту рекомендувала Нобелю саме мати Артура, аби спекатися непроханої потенційної невістки. Сам же Нобель був вельми вражений ерудованістю і широкими поглядами Берти, і можливо їхні стосунки отримали б продовження, але вже за два тижні Нобель був терміново відкликаний у Швецію самим королем, а Берта отримала, сповнений ніжності і відчаю, лист від Артура, тож полетіла на крилах кохання назад до Відня.

 Потай від батьків, вони з Артуром одружилися і вирушили в Грузію, де Берта мала певні  аристократичні зв’язки і швидко знайшла можливість давати приватні уроки іноземних мов і музики в  родині князя Дадіані, більш-менш облаштувавши їхній з Артуром сімейний затишок. Їх приймали у  найкращому тогочасному товаристві Кавказу, поступово Артур зарекомендував себе як непоганий  журналіст а, щойно розгорілася російсько-турецька війна, почав писати блискучі військові репортажі,  оповідання і романи.

 Під його впливом, і за порадою багатьох знайомих, за перо взялася і Берта. Поки вони мешкали у  Тифлісі вона писала есеї та оповідання під псевдонімом В. Oulot, а після повернення в Європу, у  співавторстві з Артуром, були створені п’ять романів: “Інвентарізація душі” ( “Inventarium einer Seele”,  1883), де проголошувалися ідеї миру та інтернаціоналізму, “Погана людина” ( “Ein schlechter Mensch”,  1885), у якому йшлося про амбівалентність і вільнодумство, “Даніела Дормес” ( “Daniela Dormes”, 1886)  — присвячений дарвінізму та антисемітизму, “Світське життя” ( “High Life”, 1886), що торкався питань    демократії і прогресу, та навколосоціалістичний роман “Перед штормом” ( “Vordem Gewitter”, 1894).

 1886-го року Зутнери опинилися в Парижі, де Берта знову зістрілася з Альфредом Нобелем. На той    час за плечима Берти і Альфреда вже були роки листування. Нобель, знайомий з усіма творами  Зутнерів, всіляко підтримував їхні пацифістські погляди. Саме він увів Артура і Берту в коло  провідних європейських політичних і літературних діячів того часу. Берту тоді страшенно вразили  мілітаристські настрої парижан, які мріяли про реванш після поразки Франції у франко-пруській війні.  Водночас Зутнери зійшлися з представниками Асоціації миру і міжнародного арбітражу, заснованої в  Лондоні для мобілізації громадської підтримки міжнародного суду, створеного для мирного вирішення  інтернаціональних конфліктів. “Те, про що я тоді дізналася абсолютно перевернуло моє бачення  Європи і світу,” — зізнавалася Берта, згадуючи кінець 80-х років. 1889-го року вона написала  самостійний роман “Епоха машин” ( “Das Maschinenzeitalter”), де жорстко критикувала націоналізм і  мілітаризм. Того ж року, вийшла її легендарна книжка “Геть зброю” (“Die Waffen nieder”) — історія не  менш потужна і вражаюча, ніж “Звіяні вітром” Марґарет Мітчел чи “Хатина дядька Тома” Гаррієт Бічер- Стоу, але із значно універсальним пацифістським меседжем.

 Роман “Геть зброю” розповідає про долю молодої жінки, понівечену європейськими війнами 60-х років  19-го століття, і, як на “жіночий роман”, він вирізнається неймовірною зрілістю і тверезістю думок та  реалістичністю батальних сцен.

Ця книжка миттю зробила Берту фон Зутнер знаменитою, що дозволило письменниці встановити міцні контакти з європейськими групами борців за мир. 1891-го року Берту вперше запросили на конгрес миролюбних сил, організований у Римі Міжпарламентським союзом. Того ж року вона сама стала ініціаторкою заснування Австрійського товариства миру — першої пацифістської організації Австрії за всю історію її існування. 1892-го року Берта стала співзановницею Бернського бюро миру — організації, покликаної координувати діяльність цілого ряду європейських пацифістських груп. Зрештою, Берта виконуватиме обов'язки віце-президента цього Бюро протягом наступних двадцяти років.

Вона виступала з лекціями, писала статті і стала редакторкою пацифістського журналу, приєдналася до руху за права жінок, перш за все, апелюючи до рівних можливостей отримання освіти, різко виступала проти антисемітизму, та ще й була переконаною вегетаріанкою.

Берта фон Зутнер являла собою непересічну особистість, а з огляду на становище жінки у тогочасному суспільстві, взагалі — унікальну. Вона мала колосальний досвід і вплив серед суспільних діячів Європи, її думку поважали тогочасні світові лідери. На мирній конференції в Гаазі Берта не тільки була єдиною жінкою-делегатом, яка представляла сама себе, а не конкретну державу, але й відкривала салон і була найпершою доповідачкою.

У листуванні з Альфредом Нобелем у 90-х роках, вона всіляко переконувала його жертвувати кошти на миротворчу діяльність. Згодом Нобель написав їй: “я маю у задумі виділити частину своїх статків для премії… яка буде присуджуватися людям, чиї зусилля сприятимуть досягненню миру в Європі…” На що отримав відповідь Берти: “Обов’язково зробіть це, благаю Вас!” 1895-го року Альфред Нобель помер і в його заповіті дійсно йшлося про так звану “премію миру”. Вперше її було вручено 1901-го року одразу двом людям — засновнику Червоного хреста Анрі Дюнану та президенту Ліги миру і свободи Фредеріку Пассі.

У 1902-му році раптово помер Артур. Він просив Берту не полишати мирної боротьби, тож незабаром вона прийняла пропозицію виступити з лекціями у Німеччині та США, і під час турне навіть зустрілася з президентом Теодором Рузвельтом.

Незабаром, у 1905-му році Берту було оголошено лауреаткою Нобелівської премії миру. У своєму публічному виступі вона говорила про невиправдне варварство війни, як явища, про неминучість моральної деградації, і наголошувала на необхідності створення міжнародного третейського суду, а також міжнародного арбітражу для збереження миру на Землі. “Питання про те, що саме має переважати у стосунках між державами: груба сила чи закон — стає особливо актуальним у наш насичений подіями час. Вирішення цього питання напряму залежить від того, якою ми прагнемо бачити Європу: в занепаді та руїнах, або ж, якщо вдасться уникнути конфронтації, мирною і квіточою!” — сказала тоді Берта фон Зутнер.

1911-го року світ побачила нова книжка Берти “Помисли людства” (“Der Menschheit Hochgedanken”), у якій ішлося про проблеми світу і, зокрема, жіночий рух. Ця її робота мала колосальну популярність у США, де Берту фон Зутнер оголосили “світочем фемінізму”, хоча самій Берті значно більше імпонував інший статус — “голубка миру”.

Того ж року, під час її відвідин США, Берту було обрано членкинею консультативної ради Фонду миру Ендрю Карнеґі.

У вітальній промові на Міжнародному конгресі в Гаазі 1913-го року Берта вкотре повторила свій протест відносно будівництва військових літаків і закликала до об’єднання країн Європи, як єдиної альтернативи війні. В мілітаристському товаристві Австрії пані Зутнер оголосили зрадницею, але з її переконаннями і аргументами таки рахувалося чимало лідерів і впливових осіб. Існує гіпотеза, що якби Берта і далі оберталася у европейських дипломатичних колах, початок першої світової війни можна було б відтягнути, або й узагалі уникнути конфронтації. Але це було неможливо, адже саме влітку 1914-го року, напередодні липневої кризи між Сербією та Австро-Угорщиною, Берта фон Зутнер остаточно програла власну війну з онкологією.

Вона і подумати не могла, що менш ніж за півстоліття світ переживе дві глобальні війни, не припускала, що згодом її іменем називатимуть вулиці, площі і навіть астероїди, а її портрети з’являтимуться на грошах і поштових марках.

“Після слова ЛЮБИТИ, найпрекрасніше слово це — ДОПОМАГАТИ!” — колись сказала Берта. Здається, якщо всі ми у це повіримо, світ без війни і справді стане можливим.

Олександра Орлова
Автор:
Олександра Орлова
comments powered by HyperComments