Ласкаво просимо, трон наразі вільний
29
листопада 2017 О 14:24
117
Ґертруда Джекілл. Квіткова фея

Якщо ви любите англійський сад, як такий, і ваша уява моментом малює зелені огорожі, охайні доріжки, клумби з трояндами та дерев'яну лаву у затінку розлогих дерев, історія листопадової героїні рубрики “Календар видатних жінок” напевно потішить вас. Оскільки вона фактично заснувала цей впізнаваний, витончений стиль англійської присадиби. За своє життя вона створила понад чотири сотні чарівних садів у Великобританії, Франції, Італії та США, написала десятки книжок і тисячі статей для журналів “Country Life” та “The Garden”, а коли очолила редакцію останнього, журнал продавався нечуваними тиражами. Можна сказати, що ця жінка зробила сад для британців модним раз і назавжди. Прищепила їм, наче троянду на шипшину, невпинну любов до затишного подвір’я. Шануйте легендарну квіткову фею Ґертруду Джекілл.

Ґертруда народилася 29 листопада 1843 року в родині капітана Едварда Джозефа Гейла Джекілла, офіцера гренадерських гвардійців, і талановитої піаністки Джулії Гаммерслі. Дівчинка була п’ятою дитиною в сім’ї, потім у неї з’явилося ще двоє братів, один з яких – Волтер зрештою став англіканським священником і заприятелював із Робертом Луїсом Стівенсоном. Певно, ви вже здогадалися звідки ростуть ноги у “Дивної історії доктора Джекілла та містера Гайда”?

Але повернемося у 1840-і роки. Мати Ґертруди Джулія була вельми відомою у мистецьких колах, тож у лондонському домі Джекіллів повсякчас проходили невеличкі концерти та гостювали художники Фредерік Лейтон, Джордж Воттс, Едвард Пойнтер і композитор Фелікс Мендельсон. Така атмосфера звісно сприяла естетичному вихованню і розвитку бездоганного смаку у Ґертруди. Втім, 1848-го року лондонська оселя стала затісною для родини, тож Джекілли перебралися в маєток Бремлі у мальовничому Сурреї. Цю місцевість Ґертруда полюбила всім серцем, тож коли у вісімнадцять років змушена була повернутися до Лондона задля занять живописом, вона нерідко сумувала за чарівною природою Суррея.

Ґертруда навчалася в академії Генрі Коліса у Південному Кенсінґтоні. Вона почала з малювання, але принагідно займалася дизайном інтер’єрів і садів. Досить скоро мистецькі та дизайнерські проекти Ґертруди Джекілл зробили їй ім’я. До молодої жінки зверталися із замовленнями, що приносило непоганий прибуток. Деякий час Ґертруда працювала в Парижі, згодом у Британському музеї, її запрошували для експозицій та оформлення залів у Національну галерею, Лувр, Бреру, галереї Венеції та Риму. Вона була прогресивною, незалежною і популярною персоною. Шлюб її не цікавив, і батьки змирилися з таким станом речей. Зрештою, Ґертруда заробляла більше, ніж її брати і могла повністю забезпечити себе. Коли 1876-го року помер батько, вона без вагань взяла на себе піклування про Джулію, і знову замислилася про переїзд за місто. Ніхто не здогадувався, але Ґертруду підводили очі. Вона сильно втомлювалася і страждала від головного болю. Дбайливо підібрані окуляри полегшили ситуацію, проте лікарі радили жінці відмовитися від малювання. “Вам треба знайти якусь іншу справу до душі, – казали вони. – І проводити час на свіжому повітрі.” Ґетруда скала два і два, та придбала земельну ділянку в Сурреї. 1881-го року Ґертруда, її мати та молодший брат переїхали у новий маєток Манстед-Гаус, зведений архітектором Джоном Стівенсоном. Навколо дому дичила чимала територія, яку Ґертруда назвала Манстед-Вуд і вирішила перетворити на сад своєї мрії. Цей садовий проект вона удосконалювала протягом всього життя і він же став відправною точкою у її подальшій кар’єрі ландшафтної дизайнерки. 1882-го року Ґертруда закінчила роботу над великим замовленням – оформленням і меблюванням приміщення Ітон-Голлу, і з того часу повністю присвятила себе садівництву. Та це були не поодинокі грядки і клумби, Гертруда розгорнула професійну діяльність, стала постійною колумністкою у журналах “Country Life” та “The Garden”, написала кілька книжок і від нуля створила з десяток садів у різних графствах.

Ґертруді було сорок шість, коли вона познайомилася з обдарованим двадцятирічним архітектором Едвіном Лютенсом. Він проектував невеличкий будинок для Ґертруди на території Манстед-Вуд і ніколи ні з ким жінка не почувалася так комфортно. Едвін розумів її з півслова, вони годинами говорили про мистецтво, архітектуру, дизайн і рослини. Біографи досі сперечаються, чи був між Ґертрудою та Едвіном романтичний зв’язок, але, безумовно, від першої зустрічі ці двоє стали близькими друзями та однодумцями на довгі роки.

Кар’єра Ґертруди у якості ландшафтної дизайнерки йшла вгору. Її стиль став упізнаваним, а її консультацій потребувала навіть королівська сім’я. 1897-го року Ґертруда отримала почесну медаль королеви Вікторії від Королівського садівничого товариства, а 1899-го року очолила редакцію журналу “The Garden”.

Щороку виходила нова її книжка, присвячена садовому мистецтву. Кінець Вікторіанської епохи стирав класові умовності і обмеження. Все ширше коло британців прагнуло створити свою затишну оазу навколо дому. Запрошувати дизайнерів було необов’язково, у них була Ґертруда Джекілл зі своїми статтями і книжками. 1899-го року світ побачило видання “Ліс і сад” (Wood and Garden), 1900-го – “Дім і сад” (Home and garden), 1902-го – дві книжки “Троянди англійських садів” (Roses for English Gardens) та “Настінні та водні сади” (Wall and water gardens), а 1903-го – “Лілеї англійських садів” (Lilies for English gardens). Всі вони стали класикою і каноном садівництва. 1904-го вийшло ілюстроване видання “Деякі ангійські сади” (Some English Gardens), ілюстроване Джорджем Елґудом, де були представлені окремі проекти Ґертруди. А вже наступного року була опублікована книжка про історію, природу і садівництво в Сурреї – “Старий західний Суррей” (Old West Surrey).

Незабаром Ґертруда розробила новий підхід до схемування садових ділянок і колористики насаджень, він знайшов відображення у її подальших проектах і наступних книжках: “Колір у квітнику” (Colour in the flower garden, 1908), “Діти і сади” (Children and gardens, 1908), “Однорічні та дворічні рослини” (Annuals & biennials, 1916), “Сади маленьких заміських будинків” (Gardens for small country houses) та найпопулярнішій, котра видається дотепер – “Схема кольорів у квітнику” (Colour schemes for the flower garden, 1919). Схеми та фотографії для своїх книжок Ґертруда Джекілл створювала самотужки. Вона навіть розробила дизайн скляних квіткових ваз, у яких зрізані рослини найкраще виглядали в приміщенні.

Очолений Ґертрудою журнал “The Garden” також користувався шаленою популярністю. Жінка продовжувала втрачати зір, але, здається, готова була працювати навпомацки. На щастя, не лише книжки та архівні журнали залишили пам’ять про роботу майстрині, деякі зі спроектованих Ґертрудою садів існують досі, серед них розкішні Дінері Ґарден у Беркширі, Аптаун Ґрей у Гемпширі, сад Гестеркомб в Сомерсеті та Гаскомб-Корт в Сурреї.

На схилі життя Ґертруда повернулася в будинок свого дитинства в Бремлі. Там вона створила садовий проект під назвою Міллмід – своєрідний завершальний штрих у її творчому доробку.

1929-го року Ґертруда отримала меморіальну медаль Джеймса Вейча від Королівського садівничого товариства та почесну медаль Джорджа Роберта Вайта від Садового товариства штату Массачусетс.

Відзначивши 89-й день народження жінка сподівалася дожити хоча б до весни. Побачити квіти вона вже не могла, але могла відчути їхній запах, торкнутися їхніх пелюсток. “Ось чому сад ліпше, ніж картина,” – жартувала про свою роботу Ґертруда. На жаль, її сподівання не справдилися, вона померла 8-го грудня 1932-го року. В пам’ять про неї британські садівники назвали сорт пишної рожевої троянди “Ґертруда Джекілл”. 2006-го року за опитуванням ВВС саме цей сорт був названий фаворитом британської нації. Магія квіткової феї безсмертна.

Олександра Орлова
Автор:
Олександра Орлова
comments powered by HyperComments