Ласкаво просимо, трон наразі вільний
23
серпня 2017 О 23:47
166
Бібліотека пам'яті

Всі спогади у нашому житті мають своє місце. Кольорові, чорно-білі чи прозорі, як дзеркальне плесо води, вони наповнюють кожен день змістом та не дають загубитися подіям у глибокій криниці історичної пам’яті.

Наші спогади, оповідки, історії, бувальщини – це ключ до безмежного, різнобарвного, мальовничого та місцями спустошеного, але завжди цілющого й пізнавального світу людських доль.

…Подорожуючи куточками пам’яті перед очима оживають яскраві події сповнені сонця, сміху, кольору, квітів та аромату. Ось щаслива родина вечеряє за святково прибраним столом. Калинове намисто господині так і виблискує у променях вечірнього сонечка, а радість сімейного затишку переповнює все довкола. Господар лагідно всміхається дітям, а тоді зводить очі до неба та дякує за Божу щедрість, спокій душі й небесної блакиті. Парують запашні страви і смакують якось по-особливому, бо головна умова їх приготування, то Любов.

…Та раптом навертаються сльози і перехоплює подих. Враз оживають спогади, де гнів та смуток йдуть міцно обійнявшись. Над чорною ріллею поля важке й холодне небо, де хмари юрбляться і неначе б’ються між собою. Повітря сповнене туги, вологе й наелектризоване.  У ньому витає розчарування… Ширяють чорні птахи, які чіпляють крилами похмуре небо і кричать про злиденність людських доль. А земля  стогне від пустки і жадібно всотує краплі роси, дощу, а часом й краплі солоних сліз та поту.

…Аж ось двері тихо прочинилися, а звідти сліпуче, яскраве світло, що змушує, примружившись, рухатися до нього навмання. Світло розсіюється і навкруги вже молодий, сильний сад. Повсюди запашні квіти й трави та наймиліші серцю – чорнобривці й мальви, м’ята і чебрець. Пригадую дерева: вишні, сливи, персики, абрикоси. Розлогі, стрункі, ароматні. Ой, як щедро вони уродили того разу! Ошатний палац! Комусь би здався він звичайною хатиною, а в моїх спогадах він найсправжнісінький палац!

А ось кімната, де на стінах рушники,

 малюнки висять, де багато сонця,

де стіл стоїть, нотатки, два листи,

 де книг багато, де Кобзар,

 сорочка на стільці,

яку з любов’ю вишивала мама..

Де промінь сонця пада на долівку

І серце лагідно щемить…

Тут в пам’яті зринає спогад про перше свято. Тримаю в руках красивий букет, в якому так ясно вирізняється троянда – горда й незалежна. Кажуть, що то я. Та квітка лишилася свіжою у пам’яті надовго. Як так? Магія життя..

Таємниця спогадів. Вони спопеляють в одну мить, вони завдають болю, а інколи тяготіють чи виснуть над нами. Вони надихають, окрилюють, вчать і зворушують серце.

Вродлива й статна дівчина-Україна пригадує події, що відбулися з нею та її народом. Вона щиро усміхається назустріч новому дню, пам’ятаючи минуле, вона втирає сльози калиновим листям і кожної секунди шепоче молитви до осяйного неба. За себе, за долю, за кожну свою дитину.

З любов’ю, вірою та окриленою надією!

 

Наталка Скакун
Автор:
Наталка Скакун
comments powered by HyperComments