Ласкаво просимо, трон наразі вільний
22
серпня 2016 О 12:11
91
Чужі гроші - такі хороші!

… І їх у тих «інших»
завжди багато і частіше за все вони, оті «інші» не заслуговують на такі статки
і взагалі їм все задарма дісталося!

От їде в метро молодий чоловік, років 30-33, з гітарою, підсилювачем, він
співає, співає дуже гарно, душевно і просить… просить грошей. І нехай навіть
далеко не кожен п’ятий пасажир вкине кілька гривень у його торбину, щось та й
впаде туди за один прогін поміж станціями. «От і що, дивись, він пройдеться
вагоном – і вже 10тка в кишені, а у поїзді скільки вагонів? Чотири-п
ять, от і рахуй, а скільки він ще за день мотнеться! І має він нормально,
кажу тобі!» - жваво обговорюють побачене і швидко пораховане пасажири. Або ж
іншу думку висловлюють: «Ти глянь який здоровий! Пісеньки співає у метро,
вештається без діла! Та на завод іди, та он море робітників потрібно, ледацюга!» - «І не кажи!» - підхоплює хтось інший – «А то пройшовся, побренькав і все, склав
собі грошики і пішов!» І ніхто навіть не допускає думки, що він, отой співак
метро, власне заробив ті 10-30 гривень своїм співом. Але ж ні! Хіба то робота?!

Але це ще дрібниці! Хтось запустив власний проект – та вона сидить, ногу за
ногу заклавши, нічого не робить, а гроші йдуть! Хтось стирчить «цілими днями в
інтернеті» й не вилазить із закордонних курортів! Хтось пундики пече – а ти
знаєш в яку ціну там ОДИН пундик?? ? За що? За що люди такі гроші загрібають?



І так без кінця і краю, ми звикли крутити головою на право й на ліво, усе чітко
помічати, калькулювати, оцінювати, виходячи з того, хто де живе, на чому
приїхав і «який там телефон»! Ми чомусь звикли, що десь хтось комусь допомагає,
спонсорує, мотивує, готовий вирішити усі питання, аби той другий, просто собі
сидів і у вус не дув, тільки знімав би собі «кеш» з рахунків. Ми чомусь
відвикли допускати собі думку, що людина реально може важко ПРАЦЮВАТИ, аби мати
в результаті охайних манікюр і приїхати на зустріч на червоному
BMW! Ми відвикли захоплюватися здобутками
інших, але ми дуже добре навчилися заздрити, применшуючи при цьому здібності
інших, більш успішних. За постійними стражданнями й заздрощами ми навіть не
намагаємося спробувати зробити бодай щось: а нащо, все одно нічого не вийде!..

Цінувати чужу
роботу необхідно, власне й свою також! Адже самому горіти своєю ідеєю та
справою мало, треба знайти й сформувати команду з однодумців, котрі так само як
і ти, віддаватимуться спільній справі. Будь-яке починання у нашій країні схоже на шоу «Залишитися
живим»! Але все ж, це не привід скласти руки й нарікати на владу, на війну, на
кризу і на Лариску з 10 поверху, оту що на «Інфініті» катається. Іноді варто
зробити перший крок, а тоді, кожен наступний буде даватися набагато легше, тоді
виникатиме бажання «дійти» і до наступної мети, а потім ще до однієї! Треба
бути готовим до падінь, до того, що не вистачатиме знань, досвіду, але ж ніхто
не каже, що вчитися пізно! Є маса людей, котрі готові ділитися своїм досвідом,
готові допомогти порадою, і досить часто – безкоштовно! Сучасна приказка «не в
грошах щастя, а у їх кількості» насправді не така вже й безглузда, питання
тільки в тім, як правильно розпоряджатися усіма прибутками. Адже важливо, щоб
почата справа, як мінімум, набрала обертів, а тоді вже можна задумуватися і про «канари» і
про «інфініті». 



За великими грішми часто стоїть тривала й важка праця, а ще – відповідальність!
Просто тонни відповідальності, перед собою, перед партнерами, перед
тими, для кого все це робиться. Якщо планку поставлено, то її треба брати й тримати
за будь-яку ціну, і не так важливо, чи ти щоденно співаєш у метро, печеш торти
чи керуєш виробництвом.

Тож, перш ніж «залізти» до чужого гаманця подумай, а що можна зробити, щоб
наповнити свій!
Успіхів!

(с) Мирослава Кошка



Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments