Ласкаво просимо, трон наразі вільний
20
червня 2018 О 16:16
284
Іван Драч. Балада про відро

Іван Драч - це була людина-епоха... Сторінки у його житті були різними, дороги не простими, але його глибока лірика була й залишається проникливою, пронизливою, тонкою. Вона тепла й справжня, неначе літепло, неначе нагрітий сонцем вечір, вона дзижчить кудлатим джемелем й смакує солодко-солодко. На добру згадку читаємо нині балади неперевершеного Івана Федоровича... Ловіть життя, воно прекрасне!.. 

Балада про відро

Я — цинкова форма. А зміст в мені — вишні,
Терново-огненні запилені кулі,
Що зорі багряні пили на узвишші
І зірвані, п’яні лежать, як поснулі.

Я — цинкова форма. А зміст в мені — груші,
Суперниці сонця, світильники саду,
З республіки соків заблукані душі,
Підібрані в пелени в ніч грушепаду.

Я — зрізаний конус. А зміст мій до скону
Все незалежне, що вплине у мене:
Дині-дубівки чи промені хрону,
Чи гички хрумтливої тіло зелене.

Я — цинкова форма. А зміст не від мене.
Підвладне я часу, підвладне потребам.
Коли ж я порожнє в бутті цілоденнім,
Тоді я по вінця насипане небом.

***

Балада про соняшник

В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

(с) Іван Драч

Каралєвна
Автор:
Каралєвна
comments powered by HyperComments