Ласкаво просимо, трон наразі вільний
09
грудня 2016 О 15:30
115
Календар видатних жінок. Ада Лавлейс. Поетка від науки

Хоча у сфері інформаційних технологій
з кожним роком більшає жінок-спеціалістів, все ж, у нашій свідомості склався
досить чіткий стереотип про образ програміста. Однак, ми забуваємо про те, що
авторкою першої у світі комп’ютерної програми була саме жінка. Та ще й яка: елегантна
красуня, справжня графиня, крім того, дочка легендарного поета лорда Байрона! Вітайте
і шануйте героїню рубрики “Календар видатних жінок”, іменинницю грудня —
прекрасну розумницю Аду Лавлейс.


10 грудня 1815-го року в Лондоні, у
родині Джорджа Гордона Байрона та його дружини віконтеси Вентворт — Анни
Ізабелли Мілбенк народилася дівчинка, яку назвали Августою Адою. Вона була
єдиною законною дитиною поета, але стосунки батьків зіпсувалися ще до появи
дівчинки на світ. Коли їй було два місяці Джордж і Анабелла (як називали Анну
Ізабеллу в родинному колі) розійшлися і побачитися їм більше не судлося.

Образа на чоловіка була такою сильною,
що Анабелла стала називати дочку виключно Адою, адже ім’я Августа обрав для неї
Джордж — на честь своєї сестри. Крім того, всі твори Байрона були вилучені з
домашньої бібліотеки.

Родина Мілбенк мала прогресивні
погляди, сама ж Анабелла була талановитим математиком. “Королева
паралелограмів” — так свого часу називав її Байрон, і Ада отримала у спадок
материнські здібності до точних наук. Анабель всіляко підтримувала цікавість
Ади до чисел, водночас тримаючи дівчинку на відстані від такої згуби, як поезія.
Для її навчання мати запросила шотландського математика Оґастеса де Моргана, що
раніше був її власним наставником. Також дівчинку навчала Мері Сомервіль, відома
як перша жінка — членкиня Королівського астрономічного товариства (Royal Astronomical
Society).


У сімнадцять років юна Ада була
офіційно представлена при дворі і почала виїздити у світ, всюди справляючи
враження красуні й захопливої співрозмовниці. Їй пророкували швидкий і вдалий
шлюб, проте цікавили Аду дещо інші речі.

Влітку 1833-го року на промисловій
виставці — відомому осередку винаходів та успіхів технічного й наукового
прогресу, вона зустрілася з професором Чарльзом Беббіджем, що викладав на
кафедрі математики Кембриджського університету. Розмова з талановитим
досвідченним математиком захопила Аду, а Беббідж був навіть спантеличений
розумом і кмітливістю юної панянки. На той час професор Беббідж уже десять
років займався розробкою унікальної машини, яка змогла б робити обчислення з
точністю до двадцятого знака. Згодом, саме цей пристрій, стане відомий під
назвою “Аналітична машина Беббіджа» і завоює статус прототипу комп’ютера.


Мета Беббіджа — змусити працювати
обчислювальну машину, для свого часу видавалася, якщо не фантастичною, то
надзвичайно складною. Після кількох років очікування на результат зацікавлені
інвестори із владих структур махнули на проект рукою і припинили його
фінансування. Втім, Беббідж продовжував працювати і вірив в успішність задуму.

Сказати, що Ада зацікавилася
принципами роботи такого пристрою — не сказати нічого. Вона жваво узялася
допомагати здійсненню запуску машини і зізнавалася Беббіджу, що хотіла б
присвятити життя науці. Професор мляво відмовляв Аду від подібних мрій, а от
Мері Сомервіль зробила значно більше — пояснила учениці, наскільки корисним
може стати вдалий шлюб для жінки-математика. “Дружина успішного джентльмена
— безумовно поважна леді, тож їй не потрібно нічого нікому доводити, аби
обертатися в елітних колах, крім того, вона матиме достатньо коштів, щоб
займатися наукою і не думати, як заробити на прожиття.”
— писала Сомервіль
в листі до Ади. Це звучало достатньо переконливо для дівчини, тож вона
повернулася до балів та званих вечерь, і зрештою прийняла пропозицію 29-річного
Вільяма Кінґа, 8-го барона Кінґа.

Вони одружилися 8 липня 1835-го року, і
вже за рік у їхній родині з’явився первісток — син Байрон, слідом за ним
народилися Анна Ізабелла та Ральф Гордон. У 1838-му році чоловік Ади отримав
титул ерла Лавлейса, що автоматично зробило Аду графинею Лавлейс. Їхній із
Вільямом шлюб був досить вдалим. Чоловік кохав Аду нестямно, всіляко
підтримував її захопленя математикою і ніколи не перешкоджав її науковим прагненням.

Сучасники писали, що Ада Лавлейс
дивовижним чином поєднувала в cобі жіночність, грацію, чарівність і гострий
розум. Вона являла собою бездоганну леді серед вищого світу, але надавала
перевагу спілкуванню із вченими, філософами і письменниками. З ініціативи Ади в
їхній з Вільямом резиденції Окхам-Парк в графстві Сурей гостювали такі видатні
особистості, як Майкл Фарадей, Чарльз Вітстон, Ендрю Кросс, сер Девід Брюстер
та Чарльз Діккенс. Не забувала вона і про свого доброго друга — професора
Беббіджа, який продовжував роботу над аналітичною машиною і радився з Адою з
багатьох питань.


У 1842-му році Чарльз Беббідж був
запрошений в Туринський університет провести лекцію про принципи роботи свого
пристрою. Луїджі Менабреа — молодий італійський інженер і майбутній прем'єр-міністр
Італії, записав цю лекцію французькою спеціально для Громадської Бібліотеки
Женеви. Знаючи про досконале володіння Ади французькою, Беббідж звернувся до
неї із проханням про переклад записів Менабреа і, коли вже її ласка, супроводити
текст коментарями.

Ада підійшла до справи надзвичайно
серйозно. Робота над перекладом і примітками до нього тривала більше року. В
результаті її коментарі сягали 52 сторінок, і виявилися більш цінними, ніж, власне,
записи Менабреа.

У 1843-му році переклад з коментарями
Ади Лавлейс (що фактично являли собою її власну наукову працю), був
опублікований. Робота була підписана акронімом “ААЛ”, оскільки для леді
вважалося непристойним публікувати праці під власними ім'ям.

Напередодні публікації Ада написала
Беббіджу: “Я б хотіла внести дещо про числа Бернуллі до своїх приміток, як
приклад того, що певна функція може бути обчислена машиною без попереднього
розв’язання за допомогою голови і рук людини”.

Це “дещо” виявилося геніальним
передбаченням майбутнього. Ада Лавлейс ввела в обіг терміни “цикл” і “робоча
комірка”, описала основні принципи алгоритмізації, а її алгоритм обчислення
чисел Бернуллі на аналітичній машині згодом було названо першою комп'ютерною
програмою. Сама ж вона порівнювала красу і гармонійність цього алгоритму з
віршами, а свій підхід називала “поетичною наукою”.

“Сутність і призначення машини
змінюватимуться в залежності від того, яку інформацію ми в неї вкладемо. Машина
зможе писати музику, малювати картини і покаже науці такі шляхи, які нам і не
снилися!”
— писала Ада Лавлейс, коли надворі
стояла перша половина 19-го століття!


Втім, геній Ади Лавлейс належало
оцінити тільки нащадкам, адже у сучасників її робота не викликала бурхливого
захоплення, хоча б тому, що мало хто міг оцінити її дійсне значення. Чарльз
Беббідж — один з небагатьох, хто міг зрозуміти весь зміст написаного Адою, почав
жартома називати її “моїм дорогим інтерпретатором”. І тільки через півтора
століття виявилося, що “інтерпретатор” силою своєї наукової думки зазирнув у
майбутнє значно далі, ніж творець аналітичної машини. Якщо коротко, Беббідж
бачив у своїй машині потенційний калькулятор, в той час, як Ада розгледіла у
ній компьютер.

Крім співпраці з Беббіджем Ада
намагалася втілити в життя ще декілька проектів. Вона докладно вивчала
френологію і навіть мезмеризм, а ще мала досить зухвалу ідею створення
математичної моделі для виграшу великих ставок в азартних іграх. Цей її задум
провалився з тріском, і бідоласі Вільяму довелося виплачувати борги Ади. Ходили
чутки про її пристрасний роман із фізиком-експериментатором Ендрю Кроссом, але
вони так і не були підтвердженні, адже після смерті Ади Кросс знищив їхнє
листування.

Невідомо, скільки б ще могла зробити
Ада Лавлейс для науки, але на заваді стала хвороба. Аді було всього 35, коли
лікарі діагностували у неї рак. Лікування проходило виснажливо і безрезультатно
— тоді за найкраще вважали кровопускання, що тільки погіршило фізичний стан
жінки. У похмурий листопадовий день 1852-го року Ади Лавлейс не стало.

Вона померла як і її видатний батько —
в 36 років. Анабелла, яка пережила дочку на вісім років, вбачала у цьому збігу
фатальний зв’язок Байрона з Адою. Цей зв’язок вона свого часу з усіх сил
намагалася перервати, заборонивши ім’я Джорджа в своєму дому, знищивши його
вірші, не допускаючи саму Аду до поезії. Однак Ада все ж стала поеткою, лишень
— від науки.

(с) Олександра Орлова

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments