Ласкаво просимо, трон наразі вільний
08
лютого 2018 О 12:56
582
#Girls.Books.Fashion: Юлія Кропив’янська, літературна консультантка

Юлія Кропив’янська​ ​– фрілансерка, спеціалізується на літературній критиці (літературний портал «ЛітАкцент», видання «Український журнал») та літературному консультуванні (працює з рукописами художніх текстів, автори яких потребують критичної фахової оцінки збоку). Пише поезію і прозу. Любить читати Едгара По. Практикує йогу. Постійна учасниця читацького клубу ЛітАкценту, веде однойменну сторінку у facebook. У спеціальній рубриці #Girls.Books.Fashion ми щотижня дізнаємося у відомих та успішних дівчат про їхні улюблені книжки та модні речі. Сьогодні Перший українодівочий сайт гарного настрою "Каралєвна" розпитав у Юлії про її улюблених авторів, класиків та сучасників, про книжку, яка лежить у неї на приліжковій тумбочці, про жіночу сукенкову філософію, джинси та вміст сумочки залежно від пори року. Читайте просто зараз!

Фото: Наді Мельниченко

Про улюблених авторів, класиків і сучасників і чому радила б їх прочитати

Це найважче запитання для людини, травмованої філологічною освітою. Трохи переформулюю: автори, які вплинули на формування мого смаку, до чиїх текстів я повертаюся, ніколи не шкодуючи часу, який, імовірно, могла б присвятити якомусь новому обговорюваному романові. Це По, Гоголь, Толкін, Набоков, європейська поезія модернізму, Леся Українка та Ольга Кобилянська, Вірджинія Вулф і Марґарет Етвуд, Валер'ян Підмогильний і Майк Йогансен, Євген Плужник і Володимир Свідзінський, Джейн Остін і Кадзуо Ішіґуро. Це, звісно, далеко не всі. На конкретних текстах не зупинятимусь, бо забагато вийде коментарів, а полюбила за що? За диво, мабуть. Коли читаєш і ніби розмовляєш із рідною людиною. До чиєї книжки поспішаєш, а на стадії хтозна котрого перечитування навмисне робиш затяжні інтервали, щоб зберегти свіжість вражень і радість упізнавання. Але хороші книжки саме цим і перевіряються – перечитуванням. Коли сама змінюєшся з роками, переживаєш неабиякі трансформації, і улюблений текст відлунює новими сенсами. Наче ідеальний партнер, що змінюється синхронно з тобою, зберігаючи власну самодостатність, цікавинку, глибину. Диво в тому, що розумієш: ми одне одному не набриднемо за це коротке, абсурдне, трагічне, смішне життя. Наче сусіди в купе, що несподівано виявилися класними чуваками й чувіхами, і їхала б з ними і розмовляла, куди і скільки завгодно. Хіба не чудо?

Про книжку, яка просто зараз лежить на приліжковій тумбочці

У мене так виходить, що доводиться читати кілька книжок одночасно і в різних форматах. Текст на рецензію, рукопис клієнта/клієнтки, книжка «просто яку хочеться», текст, який читаю/перечитую на зібрання читклубу, – щось читаю з ноута, щось зі смартфону, щось у паперовому вигляді, а решта стоїть у черзі на читання (туди страшно зазирати). Відповідаючи на твоє запитання: зроблю акцент на тому, «що хочеться». Спектр нехудожньої літератури, яка мені теж цікава, величезний, і останніми роками я щось таке постійно читаю – особливо те, де увага на внутрішній природі людини. Два роки тому я натрапила на тексти, що їх відтоді раджу всім, хоча це повна жесть з огляду на документальність, – книжки Джона Дуґласа і Марка Олшейкера «ФБР проти серійних убивць» і «Занурення в морок» (на їхній базі зроблено серіал «Mindhunter»). Їх надзвичайно важко, але необхідно читати, – бо це про суспільство загалом і людську натуру зокрема. Нема поганих дядьків (і вони, ці дядьки, не божевільні), що полюють на нечемних дівчаток, які ходять неправильними вулицями. Це наш світ, ми в ньому живемо і відповідаємо за все, сказані слова і необдумані вчинки, і пожинаємо плоди. Продовжуючи тему, уже в не кримінальному, але в дотичному ключі, згадаю важливі праці Ланді Банкрофта «Чому він це робить» і С'юзен Форвард «Токсичні батьки» і «Чоловіки, які ненавидять жінок». Їх я б узагалі розповсюджувала в старших класах (можна замість уроків трудового навчання) як щеплення усвідомленості у ситуаціях зіткнення з невидимим насильством, маніпуляціями, системою засобів, спрямованих на знищення особистості. Нарешті, повільно і з насолодою занурююся в тексти, що називається, духовні – релігійно-філософські писання різних культур і авторів. Наразі в моєму ноуті вкладки на працях Свамі Шивананди і Свамі Сатьянанди, а у смартфоні – «Будда, мозок і нейрофізіологія щастя» Йонґе Мінґ'юра Рінпоче. Ці тексти – про нашу справжню природу, що до неї можна пробитися, долаючи ілюзії, зокрема породжені еґо, – прорватися до істини і свободи.

Сукня vs джинси. Трішки про сукенкову філософію: чи жінка повинна бути неодмінно одягнена в сукню?

Коли чую «жінка повинна», у голові миттю запускається генератор єхидних мемів, а я уявляю себе Денеріс Тарґарієн – за секунду до того, як Матір Драконів промовить «дракаріс». Стиль одягу для мене – як стиль письма: цілковита свобода у виборі засобів і манері їх компонування, головне – смак і витриманість. Цікаво приміряти різні образи, знаходити комфортні, суголосні моєму настроєві того чи іншого дня, – тож вони варіюються від femme fatale до girl next door, часом і до відверто бомжатіна-стайл. Ношу туфлі й чобітки на підборах, мартенси, балетки, кросівки; люблю джинси, прикольні футболки, сорочки, спідниці, сукні (маю кілька від улюбленого українського бренду RITO); стараюся вже не поповнювати арсеналу шаликів і прикрас (яких за роки непомітно назбиралася купа) – від антикварного срібла з топазами з Портобелло-роуд до копійчаного душевного хенд-мейду. Не слідкую за модою, ношу те, що подобається, у чому почуваюся собою, що підкреслює певний аспект внутрішньої сутності. Якщо річ не пасує – образ не виправдати ніякими модними тенденціями. Це, знаєш, як автор, що намагається сподобатись і пише з натужними красивостями: мовляв, зараз я вичавлю з вас отаку й таку емоцію. Воно відчувається одразу – штучністю, вимушеністю, претензійністю, викликає сміх і жаль. Загалом щодо одягу – мрію застати часи, коли вийди хоч із вживленими рогами й у сміттєвому мішку, і ніхто косо не гляне. Пам'ятаю, як захоплено дивилася в дитинстві «П'ятий елемент»: який завгодно макіяж, які хочеш шмотки, оце круто! Але у письмі закони суворіші. J

Що цікавого можна знайти в твоїй сумочці? Чи її вміст змінюється залежно від пори року?

Цікавого, мабуть, мало. Стандартний набір: ключі, гаманець, щітка для волосся, дзеркальце, вологі серветки, компактна торба для закупів, фіксатор зап'ястного суглоба, коли йду йожитися в студію, ну й відповідний одяг. У холодну пору року беру бальзам для губ і/або помаду, рідко якусь додаткову косметику (тоналка, туш, олівці для брів і очей) – хіба йду на затяжну вечірку. Змінюється лише книжка, яку таскаю з собою для читання в метро, якщо це паперовий примірник, але часто читаю в електронному варіанті зі смартфону. Це виявилося настільки зручно, що навіть кіндл перейшов у розряд «теплих домашніх ґаджетів». Утім, «справжньої» книжки в категоріях мацальності-запаху-привабливості-стильності ніщо не перевершить: буває, у транспорті спочатку зиркаєш на обкладинку, а потім на людину. Спільнота, відома у соцмережах як Hot Dudes Reading, на повну експлуатує концепцію «reading is sexy» і збирає фотки красивих чоловіків, які читають книжки саме у класичній їх формі. І це таки сексі.

Фото на головній сторінці: Іван Підгірний​

Слава Світова
Автор:
Слава Світова
comments powered by HyperComments