Ласкаво просимо, трон наразі вільний
25
січня 2018 О 15:18
650
Ірина Тетера: "Для того, щоб писати, мені потрібно вийти з дому"

Нам часто хочеться зазирнути за лаштунки письменницького життя, зрозуміти, звідки приходять сюжети, мотивація, натхнення, поцікавитися певними письменницькими ритуалами, дізнатися про секрети створення історії, яка згодом із рукопису перетворюється на книжку й знаходить велику кількість прихильників. Ірина Тетера, мабуть, народилася письменницею. Чому? Тому що вона відверто любить писати і для неї не існує такого поняття як "немає натхнення". Вона любить писати у кав’ярні, посеред гаміру й натовпу, бо саме тоді починає чути голоси усіх своїх героїв, починає бачити перед собою динамічні кадри вигаданого нею життя. Яка ж вона – справжня письменниця? Перший українодівочий сайт гарного настрою "Каралєвна" розпитав Ірину Тетеру, авторку книжок бестселлерів "Київ-Нью Йорк" та "Вибір без вибору", про її письменницькі будні, про майбутні сюжети й екранізації, про важливість сім’ї, яка завжди підтримає, та особливі книжки, які хочеться перечитувати.

Іро, у кожного письменника є свій таємний обряд написання тексту: комусь потрібна тиша і усамітнення, хтось чекає хвилі натхнення, а хтось працює чітко за графіком. Як все відбувається у тебе? Як пишеш ти?

Для того, щоб писати, мені потрібно вийти з дому. Мабуть, це все. Найулюбленіше місце роботи – кафе у центрі міста. Музика, люди, їхні розмови навколо не відволікають – навпаки допомагають зануритись у вигадане життя. Та й творча криза – незнайоме мені відчуття.  Мені занадто подобається писати. Іноді я розумію, що просиділа біля чашки кави, яка вже охолола, так і не зробивши ковтка, минуло десь годин п’ять, офіціанти дивуються, а мені час йти. У цю мить приходить навіть розчарування. Я насправді відчуваю щось подібне до смутку,  і причина у тому, що зовсім не хочу прощатися зі своїми героями.      

Чи маєш якісь свої письменницькі фішки? Скажімо, пишеш від руки в блокноті чи друкуєш, п’єш каву чи пишеш виключно вночі?

Я одразу друкую у нотбуці. Перший текст – це як чернетка. Адже спочатку мені дуже хочеться дописати до крапки, завершити історію. Я не дуже замислююся над дрібницями, створюючи лише скелет подій. А вже потім, перечитую його, починаючи додавати емоції, детальний опис локацій навколо героїв, деякі подробиці їхнього життя. Тільки тоді текст оживає. Отже, писати від руки мені б напевно було важко.   

Якщо розібратися, хороша книжка – це гарно розказана історія. Як ти придумуєш сюжети? Де береш ідеї для своїх книжок? Приміром, «Київ-Нью-Йорк» - як придумувався сюжет?

Київ-Нью-Йорк народився, коли мені дуже хотілося подивитися чудовий фільм про кохання, і я не змогла його знайти. Або вже бачила стрічку, або вона здавалася мені не дуже захопливою. Тоді я подумала: а чому б не написати власну історію. Мабуть, саме в цьому і є таємниця книги – багато хто каже, що читаючи, нібито бачив кіно. Цей роман – вигадка, від початку до кінця, але коли я перекладала його українською мовою, в деяких моментах і сама плакала. Мабуть, він вийшов таким зворушливим для мене, тому що я розповідала історію, яка була цікава і мені.

А ось другий роман “Вибір без вибору” – зовсім інша історія. Вона про реальну людину. Жінку, на долю котрої випали непрості випробування, і вона долала їх з гідністю, не втративши любові до життя. Я почула про неї на телевізійному шоу “Стосується кожного”, де іноді виступаю у ролі експерта. І моє рішення розповісти про неї не було рекламним ходом, вона справді мене дуже вразила. Мені здається, що є історії, про які не можна мовчати. І вона одна з них.

Чи була ти у Нью-Йорку? Адже багато сцен із твоєї першої книжки відбуваються саме в цьому місті, й важливо добре відчувати атмосферу, аби описати місто.

Нью-Йорк – моя мрія. Я ніколи не була там. Але в наш час, коли новітні технології охопили усе населення планети, це не є проблемою. Я вмикала youtube, знаходила канали мандрівників, які гуляли по Нью-Йорку, знімаючи на відео все навколо, та виділяла місця, які мені до вподоби, а потім вже ретельно вивчала саме їх. Коли рукопис був готовий, я надіслала його подрузі, яка живе в Нью-Йорку понад десять років. Просила її вказати мені на помилки в описі міста, якщо вони, звісно, є. А вона образилася, бо вирішила, що я прилітала до міста, та не знайшла часу побачитися з нею. Навіть не хотіла чути моїх виправдань, кажучи, що все занадто реалістично описано.

Чи ти вважаєш себе трішки психологом-знавцем людських душ? Чи вважаєш, що письменник повинен трішки бути психологом для того, аби відчувати людей?

Психологом? Складне запитання. Мені важко дивитися на будь-яку ситуацію відсторонено, як то роблять психологи, мабуть, тому що я беру все занадто близько до серця. Навіть коли мене просять про пораду, я завжди попереджаю, що даю її, опираючись на власний досвід та власні почуття. Але всі люди різні, так само, як і їхні душі, тому мені взагалі здається, що бути знавцем у цій справі неможливо.     

У твоїх книжках все, як у житті: не завжди бувають хеппі енди. Чи бувало таке, що читачі просили тебе переписати кінцівки або ж просили співчутливіше ставитися до доль твоїх героїв?

Це дивно, але мене часто питають, чи замислювалася я про те, щоб написати продовження “Київ-Нью-Йорк”? Ні, ніколи. Ця книга є ще одним доказом того, що все можливо виправити, доки дорога тобі людина жива. І мені б хотілося, щоб читач, зіткнувшись з таким фіналом, згадав про своїх близьких і про те, що часом він може змінити життя навколо себе лише одним телефонним дзвінком. Буває так, що саме недомовленість є причиною усіх бід. Отже, не треба боятися смерті, треба боятися життя не за своїм вибором. 

Знаю, що зараз за книжкою «Київ-Нью-Йорк» готується сценарій і зйомка фільму. Розкажеш трішки про це? Як вдалося знайти сценариста?

Це непроста тема. Я сама написала сценарій. І він навіть отримав спеціальну нагороду від Державної агенції з питань кіно на міжнародному конкурсі “Коронація слова”. Потім випадково потрапив до рук німецького режисера, який був готовий не тільки зняти стрічку, але навіть гарантувати її прокат в Європі. А потім познайомив мене зі своїм другом, який є власником кінокомпанії і живе в Нью-Йорку. Він був зацікавлений в ко-продукції. На жаль, знайти фінансування в Україні досі не вдалося, тому процес тягнеться. Але я не втрачаю надії.

Чи працюєш зараз над новою книжкою? Якщо так, чи привідкриєш завісу таємниці і розкажеш, про що буде твоя нова книжка?

Авжеж, працюю. Зовсім недавно я закінчила спільну роботу із відомим українським режисером Олександром Онуфрієвим над детективним трилером “Гра”, яка вже навесні  вийде у видавництві “Брайт Букс”. Це геть новий для мене жанр, але було цікаво і, сподіваюся, що в нас вийшло. До речі, цю книжку теж з часом буде екранізовано. А також навесні за її мотивами відбудеться прем’єра спектаклю з однойменною назвою “Гра”. Зараз – це новий роман. Я так скучила за любовними перипетіями, що навіть планую хєпі-енд.

Трішки про сім’ю, у тебе троє діток. Як тобі вдається поєднувати творчість і родинні справи?

Так, в мене дві доньки і синочок. І моя сім’я завжди на першому місті. Тому я ходжу у відпустку разом з усіма канікулами. Не хочу витрачати час, бо розумію: діти виростуть і вже ніколи не будуть такими, як в цю саму мить. А вони завжди підтримують мене. З гордістю розповідаюсь у школі, чи садочку, що їхня мама – письменниця. Старша навіть вже читає мої книжки. Це важке випробування для мене. Мабуть, боюся розчарувати її своїми думками. Доки цього не сталося. Тому я намагаюся тримати марку.          

Які книжки любиш читати? Чи можеш просто так, не задумуючись, назвати 5 книжок, які тебе вразили і які б ти не проти перечитати? Чим тобі подобаються ці книжки? Чому вважаєш їх особливими?

Люблю романи. «Самотність у мережі». «Кращий засіб від північного вітру». І продовження – «Всі сім хвиль». «Мовчання у жовтні». «Шантарам». «Інший чоловік». «Читець».

Що б порадила авторам-початківцям, котрі пишуть у шухляду і мріють мати свою книжку?

У «Києва-Нью-Йорка» був довгий шлях. Видавництва не охоче вірять новим авторам, і мені доводилося чути відмови. Але обов’язково знайдеться те, яке тебе почує.  Якщо не зупинятися, прислуховуватися до порад, не боятися поразок і не залишати обраного шляху, одного разу неодмінно почуєш заповітне “так".

Слава Світова
Автор:
Слава Світова
comments powered by HyperComments