Ласкаво просимо, трон наразі вільний
01
березня 2017 О 17:49
60
Іван Андрусяк: "Я пишу добрі дитячі книжки"

Іван Андрусяк - справжнісінький дитячий письменник! Розбишацький і позитивний, веселий і кумедний! Він любить дітей і пише для них неймовірні вірші, які згодом цитує на пам'ять не лише дитя, але й уся родина! Він вигадує чудовезні історії, з таємницями і втечами, викраденнями і страшилками, усмішками і реготаннями! Саме він придумав Чакалку! Саме він насмілився написати про Чупакабру (і вона у нього, до слова, геть не страшна!). Він дарує маленьким Читачам добрі книжки та історії, тож маємо радість розпитати у пана Івана про все-все-все і ще трішки!

Мабуть, треба було мати радісне і веселкове дитинство, аби писати зараз такі чудові і бешкетливі, веселі та грайливі вірші! Яким було дитинство Івана Андрусяка? Босоногим і безтурботним?

 

  • Чудове було дитинство! У селі під Косовом, де все просякнуто дивовижною карпатською природою і живою народною міфологією. Великий родинний дуб коло хати – треба вже трьох людей, щоб його обійняти. Чудовий потічок зі смачною назвою Волово. Маленька трикласна школа, в яку треба було ходити три кілометри пішки через ліс… Не дивно, що на десятки кілометрів довкола немає жодного села, з якого б не походив хтось із відомих письменників – починаючи від Михайла Павлика і Марка Черемшини й не закінчуючи молодшими від мене Василем Карп’юком і Мирославом Лаюком… Так що я не мав куди дітися.

 

Іване, Ви часто «лякаєте» дітей Чакалкою! Звідки узявся цей персонаж? Як придумувався? І чим (чи ким?) лякали в дитинстві Вас?

 

  • Із Чакалкою мене познайомила дружина – її рід походить саме з тих країв, на межі Слобожанщини й Полтавщини, де Чакалка й мешкає. Звідти вона й прийшла, щоб забрати Стефу у великий звуконепроникний мішок і понести в темний ліс – і так почалися наші з нею пригоди, які згодом переросли в тривалу і міцну дружбу.

 

  • А до мене в дитинстві одного разу приходив Бабай. Але то було велике розчарування – тому що мене тоді вдома не було, коли він приходив. Я тоді побіг до дідуся й бабусі – вони неподалік жили. Приходжу додому, а мама й каже: був Бабай, питав тебе, чекав, але так і не дочекався. Побурчав і пішов собі… Я спершу не повірив, а тоді бачу: сліди! Ні, не сліди – справжні слідиська! Ото я спершу зрадів, що він мене не дочекався, а тоді подумав – і засмутився. Бо це ж мала бути така пригода цікава! І я все чекав, коли він прийде ще раз – але так і не дочекався… Не приходив більше Бабай… Але я все це запам’ятав – і не заспокоївся доти, доки геть усе про Бабая не з’ясував. Чакалка допомогла. А в циклі повістей «Стефа і Чакалка» вся правда про це написана /усміхається/.

 

Чи не найголовніші звірята Ваших віршиків – зайчики та бегемоти. Зізнавайтеся, за що їх так любите?

 

  • Зайчики були «культовими» тваринками маленької Стефи, та й зараз вона до них небайдужа. Ну, і мене «втягнула»! А почалося все з того, що я щовечора маленькій Стефі читав перед сном, а тоді ще й казочку розказував. Ну, і засинав при цьому. Часто й раніше від Стефи. У нас із нею є навіть одна така цікава казка, яка не має кінця – принаймні Стефа досі не знає, чим ця казка закінчується. Бо хтось із нас завжди засинає раніше.

 

  • Ото я одного разу так заснув, і Стефа заснула – і спимо ми собі голова до голови. А Стефі маленькій завжди снився зайчик. І тепер іще частенько сниться. А мені снилися серйозні дорослі сни. Однак тої ночі зайчик у Стефин сон прийшов якийсь особливо бешкетний. Балувався собі, а тоді раз – і до мене в сон перескочив! І почав балуватися у моєму серйозному дорослому сні! Я, звісно, цього довго не витримав тоді, ще з незвички – прокинувся. Збентежений такий… Вийшов на кухню, зварив собі кави, закурив цигарку – а бентега не минає! Ну, я й записав той сон – так вийшла перша віршоказка із «Зайчикової книжечки». І далі ми неодмінно мали пригоди із зайчиками. Скажімо, тривалий час Стефиною найулюбленішою іграшкою був зайчик на ім’я Куслапко – я підказав Стефі це ім’я, а походить воно із так поки що й не дописаного чудовезного роману мого друга Юрія Бедрика «Ро́лі, король зайців». Коли Юрко його нарешті допише й опублікує – це буде супербомба! Я коли остаточно переїхав до Києва – у 1998-у році, – то саме в Юрка на якийсь час знайшов прихисток, доки вже сам обжився, – а він тоді саме активно працював із цим текстом, і давав мені дещо читати. І саме Куслапко, друг головного героя, мені найбільше заімпонував з-поміж його персонажів.

 

  • А потім Куслапко, вже як Стефина іграшка – зрозуміло, з поклика́нням на Бедрикове авторство цього імені – з’явився в моїй повісті «Кабан дикий – хвіст великий» із циклу «Стефа і Чакалка». А в наступній повісті цього циклу – «Чакалка і Чупакабра» – діють уже два Куслапки, і це теж невипадково.  Була така історія: ми поїхали в гості до бабусі в Карпати, і коли вже мали повертатися додому, Стефа ніяк не могла знайти свого Куслапка – десь він там загубився. Мусила їхати без нього – але так за ним сумувала, що я відтак мусив оббігати всі іграшкові крамниці в Києві, доки не знайшов точнісінького такого самого іграшкового зайчика. І розказав їй історію про те, що Куслапко теж за нею сумував – і то так, що сам дістався до Києва, а тоді випадково зустрів мене на метро «Театральна»… А за кілька тижнів приїхала до нас із Карпат моя сестра й привезла Стефі… першого Куслапка, який був загубився, а тоді знайшовся. Отак Куслапків стало два.
  • Ну, таких історій із зайцями – і справжніми, й іграшковими – у нас зі Стефою багато. А бегемоти якось самі собою в це заяче царство вклинилися. Просто в мене з ними є багато спільних рис – статура, деякі повадки /усміхається/.

 

 

У Вас є дві донечки, Стефа і Ліза, котрі часто виступали головними героїнями Ваших віршів, а також прози («Стефа і її Чакалка», «Сорокопуди, або як Ліза і Стефа втекли з дому» та ін.). А от цікаво знати, це дівчатка Ваші такі авантюристки і підкидають Вам своїми пригодами сюжети, а чи це тато-вигадник, хвацько вплутує свою дітвору до всіляких веселих перипетій, нафантазованих ним?

 

  • Вони придумують більше, ніж я встигаю написати /сміється/. Деякі сюжети, які вони вигадали ще маленькими, я аж тепер опрацьовую. Скажімо, коли Стефі було два-три роки, вона, як і більшість малявок, дуже любила ходити вдома голячка. І коли її просили вдягнутися, вона сама придумала магазин невидимих речей – мовляв, я туди сходила, купила собі невидимі трусики, шкарпеточки й платтячко і вдягнула їх, так що все гаразд. А прописав я цей сюжет аж тепер – і головну героїню в тій історії так спершу й звали Стефою. Прочитав Стефі – а вона каже: тату, це все гарно, але мені чотирнадцять років, а ти пишеш «є собі Стефа-голячок». Що подумають мої однокласники! Зміни ім’я!

 

  • І воно тільки на краще вийшло, коли я змінив ім’я на Ляля – додався дуже гарний елемент гри Ляля-лялька, англійською Dolly-dolly (а книжка «Магазин невидимих речей» вийшла білінґвою, паралельно українською і англійською мовами, причому з дуже креативними «вишитими» ілюстраціями Оксани Липки). Таких сюжетів з різного віку моїх дітей є ще багато, і я їх помалу прописую. Щоправда, коли Стефа була мала, їй доводилося пояснювати, чим відрізняється житейська правда від художньої. Вона частенько мене «ловила» на тому, що події в книжці описані трохи не так, як вони відбувалися насправді – то вже я щось додаю, щось змінюю, перефантазовую, щоб іще веселіше й капосніше було /усміхається/.

 

Донечки пишаються своїм талановитим татом. Мабуть, досить часто з гордістю промовляють: «Мій тато – Іван Андрусяк! Він – письменник!» Рідні не бояться Вас? Адже один крок вліво чи вправо, і вони потрапляють у Вашу наступну книжку у якості головних персонажів! Часто берете сюжети з життя?

 

  • Майже завжди. Як на мене, вигадати щось досконалішим, переконливішим, справжнішим, аніж воно є в житті, неможливо. Так що мої герої дуже часто мають прототипів, і навіть імена цих прототипів я зазвичай не змінюю в тексті. Одначе ніхто з них не ображається – я ж пишу добрі дитячі книжки, а не якісь дурниці.

 

 

Ви – супер-позитивний дитячий письменник, тож хочемо у Вас запитати: як виховати щасливу дитину?

 

  • Був у нас одного разу зі Стефою один цікавий інцидент. Вона добряче накапостила, і я кажу: от зараз я нарешті дам тобі добряче по м’якому місцю! А вона: не даси! Я: чому це не дам? Стефа: бо ти мене любиш!

 

  • І що б ви думали: звісно, не надавав /сміється/

 

Так що тут рецепт дуже простий: якщо дитина знає, що її люблять – вона щаслива.

 

Про що глибоко у своїй здитинілій душі мріє Іван Андрусяк?

 

  • Про онуків.

 

  • Ні, я серйозно /усміхається/. Мої старші діти вже дорослі, он і Стефі вже п’ятнадцятий рік… З ними й далі дуже цікаво – але ще так хочеться малявок…

 

Кажуть, що дорослі не бачать кольорових снів, не літають у снах, перестають бачити дива, та й взагалі – вірити в них. А Ви? Вірите в дива? Чи у що загалом вірите?

 

  • У Бога.

 

  • Я вихований у старій добрій українській традиції, і Бог для мене – це не якісь моторошні «скрєпи» чи інші викривлення й збочення. Бог – це диво, яким щедро налитий як світ довкола нас, так і ми самі. Саме воно дає людині радість відрізняти добро від зла і завжди бути на боці добра. Не втомлюймося помічати це диво і горнутися до нього – і все буде добре /усміхається/.

Яку книжку можна знайти у Вас на приліжковій тумбочці?

 

  • Або поезія, або класика, або чергова новинка українського дитліту. Все, що у нашій дитячій літературі з’являється новенького, я намагаюся прочитати – і не так із професійного обов’язку, як тому, що мені справді цікаво. А поезія зі мною завжди – ще змалечку. І класику нічого не замінить – я зараз із жахом спостерігаю за тим, скажімо, як її намагаються вихолостити навіть зі шкільної програми. Це від нашого неуцтва й ліні – бо гарний сучасний твір дитина вхопить і сама, а класику таки треба вміти подати так, щоб це було актуально й цікаво. Але без цього не можна – бо не можна злетіти, зіспершись лише на одне крило. Якщо раніше ми воліли спиратися лише на класику, ігноруючи сучасне мистецтво, то зараз кидаємося в іншу крайність. А крайнощі – зло, тут потрібне гармонійне поєднання.

 

 

Розкажіть про видавництво «Фонтан казок», адже воно набирає обертів та популярності! Незабаром весна, Книжковий арсенал – впевнені, що Ви підготували велику кількість цікавинок для маленьких читачів. Заінтригуйте! Наженіть охоти! Привідкрийте завісу!

 

  • О, тут багато добрих капостей готуємо! І перша вже навіть вийшла – розкішне подарункове видання казок Сашка Дерманського «День народження привида» з суперкреативними ілюстраціями Любки Франко в абсолютно оригінальній техніці акварелі по тонкому шовку.

 

  • Щойно здали в друкарню книжку, за якою неодмінно полюватимуть усі дівчатка-підлітки, які люблять моду і слідують її найкращим тенденціям. Саме такі героїні повісті Тетяни Стрижевської «Файні то́всті дівки, йо!» з суперовими ілюстраціями Ольги Кузнецової. Ось лише добра капость полягає в тому, що доля цих розпрекрасних київських дівчаток у повісті закидає на місяць до бабусі в Карпати – і їхня ґламурність має пройти випробування Справжністю! Уявляєте собі цей процес? Це вам не опівночі на старе кладовище сходити – а там і така сцена є.

 

  • Зараз закінчуємо роботу над ще однією книжкою-відкриттям – вона хоч і зветься просто, коротко і ясно - «Миші», але я давно не читав такої смачнезної казки, в героях якої дитина впізна́є не лише себе і своїх друзів, а й батьків, старших сестричок і братиків (особливо закоханих) і навіть дідуся й бабусю. А вже про котів і казати годі! Цю книжку написала і намалювала дивовижна Соня Атлантова – без сумніву, майбутня «зірка» українського дитліту.

 

 

  • Далі на черзі дві неймовірно капосні й розбишацькі книжки. Хто читав гумористичну повість Саші Кочубей «Сім нескладух Говорухи», той не може дочекатися продовження! Адже це історія, з якої починають любити читати навіть ті хлопчики, які після казки про Колобка книжок і до рук не брали – а тут в Андрійкові Говорусі, шкільне прізвисько Андроїд, відкрили собі рідну душу! Так от, продовження цієї історії – «Книга рекордів Говорухи» – вийшло в Саші Кочубей іще смішнішим, іще розбишацькішим, ба більше:  іще «самовпізнаванішим» сучасними дітьми!

 

  • А щоб розбишак і за вуха від книжки не відірвати – до пари Говорусі буде їм ще й Івась Бондарук на прізвисько Бурундук! Це моя наразі «найтитулованіша» повість – «Вісім днів із життя Бурундука». Там мій герой прагне вивести собі живого кишенькового чортика, який би йому у всіх справах допомагав, але для цього мусить пройти неабиякі випробування – і вляпується в дуже каверзні й кумедні історії. 2013 року ця книжка навіть увійшла в дуже престижний каталог 250-и найкращих дитячих книжок світу «White Ravens», однак відтоді не перевидавалася. А тепер до Арсеналу вийде у «Фонтані казок» з напрочуд ефектними ілюстраціями Ганни Осадко – і не сама, а ще з трьома історіями про Івася Бурундука, дві з яких геть новісінькі. Там до нього несподівано прийде справжній Святий Миколай – у тому віці, коли вже всім відомо, хто насправді подарунки під подушку кладе – а тут раптом таке! А ще він із друзями займатиметься там хімічними експериментами із золотом – щонайсправжнісінькими! Дружина своєю сережкою пожертвувала, щоб я правильно хімічну реакцію міг описати! Ну і, нарешті, Бурундук дууууже серйозно закохається – так, що аж ой!

 

  • І ще будуть у «Фонтані казок» дві суперособливі книжки – адже в них діятимуть справжні українські супергерої! На минулорічному Арсеналі в нас стартувала серія «Мікробот» Олега Чаклуна з ілюстраціями Яни Любарської – про маленького робота і його друзів, які понад усе на світі полюбляють гратися в хованки і завдяки цьому переживають чимало цікавущих суперпригод. Я сам не раз був свідком того, як діти 4-6 років беруть до рук цю книжку, притискають до себе – і вже не відпускають! Іноді проблема навіть на секунду віддати касирові в книгарні, щоб «пробити» чек. Ото до цьогорічного Арсеналу вийде в цій серії вже третя книжка – «Мікробот і Дерево надії», де герої гратимуться в хованки на планеті Містерії, де немає нічого сталого, геть усе постійно змінюється! І при цьому їм доведеться ще й перемогти найстрашнішого в галактиці космічного пірата!

 

  • Разом із цим стартує нова суперсерія від Олега Чаклуна і художника Тараса Сусака – про геніальну принцесу Синтію і світ дивовижних супертехнологій. У першій книжці – «Піраміда Синтії» – будуть навіть… світлові комп’ютери.

 

 

Ваш авторський рецепт гарного настрою!

 

  • Гарні думки! Про світлих людей і світлі справи.

 

  • А на все погане, з чим хоч як, а доводиться стикатися, реагувати з холодним розумом і виваженими діями. А до душі його не допускати.

 

 

Перший українодівочий сайт гарного настрою «Каралєвна» від усієї душі бажає панові Іванові яскравого життя і позитивних сюжетів, натхнення і визнання, щоб крок пружинив, щоб рими сипалися на папір рясним дощем, щоб діти плескали в долоні від радості щоразу отримуючи в дарунок нову книжечку! Пишіть, бешкетуйте і фантазуйте ще і ще! А ми будемо з усмішкою читати!

 

Спілкувалася Слава Світова

 

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments