Ласкаво просимо, трон наразі вільний
22
липня 2016 О 10:44
1959
Календар видатних жінок. Амелія Ерхарт. Принцеса хмар

Вперше вона зринула у небо, коли їй
було ледь за двадцять, і з тих пір літаки стали її абсолютною пристрастю. Відома
в історії як перша жінка, що здійснила трансатлантичний переліт, вона
зачаровувала грацією та витонченністю, міцно сплетеними з силою духу та
сміливістю. Вона кидала виклик суспільству, невтомно випробовувала себе і
надихала інших, говорила і писала про небо, а головне — літала. Літала, аж поки
не розтанула серед хмар.

Зустрічайте липневу героїню рубрики
“Календар видатних жінок” — Амелію Ерхарт.


Амелія Мері Ерхарт народилася 24 липня
1897 року в американському містечку Атчісон (штат Канзас), в родині Едвіна і
Емі Ерхарт. Батько її був успішним адвокатом, мати походила з родини місцевого
судді.

За словами біографа Доріса Річа, в
дитинстві Амелія була гострою на язик, упертою і нестримною пустункою. Одного
разу вона спускалася на санчатах з гори і, всупереч правилам, що диктували юним
леді сидіти прямо, подібно до хлопців, вляглася на санки животом вниз. Амелія
вже набрала швидкість, коли під горою раптово з'явилася
кінь, запряжений у фургон. Дівчинка пронеслася під його черевом і відчувши
справжній захват від пригоди вирішила, що і надалі не слід відмовлятися від
захопливих розваг тільки тому, що вона ... не хлопчик.

Згодом вона чудово їздила верхи, стріляла,
плавала, грала в теніс та обожнювала пригодницьку літературу. Хлопці не просто
приймали Амелію в свої ігри — вона стала їхнім ватажком. І хоча вчителі
невпинно жалілися на поведінку юної зірвиголови, вчилася дівчинка дуже добре, тож
зрештою могла обирати будь-яку професію. Перепоною для великих сподівань був
лише алкоголізм батька, який раз у раз занурював сім’ю у злидні, через це
Ерхарти часто переїздили і навіть доручали догляд за дітьми більш заможним родичам.


В Айові, куди разом з батьками
переїхала 10-тирічна Амелія, вона вперше в житті побачила аероплан. “Це була
дивна штуковина з іржавого дроту і дерева. — згадувала майбутня льотчиця, —
Мене в той день куди більше цікавив незграбний капелюшок, зроблений з кошика
для персиків, який я купила за п'ятнадцять центів”. Зрештою батьки
розлучилися, поділивши між собою двох дочок. Амелія поїхала з матір'ю в
Чикаго, де вивчала європейські мови в коледжі Огонц в Філадельфії.

На Різдво 1917 року двадцятирічна
Амелія приїхала відвідати сестру в Торонто. Місцева лікарня була переповнена, під
її стінами просто неба лежали поранені солдати, яких привезли з фронтів Першої
світової війни. Враження було настільки сильним, що замість повернення в коледж
дівчина записалася на прискорені курси медсестер і пішла працювати у військовий
шпиталь. До кінця війни накопичений досвід схилив її до думки присвятити своє
життя медицині. Але в 1920 році, будучи студенткою медичного факультету
Колумбійського університету, Амелія приїхала відвідати батька в Лос-Анжелес. Тато
вже давно не прикладався чарки і хотів потішити доньку чимось незвичайним: вони
вирушили на шоу, де за п'ять доларів пілот Френк Хок катав усіх
бажаючих на аероплані. “Щойно ми відірвалися від землі, я зрозуміла, що повинна
літати... Я достеменно знала, що помру, якщо не буду літати!” — написала згодом
Амелія у книзі “Ось побачите, це весело”.


В січні 1921 року вона почала брати
уроки пілотажу в однієї з перших жінок-пілотів в світі — Аніти Снук. Заняття це
було, м’яко кажучи, недешеве, тож дівчині доводилося хапатися за будь-яку
роботу. Вона працювала фотографом, кінооператором, вчителькою, секретаркою, телефоністкою,
водієм вантажівки і навіть виступала в мюзик-холі.

Її інструкторка Аніта Снук, не надто
ляклива пані, всеж була спантеличена заповзятою ученицею. Амелію весь час
доводилося зупиняти і відсторонювати від керування, бо та хотіла спробувати все
і ризикувала по повній.

Влітку 1921 року Амелія придбала свій
перший літак — біплан “Кіннер Ейрстер”, попри невдоволення Аніти, що вважала
його вкрай ненадійною машиною.

Перша аварія не забарилася. Не
встигнувши вчасно набрати висоту, Амелія врізалася в дерево. Прибігши на місце
падіння, її інструкторка побачила наступне: на уламках літака сидить Амелія і
безтурботно пудрить носик. “Я хочу добре виглядати, коли позбігаються репортери,
— пояснила вона з посмішкою.


Вирішивши встановити рекорд висоти, Амелія
зметнулася на 14 тисяч футів, не маючи в кабіні кисневого балона. Мотор почав “захлинатися”.
Побоюючись, що він заглохне, юна льотчиця ввела машину в штопор і не могла
вийти з нього, доки не покинула нижню межу туману на дуже небезпечній від землі
висоті. На питання фахівців про те, як вона могла так ризикувати, дівчина
зізналася, що мало думала про безпеку, бо її хвилював лише результат.

В жовтні 1922 року вона таки
встановила світовий рекорд висоти серед жінок, а 1923 року Амелія Ерхарт стала 16-ю
жінкою в світі, що отримала ліцензію пілота від Міжнародної авіаційної
федерації.

Щоправда, власний біплан довелося
продати через брак грошей. Разом з матір’ю Амелія перебралася до Бостона, де
працювала вчителькою англійської мови в дитячому будинку. Навички пілотування
вона відточувала в “повітряних родео” — напрочуд популярних в той час імітаціях
повітряних боїв, що проходили на різних аеродромах США для розваги публіки. Про
ефектну, харизматичну і безрозсудну Амелію почали говорити, і саме тоді в її
житті з’явився Джордж Палмер Путнам.


Путнам був відомим нью-йоркським
видавцем і промоутером, що співпрацював з Чарльзом Ліндбергом. Молодий пілот
саме здійснив трансатлантичний переліт і всі тільки й говорили про його
геройство. На хвилі американського фемінізму жінкам теж знадобилася своя
героїня. Гарною кандидаткою була льотчиця-мільйонерка Емі Гест. Разом з
Джорджем Путнамом вони розпочали організацію польоту: придбали літак “Фоккер”
F-VII, запросили пілота Вілмера Штульца та бортмеханіка Лу Гордона.

Коли всі вже було напоготові, родичі
Емі Гест раптово висловилися категорично проти її участі в польоті. І тоді Емі оголосила
пошук гідної заміни: “американки, яка вміє пілотувати літак, має приємну
зовнішність і гарні манери”. Путман, начуваний про молоду відчайдушну льотчицю
Амелію Ерхарт, запропонував саме її кандидатуру.


“Якщо ви йдете за велінням свого серця,
випадковості самі про вас подбають”, — сказала якось Амелія, і ось, на її
порозі стоїть Джордж Путнам з пропозицією: чи не хоче вона стати першою жінкою,
яка перелетить через Атлантичний океан?

17 червня 1928 року “Фоккер” з
екіпажем з трьох осіб стартував з острова Ньюфауленд і менш ніж за 21 годину
успішно приводнився біля узбережжя Англії.

Газети захоплено писали про “першу
жінку, яка здійснила трансатлантичний переліт”, але сама Амелія було
незадоволена. Через важкі погодні умови та брак досвіду управління
багатомоторними літаками, “Фоккер” пілотували чоловіки.

“Мене просто везли, як мішок з
картоплею!” — чесно зізналася льотчиця репортерам, однак її ніхто не слухав.
“Ерхарт! Ерхарт!” — скандував гігантський натовп, ігноруючи Штульца і Гордона.

План Джорджа Путнама по розкрутці
“національної героїні” вступив в силу. В Англії Амелія зустрічалася з
представниками королівської сім'ї, танцювала з Бернардом Шоу, роздавала
десятки інтерв'ю. Ефектній американці невпинно пропонували руку і серце
заможні британські наречені. В Америці її зустрічали як свого часу Ліндберга —
захоплено, з радістю і любов’ю. Її фото з’явилися на перших шпальтах усіх без
винятку газет і журналів. Ось уже написана й видана книга “Двадцять чотири
години сорок хвилин”. Путнам організував турне по країні, і, не позбавлена ​​ораторських талантів, Амелія весь час збирала натовпи
слухачів. Її лекції про зростаючу роль жінок в авіації викликали бурхливу
реакцію з боку представниць прекрасної статі. Для них Амелія Ерхарт, яка
навчилася літати раніше, ніж водити машину, і одна з перших леді, яка стала
носити коротку зачіску і довгі штани, відкривала нові перспективи.

Один єдиний, хоч і унікальний, переліт
приніс Амелії славу, популярність, гроші, а головне — можливість і далі
займатися улюбленою справою.

1929 року вона сформувала першу
міжнародну організацію жінок-пілотів “99” (назва з’явилася за кількістю її
перших учасниць). В листопаді того ж року побила світовий рекорд швидкості, розігнавши
літак “Вега” компанії “Локхід” до 197 миль на годину. Також молода зірка
авіації весь час брала участь у професійних змаганнях. Одного разу трапився
епізод, який багато говорить про Амелію як про людину. Вона впевнено лідирувала
в першій жіночій повітряній гонці Каліфорнія-Огайо, але на старті заключноого
етапу побачила, як на вирулюванні на зліт загорівся двигун літака її головної
суперниці, Рут Ніколс. Амелія заглушила мотор, кинулася до літака Рут, витягла
її з палаючої машини і надала першу допомогу. Цей вчинок відкинув Амелію на
третє місце в змаганнях, але вона про це ніколи не шкодувала.


В 1931 році льотчиця освоїла автожир —
літальний апарат, що представляє собою щось середнє між літаком і вертольотом; вона
піднялася на ньому на рекордну висоту, а потім на ньому ж першою перелетіла
через Америку.

В планах у льотчиці звичайно був
самостійний переліт через Атлантику. Путнам всіляко підтримував свою протеже і
навіть зробив їй ще одну пропозицію — набагато особистішу. І хоча сама Амелія
зізнавалася, що “пристрасний роман” у неї може бути тільки з авіацією, всеж у
Джорджі вона бачила людину, з якою дійсно може іти по життю. Напередодні
весілля Амелія написала майбутньому чоловікові листа: “Я не вимагаю від тебе
середньовічної клятви вірності і не даю її сама. Якщо хтось із нас захопиться іншою
людиною чи полюбить когось, то ніяких труднощів не буде, аби тільки ми були щирі
один з одним. Будь ласка, давай не будемо втручатися в справи чи розваги одне
одного, але так само не будемо ділитися з усім світом власними бідами та
радощами. Цілком можливо, у мене буде якийсь сховок, куди я буду віддалятися
час від часу, бо я не можу гарантувати, що не втомлюся від перебування навіть в
найпривабливішій клітці. Я вимагаю від тебе дати обіцянку: через рік, якщо ми
не знайдемо щастя разом, ти дозволиш мені піти. Я ж обіцяю, з усих сил
намагатися завжди залишатися для тебе такою, якою ти мене знаєш і з якою ти, здається,
хочеш бути довіку”. Джордж погодився на всі умови, і в лютому 1931 року вони
одружилися.

А вже у травні 1932 нарешті сталося те,
про що так давно мріяла Амелія: вона самостілйно перелетіла через Атлантичний
океан. Це не вдавалося нікому після Ліндберга — кілька найдосвідченіших пілотів
загинули в океані під час спроб повторення його рекорду. Амелія і сама страшенно
ризикувала — переліт проходив за найважчих обставин, через відмову низки
приладів в умовах шторму з грозою її літак зірвався в штопор над океаном. Ні зв'язку,
ні підтримки у льотчиці не було — вона могла розраховувати тільки на себе. Якимось
дивом їй вдалося вирівняти машину над хвилями. Вона дотягнула до Північної
Ірландії, де успішно приземлилася.

Як і слід було очікувати, навколо
першої в історії жінки, що самостійно здійснила трансатлантичний переліт,
зчинився неабиякий галас. Амелію було проголошено Жінкою року в США, вона
отримала Льотний хрест за заслуги від Конгресу США, приз Хармона, орден
Почесного легіону від французького уряду і Велику золоту медаль Національного
географічного товариства. Дружина майбутнього президента США Елеонора Рузвельт,
велика шанувальниця Амелії, стала її близькою подругою і завжди називала її
своєю “натхненницею”. Розповідають, що якось Амелія взяла політати першу леді, не
відмовивши собі в задоволенні зробити крутенький віраж, після чого пані
Рузвельт ще довго приходила до тями.

Крім звичних уже заходів (турне по
країні, лекцій, банкетів, інтерв'ю, зйомок тощо) Джордж умовив дружину
розробити ексклюзивну і дуже прогресивну лінію одягу, яка згодом з успіхом
продавалася по всій Америці та навіть зчинила певну революцію в модній
індустрії.

У подружжя Ерхарт-Путнам все
складалося як у казці, всі плани збувалися і приносили успіх. Іноді вони
говорили про те, що можна спинитися, подумати про дітей і звичайний домашній
затишок, але двом настільки амбітним людям було важко вповільнити темп, тим
більше, коли публіка чекала від Амелії нових звершень. Тож вона продовжувала
літати і бити рекорди — в січні 1935 року Амелія самостійно пролетіла над Тихим
океаном від Гавайських островів до Окленда, штат Каліфорнія. На цій трасі
загинуло стільки пілотів, що польоти по ній були заборонені. Виняток зробили
лише для “принцеси хмар” Амелії Ерхарт, і вона впоралася.


Також Амелія очолювала власну льотну
школу, займалася дослідженнями з аеронавтики в університеті Пардью в Індіані. В
одному з інтерв’ю вона сказала, що час “гонок за рекордами” в авіації
закінчується, і на перший план виходять питання надійності, де головними
стануть не аси пілотажу, а інженери-конструктори. Але ще одна мрія, ще один
рекорд не давали їй спокою: Амелія хотіла здійснити політ навколо земної кулі.

Маршрут був прокладений максимально
довгий, як можна ближче до екватора. Перший старт двомоторного моноплана
“Локхід-Електра” L-10E з екіпажем у складі Амелії Ерхарт, а також штурманів
Гаррі Меннінга і Фредеріка Нунана, відбувся 17 березня 1937 року. Перший етап
пройшов успішно, однак під час старту з Гаваїв не витримало шасі, і літак
потрапив в аварію. Понівечена машина була заповнена паливом, і лише дивом не
вибухнула. Після такого “недоброго знаку” від задуму її почав відмовляти навіть
чоловік, та Амелія була невблаганна. “Тобі нагадати пункти нашого контракту?” —
жартома спитала вона, а потім додала: “Якщо мені доведеться загинути, то нехай
це станеться в літаку. Швидко”. Хіба могло щось на Землі зупинити жінку, яка
виживала, наче кішка, яка врятувалася з семи авіакатастроф?

“У мене є лише одна нав'язлива
ідея — маленький і, можливо, суто жіночий страх перед старістю, тож мої
сподівання не будуть надто марними, якщо мені не вдасться повернутися”, —
сказала Амелія в своєму останньому інтерв’ю.

Після капітального ремонту літака 20 травня
1937 року вона вчинила другу спробу навколосвітнього перельоту, тепер уже з
одним штурманом — Фредеріком Нунаном. До 2 липня Ерхарт і Нунан успішно
подолали 4/5 всього маршруту. Однак найскладніший переліт був попереду. “Весь
простір світу залишився за нами, крім цього рубежу — океану”, — написала в
останньому листі до чоловіка Амелія.


2 липня літак Амелії стартував з
узбережжя Нової Гвінеї і через 18 годин польоту над Тихим океаном повинен був
приземлитися на острові Хоуленд. Острів цей являє собою лише клаптик
землі довжиною 2,5 кілометра і шириною 800 метрів, та виступає над рівнем моря
на якихось три метри. Виявити його посеред океану із засобами навігації 1930-х
років — завдання не з простих. На Хоуленді для Амелії спеціально
побудували злітно-посадкову смугу, там її чекали представники влади США і
репортери. Зв'язок з літаком підтримував корабель сторожової охорони, що
виконував роль радіомаяка.

До розрахункового часу Амелія повідомила,
що знаходиться в заданому районі, але ні острів, ні корабель не бачить. Судячи
з рівня останнього радіоповідомлення, прийнятого з борта літака, “Локхід
Електра” був десь зовсім поруч, але так і не з'явився.

Коли зв'язок
обірвався і вже мало скінчитися паливо в літаку, ВМС США почали наймасштабнішу
пошукову операцію в своїй історії. Однак обстеження 220000 квадратних миль
океану, численних маленьких острівців і атолів не дали жодного результату.

5 січня 1939 Амелія Ерхарт і Фредерік
Нунан офіційно були визнані загиблими, точної інформації про їхню долю немає до
сьогодні. Рештки літака так і не були знайдені, а жодна з версій про те, що
сталося з Амелією так і не підтвердилася.

Згодом про неї написали безліч книжок
і зняли чимало фільмів, на честь Амелії Ерхарт названі літаки, кораблі, космічні
супутники і навіть рівнина на Венері. Письменник Ґор Відал назвав Амелю
“богинею авіації”, а Доріс Річ “принцесою хмар” — такою, що не загинула і не
зникла, а просто знайшла свій небесний палац і оселилася в ньому навіки.

(с) Олександра Орлова

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments