Ласкаво просимо, трон наразі вільний
30
грудня 2018 О 6:28
209
Ґлюкель із Гамельна. Ґлікль із Гамбурга

Ґлюкель із Гамельна — певним чином, така ж міфічна постать, як легендарний гамельнський щуролов, утім, справа не в її фактичному існуванні, а у викривленні дійсного образу. Ім’я, яким називали її за життя звучало як Ґлікль, а до Гамельна вона мала вельме віддалене відношення. Жоден з її портерів не зберігся, а той, що зазвичай супроводжує статті про неї, є лише своєрідним косплеєм однієї з правнучок Ґлікль — також відомої єврейки Берти Паппенгейм. Сама Ґлікль вела досить скромне, на її власну думку, існування, а втім залишила чи не найвідоміші мемуари про буття євреїв у Європі 17-го століття. За переконливими припущеннями дослідників, до її потомків належали Генріх Гейне, Шимшон Рафаель Гірш та Карл Маркс, вона була свідкою погромів, воєн та епідемій чуми, а її невибагливим спогадам, записаним для власних дітей, судилося здобути всесвітню славу. Вітайте грудневу героїню рубрики “Календар видатних жінок” — дружину, матір, підприємицю і письменницю… Ґлікль із Гамбурга.

Коли 1646-го року в сім’ї єврейського комерсанта Юди Йосипа Лейба і його дружини Бейли народилася дівчинка, її назвали Ґлікль — ім’ям, що у перекладі з ідіша означало “щастячко”. Крім неї в родині було ще шестеро дітей, включно із приймною дочкою Юди від першого шлюбу — Ребекою. Про винахідливу Беку Ґлікль написала у своїх спогадах цікаву історію: коли у дім батька навідалися, на позір вельми шляхетні, клієнти, дівчина музикувала на клавікорді. Гості перемовлялися між собою французькою, якої Юда не розумів, і тишком домовилися про те, щоб пограбувати заможного єврея. Звідки їм було знати, що Ребека вивчала французьку і миттю зрозуміла про їхні наміри? Дівчина узялася наспівувати пісню ідішем, у якій попереджала батька про загрозу, й таким чином урятувала від грабунку.

Всі діти Юди, включно з дівчатами, отримали рівні знання і освіту. Крім того, що вони читали Тору та ходили в школу Хедер, вдома їх відвідувати вчителі з мов та етикету, а батько з матір’ю — посвячували у тонкощі комерції. Родина тримала чималу бібліотеку, відвідувала оперу, а втім міцно трималася за традиції свого народу.

Юда займався торгівлею коштовностей і був помітним лідером у єврейській громаді міста Гамбург, де мешкала родина. Загалом, його високо цінували і в самому Гамбурзі, оскільки після відомого погрому 1649-го року і висилки всіх ашкеназі з Гамбургу в Альтону, адміністрація міста нерідко йшла назустріч проханням Юди Лейба про ведення ділових справ і зрештою дозволила повернутися його родині в Гамбург.

Старовинна Мапа Гамбурга. Початок 18-го століття

Ґлікль не було і дванадцяти, коли відбулися її заручини з Хаїмом — молодиком із заможної єврейської родини міста Гамельн. Їй було чотирнадцять, а йому — шістнадцять, коли вони побралися. Перший рік молодята жили в домі Хаїмових батьків, про що Ґлікль згадувала зі змішаними почуттями. З одного боку, вони з Хаїмом звикали одне до одного, і між ними дійсно виникли романтичні почуття, а свекор Ґлікль — Йозеф, дуже добре ставився до невістки. Та з іншого — у Гамельні зовсім юна Ґлікль почувалася оточеною незнайомцями і добре розуміла, що провінційне містечко не зрівняєтья у своїх можливостях з її батьківщиною.

За рік молоде подружжя перебралося в домівку Юди Лейба. Ґлікль чекала на першу дитину, а Хаїм занурився у бізнес, пов’язаний з дорогоцінностями — переважно золотом і перлами. Першу дочку, Ципору, Ґлікль народжувала за підтримки своєї матері. Бейла також саме була вагітна останньою дитиною, і щойно впевнилася, що із породіллям все гаразд, спокійно віддалася власним пологам. Їхні діти — обидві дівчинки, лежали в колисках поруч і часом навіть рідні матері плутали їх між собою.

Із Бейлою Ґлікль мала особливо близькі стосунки і завше тішилася її винахідливості і заповзятливості. Ще замолоду у скруті осиротіла Бейла змогла прогодувати себе і свою матір, почавши плести золоте і срібне мереживо на продаж нідерландським купцям. Вже за рік її маленька справа розвинулася до справжньої майстерні і приносила непоганий прибуток. Комерційна жилка була в крові жінок їхнього сімейства, але Ґлікль зрозуміє це пізніше, коли, так само як і її мати, овдовіє у сорок чотири роки.

Та нині вона була просто молодою жінкою у щасливому шлюбі. За два роки Хаїм розвинув власну справу достатньо, аби молоде подружжя могло переїхати у власну оселю. І хоча їхній бізнес був цілком зосереджений у Гамбурзі, за чоловіком Ґлікль так і залишилося прізвисько “Хаїм із Гамельна”.

Наступні двадцять п’ять років Ґлікль вважала найщасливішим періодом у своєму житті. Вони з Хаїмом ніжно любили одне одного і разом вели усі справи. Ґлікль була посвячена в усі тонкощі бізнесу чоловіка, нерідко супроводжувала його на ділових зустрічах й могла дати експертну оцінку щодо коштовних металів чи каміння. Та перш за все, вона була матір’ю: народжувала по дитині кожні два роки — всього ж їх було чотирнадцять, втім, до дорослого віку дожили дванадцятеро. Втрату двох малюків Ґлікль переживала важко та з невимовною скорботою, однак мала визнати, що їм із Хаїмом ще пощастило — зазвичай, у післяпологових ускладненнях та через хвороби, сім’ї втрачали набагато більше.

Берта Паппенгейм в образі Ґлікль. Портрет Леопольда Пилиховського

Проблеми зі здоров’ям у Хаїма почалися ще замолоду і часом призводили до такої слабкості, що Ґлікль мусила брати на себе всі його обов’язки, й навіть вести справи у Лейпцигу чи Хальберштадті. 1689-го року Хаїм упав і сильно забився. Запалення внутрішніх органів зробило його відхід дуже болісним, і Ґлікль невимовно страждала через свою безпорадність. Коли чоловік, якого вона палко кохала і називала “короною своєї голови”, помер, Ґлікль почувалася, наче зійшла у темряву. Найменшій її дитині було три роки, більшість старших ще не були одружені і відсутність глави сім’ї сильно заважала домовленностям про шлюби. Серце жінки було розбите, й тоді вона взялася за перо. У смутку і жалобі Ґлікль почала свою першу з семи книжок мемуарів і зазначила, що писатиме свої спогади для дітей — не в якості повчання і життєвої мудрості (для цього їм достатньо і Тори), а для збереження пам’яті. Вона почала писати про своє дитинство, про життя гамбурзької єврейської громади і висилку до Альтони, про страшні епідемії і смерть своєї бабусі, згадувала про повстання Богдана Хмельницького 1648-го року та шведсько-данську війну.

Однак не слід думати, що Ґлікль цілковито віддалася мемуаристиці. Будучи духівницею та спадкоємицею Хаїма, жінка розуміла, що не може просто плисти течією і має підтримувати сімейний бізнес, відповідати на запити кредиторів та забезпечити всіх своїх дітей коштами. Зосередивши свою увагу і досвід на перлах, Ґлікль фактично створила монополію на їхній продаж у Гамбурзі. Поруч із домом вона відкрила майстерню з виготовлення панчохів. Також вона відслідковувала різні модні вироби за кордоном, які можна було добре продати у Гамбурзі. Вона подорожувала сушею й морем, укладаючи ділові угоди в Амстердамі, Данцигу, Ганновері, Копенгагені, Франкфурті, Лейпцигу, Берліні, Відні, Меці та Парижі. Втім, її перемовини нерідко торкалися не лише бізнесу, але і шлюбних контрактів. Ґлікль знаходила для своїх дітей наречених із найліпших єврейських родин Європи і, попри бажання тримати родичів біля себе, добре розуміла нищівну силу тодішніх епідемій і небезпеку єврейських погромів, а тому намагалася “розкидати” дітей різними містами і країнами.

Звісно, не все складалося, як хотілося Ґлікль. Жінка була не надто задоволена домовленностями про шлюб доньки Естер, котра одружилася з Мойсеєм Крумбахом із французького міста Мец, а найбільшим її розчаруванням був невдалий бізнес сина Лейба у Берліні. Зрештою, вона зробила Лейба своїм партнером, аби він не побивався через власні невдачі.

До 1699-го року Ґлікль була однією з найвпливовіших підприємиць Гамбургу, пошлюбувала майже всіх своїх дітей і написала п’ять книжок спогадів, у яких розповіла про гамельнську родину чоловіка, подружнє життя, народження і втрату дітей, удівство, комерцію, подорожі. Вона торкалася історії та викриття псевдомесії рабина Саббатая Цеві, франко-голландської війни, антиєврейських законів та загалом антисемітизму у різних європейських містах. Подібно до своєї матері, яка так і не зрадила статусу вдовиці, Ґлікль не збиралася вдруге виходити заміж. В її планах було знайти чоловіка для наймолодшої доньки Міріам, а тоді поїхати доживати віку в Єрусалимі. Та зрештою, у п’ятдесят чотири роки вона прийняла рішення, про яке згодом шкодуватиме найбільше у житті.

Фрагмент листування Ґлікль з її родичем

Пропозиція заможного удівця і загалом вельми шанованого єврейського пана з Мецу лестила Ґлікль. Об’єднати їхні бізнеси — видавалося ще більш привабливою ідеєю, тож жінка погодилася і вирушила в Мец. Нареченого — Серфа Леві, вона вперше побачила вже на весіллі. Звісно, Серф не міг замінити їй коханого Хаїма, але людиною він був поміркованою, статечною і приємною. От тільки його комерційні успіхи виявилися чи то перебільшеними, чи то недовговічними. За кілька років чоловік розорився, а на сплату його боргів пішли майже всі стаки Ґлікль. Єдиною втіхою серед усіх незгод для жінки було те, що доля Міріам вирішилася у вдалому шлюбі. Про все це, без прикрас, але сповнена суперечливих думок, Ґлікль написала у шостій книжці своїх мемуарів вже після смерті другого чоловіка.

Завершальна частина її автобіографії розповідала про втрату одного з синів, а тоді й Серфа — 1712-го року. Повернутися у Гамбург бідолашній і вже досить літній Ґлікль не було з чим. Втрачене багатство здавалося їй покаранням за гріхи. Жінка жила у нужді і скруті у погано мебльованому, холодному житлі, до якого ще й доводилося підійматися сходами, що так мучили її коліна. Та тривало це приниження недовго. 1715-го року старенька Ґлікль нарешті погодилася на умовляння доньки Естер залишити свої гордощі й оселитися в її домі. Хіба ж вона не зробила усе, аби її діти були щасливими? Тепер підійшла їхня черга попіклуватися про матір. Зрештою, шлюб Естер і Мойсея, про який так хвилювалася Ґлікль, виявився справді вдалим, сповненим любові та достатку — точнісінько як їхній із Хаїмом. Останні роки Ґлікль прожила у затишку, ще й знайшовши душевну подругу в особі матері Мойсея — Яхет.

Сьома книжка, написана Ґлікль 1719-го року, закінчується майже містично — словами про жінку, для якої відчинилися Небеса. Сама авторка померла 1724-го року в оточенні близьких і люблячих людей.

Спокійна старість Ґлікль була не єдиним подарунком її дітей. Саме завдяки їм та їхнім дітям тексти з її спогадами збереглися, об’єдналися в один манускрипт і через півтора століття вийшли друком, як “Zikhroynes” (ідішем “Спогади”). З “легкої” руки редактора Давида Кауфмана Ґлікль бас Юда Лейб перетворилася на Ґлюкель фон Гамельн, і саме під цим ім’ям стала відома у світі. 1910-го року одна з численних правнучок Ґлікль — суспільна діячка і захисниця прав жінок Берта Паппенгейм переклала історію своєї неймовірної прабабусі на німецьку і прикрасила її власним потретом у відповідному образі. Нині мемуари Ґлікль перекладені на десятки мов і залишаються цінним історичним та літературним матеріалом, єврейським національним надбанням, а 2016-го року одна з вулиць Гамбурга була названа Glückel-von-Hameln-Straße.

Олександра Орлова
Автор:
Олександра Орлова
comments powered by HyperComments