Ласкаво просимо, трон наразі вільний
05
листопада 2017 О 15:26
491
Грандіозне падіння: фотопроект IN EXTREMIS

Як часто ви падали у своєму житті? Ні, ні, не просто акуратно падали, а гепали усією вродою, збираючи захоплені погляди перехожих, заскочених таким видовищним падінням? У нас точно було таке. І вихід тут один: встала, обтрусилася і пішла собі далі.

Якби ходити світом і фотографувати усі такі падіння, вийшла б непогана виставка! Власне, італієць Сандро Джордано, актор і фотограф із Риму, саме так і робить. Він фотографує постановочні кумедні падіння, і у фото тих – ціле життя! А все тому, що одного разу Сандро їхав на велосипеді й добряче бебехнувся, але замість того, аби швиденько звільнити свої руки, щоб допомогти собі м’яко приземлитися, він руками-лещатами учепився у свій велик. Тижнем пізніше його найкращий друг зламав ногу, гримнувши на камінні, побіля озера. Не хотів впустити у воду свій новенький смартфон. Так все розпочалося.

Зараз у Сандро понад 130 тис підписників у Instagram. Починаючи з жовтня 2013 року, він повністю присвятив себе своєму фотопроекту IN EXTREMIS (bodies without regret). Фраза “In Extremis” перекладається з Латиниці як «в останній момент», тож дослівно назва проекту звучить так: В останній момент (тіла без жалю).

«Мої фотографії – як короткі історії про світ, що падає. Кожен знімок розповідає історію героя, котрий, падаючи, навіть не намагається якось врятувати себе від жахливого падіння. Усі ці герої насправді не можуть себе врятувати ще й тому, що виснажені щоденним життям-буттям, на кожному з них лежить тягар під назвою «гарно виглядати». Ми живемо у світі, спотвореному пластичною хірургією, яка диктує стереотипні зображення задля того, аби задовольнити маркетингові потреби усталених моделей. Я вірю, що в неідеальному є ідеальне. В значних контрастах, у вразливості, в людяності, котра відрізняє кожну окрему людину від іншої. Я ховаю обличчя своїх героїв тому, що хочу, аби їхнє тіло говорило замість них. Падіння – це своєрідна точка невідворотності. Кожен із героїв тримає у руці певний об’єкт, який щось символізує. Фактично, таких об’єктів у кадрі є багато, і лише розпластане тіло виражає свою правду. Я ніколи не використовую манекени у своїх знімках. Я запрошую професійних акторів, котрі здатні інтерпретувати те, що не є одразу видимим на перший погляд. А я хотів би зробити невидиме видимим».

Сандро шукає натхнення у роботах інших фотографів. Наприклад, у Peter Lindbergh є ряд світлин, на яких зображені жінки у своїй природній красі, без макіяжу, відкриті у своїй неідеальності. Також йому подобаються фотографи-портретисти Anton Corbijn та Jan Sudek.

Фотографії ж самого Сандро Джордано сповнені викривальної правдивості та творчості. Й окрім того, що їх хочеться довго розглядати, відкриваючи для себе ті чи інші дрібні деталі, часом, деякі з них також викликають поодинокі «хі-хі» та «ха-ха», тому що завжди існує щось комічне навіть у драматичному. Ну і згадаймо, як часто ми самі сміялися над собою після власного грандіозного падіння. Бо саме сміх над собою і є ознакою зрілої людини, яка не боїться видатися іншим у неідеальному світлі.

За матеріалами: http://www.sandrogiordanoinextremis.it/

Каралєвна
Автор:
Каралєвна
comments powered by HyperComments