Ласкаво просимо, трон наразі вільний
11
січня 2017 О 22:33
110
Етті Гіллесум – та, котра перемогла смерть

Її
історія трагічна й водночас сповнена світла. Щодня крокуючи у напрямку смерті,
її думки ставали глибшими й місткішими, а бачення світу – складнішим і
особливим. Вона гнала від себе страх, бо відчувала, що може і хоче змінити
світ. Її душа «розросталася» й «квітувала», немов життєдайний кущ, коли все
довкола уже поглинула спека. Кривава єврейська спека…

У
полоні думок

 У тому, що Етті була «не такою», жодних сумнівів
немає. Ще задовго до примусової депортації євреїв, вона відчула в собі особливі
сили. В якусь мить дівчина зрозуміла, що більше не хоче підкорювати світ. Він
став для неї надміру красивим і мальовничим, і їй захотілося його увіковічнити.
У своєму щоденнику Етті писала: «Я
страдала от красот
ы и не знала, что с ней делать», «Я с радостью
обнаружила, как, не смотря ни на что, божий мир прекрасен».

Таке особливе ставлення до світу вирізняло Етті з-поміж
усіх інших. Коли до євреїв долинули «чутки» про нові правила існування, багато
хто впав у депресію. Людини не могли збагнути, що такого вони зробили, що
відтепер їм не можна кататися на велосипеді, купувати в магазині овочі та
фрукти у загальній черзі з німцями, гуляти парком… У серця євреїв проник страх
і образа, однак Етті була переконана, що не все так погано. Адже якщо у них ще є
можливість читати книги, писати листи, бачити рідних, – це вже великий привід
для щастя.

Етті
дуже багато думала. Подеколи ті думки «зводили її з розуму». Так багато вона хотіла
зрозуміти, відчути й побачити: що значить кохати, чому жінки дивні й
непередбачувані, чому тілесний потяг такий сильний і який він Бог?

Віра
в Бога – як віра в себе!

Етті
важко було назвати людиною віруючою. Вона, як і багато з нас, знала про
існування Бога, але не надавала тому особливого значення. Та якщо уважно читати
її щоденник «Я никогда и нигде не умру» (1941-1943), то можна помітити, як
дивним чином у неї вселяється віра. Можливо, це було спричинене психологічним
тиском, а можливо, до Бога її привели власні естетичні й духовні шукання.

«Во мне есть очень глубокий колодец. А в нем – Бог.
Иногда я могу добраться до него. Но бывает, что колодец забит камнями, щебнем,
и тогда моего погребенного Бога нужно откапывать».

Свого
Бога Етті відкопала і допомогла зробити це іншим. Будучи «міцною» духом, вона
не боялася смерті й знищення. Єдине, що її хвилювало, то це те, що вона могла б
дати світу більше, ніж свої щоденникові записи. У неї для цього були всі
підстави: в Амстердамському університеті дівчина вивчала голландське право і
слов’янські мови, зачитувалася творами Марії Рільке, Федора Достоєвського, Льва
Толстого, вміла змістовно і яскраво викладати думки на папері. Щодня, попри
втому й внутрішній неспокій, Етті сідала за робочий стіл і працювала:
перекладала книги, читала, робила щоденникові записи, щоб колись люди в різних
країнах світу змогли їх прочитати…

Я должна жить и пытаться быть человеком. Не всем можно
овладеть с помощью разума, кое-где нужно давать возможность пробиваться источникам
чувств, интуиции. Мне известно, что в знании – сила, и может быть, именно
поэтому, из честолюбия, я стремлюсь к нему.

Шлях
у один кінець…

Уперше
щоденник Етті Гіллесум побачив світ у 1981 році. Він справив на читачів неабияке
враження, був перекладений багатьма мовами світу (російською – лише у 2016 році,
українського варіанту книги поки що немає). Образ Етті став символічним. Та чи
знає вона про це? Чи довідалася Етті про те, що її старання не були марними?

Етті
загинула в Освенціумі. Смілива і горда, нескорена системою, страхом і образою
на німців. Перебуваючи у гетто, Етті писала, що ворогів не треба ненавидіти, їх
потрібно пробачити. Тоді стане легше. Адже вони самі – жертви страшної системи.

«Настоящий мир сможет восстановиться только тогда, когда
каждый индивидуум найдет его в себе, когда вырвет из себя с корнем, победит
ненависть к окружающим, какой бы расы они ни были, и превратит это во что-то,
что не будет больше ненавистью, а со временем может быть, сможет стать даже
любовью. Или этом слишком большое требование? И все же это единственное
решение».

Душа
Етті відлетіла вдаль крізь димову трубу, але її слова проросли, зацвіли білим
цвітом віри, правди й любові. Любові до чоловіка, до світу, до ворога, до Бога
і до життя.

Читаючи
щоденникові записи цієї дівчини, ти стаєш не просто свідком великої трагедії,
ти стаєш очевидцем боротьби людини за життя. Навіть тоді, коли життя уже не
існує.

«Я знаю, что в течение трех дней в трудовом лагере
умру, лягу и умру, а жизнь, несмотря на это, считаю справедливой».

(c) Тетяна Крисюк


Довідка: 

Етті Гіллесум (15 січня 1914 року, Мидделбург, Нідерланди — 30 листопада 1943 року, Аушвіц, Третій рейх) — молода нідерландка, яка залишила щоденник, який вела в роки Другої світової війни.

Народилася в єврейській родині, батько — голландець, викладач класичних мов і словесності, мати - з Росії, втекла від погромів у 1907. Етті вивчала в Амстердамському університеті голландскоe право та слов’янські мови. Великий вплив на її внутрішній світ справила творчість Рільке. У травні 1941 Етті почала вести щоденник. У 1942 працювала добровольцем в концтаборі Вестерборк. У жовтні 1942 записи в щоденнику припинилися. Етті і її родина були ув’язнені у концтабір, а 7 вересня 1943 етаповані до Освенціму, де загинули.

Щоденники і листи Етті збереглися і були видані після війни, ставши — поряд із «Щоденником» Анни Франк — одним з пам’ятників літератури Голокосту.

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments