Ласкаво просимо, трон наразі вільний
12
вересня 2017 О 14:47
496
Галина Ів. Українська душа з японською витримкою

Незвідана, красива й незбагненна. Вона, Країна вранішнього сонця. Вона, тендітна й щира письменниця Галина Ів. Одна із граней її життя, яка виблискує японським колоритом, стала чудовим приводом для творчості. Великий дар писати відверто і натхненно, просто, але з глибиною, писати так, щоб торкатися серця. Саме так вдається писати вродливій українці із загартованим характером. Життя Галини Ів відкрило двері у Японію, загадкову країну невагомо-рожевої сакури, країну мудрості й наполегливості,  країну традицій та сили волі. А ще подарувало їй натхнення і мрію, які Галина втілила у життя книгою-романом та оповіданнями про свої відкриття й особливості японського життя. 

Про себе. За освітою я економіст, але зараз здобуваю другу вищу освіту – вчуся на реабілітолога. Все життя мріяла бути лікарем, але через свої страхи не вступала до медичного університету. Та життя влучно розставляє на місця кожного за призначенням. Тому не випадково я «волонтерила»і таки зрозуміла, що можу бути корисна цьому світові в іншій галузі та й спеціалістів з реабілітології не так багато.

Про творчість. Наразі маю дві авторські книги: роман «Поверни мене в Японію», який отримав відзнаку конкурсу «Коронація слова» «Міжнародний вибір», та збірку оповідань «Японські історії»; також брала участь у двох збірках «Аеропорті...» та «Залізниці, потяги, вокзали». Письменницею бути ніколи не збиралася. Так сталося в моєму житті, що 8 років жила на дві країни Україна–Японія. Цікавий статус - я і не турист, і не місцевий мешканець. Враження мої різні – місцями цікаві й неповторні, місцями дивні, незвичайні для мене. Японці дуже відрізняються від українців і за менталітетом, і за способом життя. Коли я потрапила в музей землетрусу у місті Кобе, до мене, мабуть, саме там прийшло натхнення. Після всього побаченного я вже не могла не поділитися з людьми своїми враженнями. Адже після страшної трагедії, після землетрусу, минуло 25 років, а місто невпізнанно відбудувалося, відновилося, розквітло, як гілка сакури. Саме цей момент став переломним для мене і зіграв значну роль у написанні книги.

У самому музеї мене вразив один чоловік, японець, котрий згодом став прототипом одного з героїв. Це був достатньо старенький дідусь, який захопився вивченням англійської і добре нею спілкувався. Підпрацьовуючи у музеї волонтером-екскурсоводом, він щиро поділився історією свого життя. Під час землетрусу його домівка була вщент зруйнована, загинула вся родина. Але він, не зважаючи на особисту втрату й горе, віддано працює у музеї. Щодня повертається туди, де по суті є кладовище його спогадів.

Про "Поверни мене у Японію". Дивуюся тому, що роман зараховують до жанру фентезі, адже це зовсім не фентезійна історія (сміється). Там є дивовижне переміщення героїв у часі і просторі, але все інше зовсім реальне і справжнє. Історія дівчинки-студентки та японського хлопця приблизно її віку. Кожен із них, зважаючи на свої національні особливості, по-різному сприймає та реагує на повсякденні перипетії. Київські реалії, фрагменти життя в Японії, дружба, людські стосунки. Все, що я пишу, йде через призму мого бачення, сприйняття.

Про мову. Ду-уже складно! Рік старань і.. Ієрогліфи – це щось надскладне, причому кожен з них окремо може мати до 40 різноманітних значень (!). А ще у японців дві абетки: одна для записів японських слів, інша – для слів іншомовного походження. Ну, з абетками у мене порядок – їх я засвоїла, а от з ієрогліфами не впоралась, відступила. Морока страшна (усміхається). Для себе я зрозуміла, що під час вивчення японської мови у своєму житті необхідно все інше відкласти. Без знання мови, звичайно, відчувається бар’єр у спілкуванні, але якщо дійсно хочеш знайти спільну мову з людиною - ти її знайдеш. А ще, все більше японців почали досить вільно спілкуватися англійською.

Про японський характер. Доброзичливі. Відкриті до іноземців. Завжди раді поспілкуватися, навіть якщо не знають вашої мови, то кількома англійськими словами намагатимуться щиро підтримати розмову. Проте, японці дуже бережуть свій особистий простір.

Одного разу я брала участь у фестивалі української дитячої казки для японських діток, де вони і розмальовки малювали, і дивилися українські мультфільми з японськими дубляжем, і писанки розписували. У великих містах Японії щорічно відбувається фестиваль вишиванок. Японці з цікавістю відвідують такі заходи, цікавляться нашою культурою, літературою. А в моєму характері мабуть з’явилося більше витримки і спокою. Я розумію, що в житті все минає, тому хороше треба цінувати, а погане – пережити, витримати, і все буде добре.

Про технології навчання. Японські дітки вивчають також англійську у шкільному курсі, як і наші. У них є цікава методика екскурсій. Є таке місто, недалеко від Осаки, називається Нара. Воно відоме великим монастирем, храмом на території якого вільно розгулюють олені. Для них продається спеціальне печиво, і всі бажаючі можуть оленів годувати. До Нари часто приїздять дітки на екскурсію з робочими зошитами з англійської, де вони отримують завдання: «зловити» за руку 10-15 іноземців, розпитати їх ім’я, звідки вони приїхали, чим займаються у Японії, що їм найбільше імпонує в цій країні і тому подібне, а потім усе це занотувати в зошиті. Таким чином вони й мову вивчають і спілкуванню навчаються. Хоч мені й здається, що українці в моєму оточенні володіють англійською краще, та це, мабуть, через те, що нам простіше її вимовляти, а японцям складніше взагалі вчити мови. І незважаючи на це, вони дуже стараються, що заслуговує поваги.

Про здоров'я у країні вранішнього сонця. Якщо говорити про Японію, то тут популярні різні спортивно-оздоровчі вправи. Люди похилого віку активно займаються у спортзалах, плавають у басейні, бігають, займаються фітнесом та їздять на велосипедах. Середній вік життя у Японії – це близько 86-95 років. Люди сповідують здоровий спосіб життя, і це прекрасно!

Про японську кухню. Дуже смачно. Свіжа риба – це ж зовсім інший смак. Культура харчування – це щось особливе, неспішне, це момент насолоди і краси. Обід чи вечеря для японців – ціла церемонія. У ресторанчиках навіть є можливість самостійно готувати собі їжу, сидячи з друзями за столом, смажити м’ясо чи варити супчик. Це чудова можливість поспілкуватися і поїсти водночас. У японців є національна страва «сябу-сябу». У закладі харчування  підносять електричну плиточку та казанець з водою, і ти сам собі готуєш м’ясну страву з овочами та макаронами, а чудернацькі звуки булькання та помішування паличками створюють звуки, які нагадують «сябу-сябу-сябу». Ще в Японії популярні такі заклади, як раменні, де подають наваристий суп з домашньої локшини. Він і смачний, і запобігає похміллю (сміється). Багато солодощів із ферментованих бобів, є смаколики з рисового тіста. Серед фруктів багато цитрусових. 

Великдень і Японія. Буддизм і синтоїзм – дві основні релігії. Нічого схожого на наш Великдень та Пасхальні свята у Японії немає. Українці, які мешкають у Японії, на свята для себе випікають паски чи купують щось схоже (різноманітні кекси). Я знаю одну українську мисткиню, яка у Токіо під Великдень влаштовує дуже потужні дитячі й дорослі майстер-класи з розпису курячих, гусячих, навіть, страусиних яєць. В Осаці є православна церква, де можна освятити пасхальні кошики, але що цікаво – правлять там японці.

Про натхнення. Мене часто надихають звичайні речі. Наприклад, у спілкуванні з мамою вилітають несподівані думки, і ти собі такий думаєш: «О, то з цього ж можна зробити оповідання!» Ось так буває.. Як казав Андрій Курков, прокидається в тобі «письменницький коршун»,  і ти починаєш хапати сюжети на вулиці, у розмові з друзями та взагалі будь-де.

За крок від мрії. Маю задум написати оповідання, яке називатиметься «Аудіокнига». Поштовхом до його написання став цікавий випадок із життя. Мій знайомий військовий дуже хотів мати мою книгу, але водночас із тим не любив читати. Такий парадокс. Просто йому дуже важливо було мати книгу від автора (сміється). І от тривалий час він не міг її розпочати, а потім телефонує, і ми починаємо її активно обговорювати. Я була приємно здивована. А пізніше він розкрив таємницю: він читати не любить, а от його побратим обожнює, то вони читають мою книгу вголос – і всім добре. І от із цієї маленької історії народився сюжет для нового оповідання. Ще в голові крутиться схема роману, але то тільки задум.

Родзинки. Красуні-японки вміють кардинально перевтілюватися за короткий час. Долаючи відстань від дому до роботи швидкісним потягом, дівчата починають масштабне «наведення краси»: на колінах розкладається ціла лабораторія засобів для макіяжу, і починається процес малювання. В кінцевому результаті дівчина, яка заходила в потяг і дівчина, яка його залишає, це дві абсолютно різні людини. Такі дива!

У Японії дуже популярний косплей – це ціле мистецтво, коли люди перевдягаються у костюми героїв фільмів чи мультфільмів і влаштовують великі з’їзди, тематичні фотосесії. Я придбала для себе японський традиційний одяг і безмежно щаслива. Юката – це літній варіант кімоно і порівняно з останнім воно значно менше коштує. Це як наша вишиванка, але не ручної роботи, а з машинними орнаментами. На всі свята японки та японці вдягають юката, загортаються у широкий пояс, і це так красиво і святково виглядає, що аж дух перехоплює. Якщо запитаєте за зручність, то уявіть, що ви вдягли дуже довгу вузьку спідницю. Маленькими –маленькими кроками вчишся ходити – і вуаля! У японців є чіткі правила, як ставити своє взуття. Зазвичай, коли вони приходять до оселі, то роззуваються на невеличкій площадці, що завжди нижча від рівня підлоги. Але черевики необхідно залишати охайно, носками у напрямку до виходу.

Про тварин. Біля мальовничого озера Біва, що знаходиться недалеко від Осаки, в якому, до речі, добувають перли красивої, незвичайної форми, знаходиться затишний ресторанчик. Зайшовши до нього, я помітила на підлозі дивні гачки і зацікавилася їхнім призначенням. Виявилося, що в цей заклад дозволено приходити з домашніми улюбленцями. У них, навіть, два меню – для людей і для котиків-собачок-хом’ячків…А гачки – щоб пристібати тварин. Ресторанчик створено у неймовірному гавайському стилі, а тварина-господар закладу – гарнющий пухнастий лабрадор, який вже довго живе тут.

2017 рік проголошено роком Японії в Україні, тому ми дякуємо Галині Ів за її щиру та цікаву розповідь, за її творчість та любов у кожному слові. Тому що це дійсно пізнавальний матеріал, який написаний та переказаний з любов’ю до людей, з повагою до минулого, з небайдужістю до історії та з найкращими побажаннями, думками у майбутнє. Всією душею авторка любить життя, свою рідну Україну, вона прагне бути корисною для тих, хто цього потребує. Життя в Японії навчило витримці, навчило бачити красу і цінувати кожну мить. Саме цим, найпотаємнішим та сокровенним, вона натхненно ділиться із своїм читачем.

Перший українодівочий сайт гарного настрою "Каралєвна" бажає Галині здійснення всіх мрій та задумів, натхнення, сонця, радості, нових, неймовірних подорожей та теплого, затишного настрою щодня!

Наталка Скакун
Автор:
Наталка Скакун
comments powered by HyperComments