Ласкаво просимо, трон наразі вільний
22
березня 2016 О 9:11
564
Календар видатних жінок: Анна П’яджі. Ексцентрична королева моди


Анна народилася 22 березня 1931 року в
інтелігентній міланській родині. Її статечний дідусь був викладачем античних
мов, батько працював адміністратором в універмазі La Rinascente (італійський аналог “Selfridge & Co”), а мати була
особистим секретарем президента цього універмагу. Тож маленька Анна зростала в
атмосфері захоплення класичною культурою і, водночас, врахування всіх модних
тенденцій, продиктованих попитом і пропозицією в La Rinascente.

Дитинство скінчилося несподівано: помер
батько Анни, і дівчинку відправили у закриту школу-інтернат під Міланом. Заклад
був досить престижним, але суворі правила дисципліни посіяли в душі Анни зерна
нонконформізму. Отримавши освіту дівчина могла повернутися додому і вести тихе
осіле життя, але її вабило невідоме, свобода, інші культури, країни, люди — вже
тоді вона почувалася громадянкою світу. Тож, в той час, коли подруги Анни
виходили заміж та заводили дітей, вона подорожувала, вивчала іноземні мови, підробляючи
посудомийкою і нянею. Вона не була красунею, й не намагалася привернути до себе
увагу яскравим одягом чи аксесуарами, хоча повсякчас помічала деталі в
інтер’єрах і вбраннях, які ретельно занотовувала.

Після повернення в Мілан Анна
зацікавилася новим проектом видавничого дому Arnoldo Mondadori, а саме жіночим журналом Arianna. Спочатку вона працювала
в редакції журналу в якості перекладача, а згодом, у 1960-му році стала
редакторкою розділу моди. У Анни П’яджі почалося нове життя, яке включало в
себе відвідини показів мод, регулярні поїздки в Лондон, Париж та Нью-Йорк, де
за вікенд Анна могла “прошерстити” до сотні бутіків, повертаючись не стільки з
повною валізою покупок, скільки з повною головою ідей. В цей самий час в житті
Анни відбулося дві знакові зустрічі: перша — з її майбутнім чоловіком і
коханням всього життя — фотографом Альфою Кастальді; друга — з автралійським
істориком моди і колекціонером раритетів Верном Ламбертом. Ламберт носив
автентичний старовинний одяг і ніколи не розлучався зі своїм срібним ціпком. Анна
отримала культурний шок від неформального стилю Ламберта, та стала його
натхненною послідовницею, щоб, зрештою, перевершити в усьому.


1962-го Анна і Альфа одружилися в Нью-Йорку,
де вирішили оселитися і працювати над модними репортажами. Щаслива, окрилена
коханням чоловіка та власними успіхами, Анна відшліфовує власний стиль, не залишаючи
поза увагою жодної деталі, а також оточує себе яскравими речами-родзинками, такими
як червона друкарська машинка Olivetti Valentina, на
якій П’яджі друкувала всі свої статті.

В 1970-му році почалася її співпраця з
видавничим домом Condé Nast, окрім чоловіка, її помічниками-фотографами стали
відомі майстри об’єктиву Кріс фон Вангейхейм і Джампаоло Барбієрі. Анна П’яджі
посіла почесне місце у світі моди, так би мовити, officially.

У зв’язку з роботою подружжя Кастальді/П’яджі
нерідко проводило цілі сезони у Європі, поступово додаючи у свою модну
“тусовку” нових людей, серед яких з’явилися молоді Карл Лагерфельд і Маноло
Бланік — обидва були в захваті від Анни П’яджі, та проголосили її своєю музою. Від
минулої “невиразної” Анни не залишилося і сліду, тепер це була жінка-експресія:
феєрична, екзальтована і неповторна.


Ось, про який випадок переповідала
сама Анна в одному зі своїх численних інтрев’ю: “Якось Карл Лагерфельд
влаштував бал, темою якого була Венеція. Всі одягалися як венеціанські дожі, а
я вирішила вбратися рибною перекупкою. На голову я вчепила плетений кошик, заповнений
водоростями і крабами, а на шию повісила двох голубів, котрих купила у м'ясника.
Щоправда опівночі вони почали кровоточити, тож мені довелося втекти, як
Попелюшці…”

Це було схоже на гру, до якої Анна
П’яджі ставилася дуже серйозно, і поступово її стали називати “сучасною
маркізою Казаті”, “іконою епатажного стилю”, “королевою абсурду”. В свою чергу,
провідні дизайнери вважали Анну джерелом невпинного натхнення. Маноло Бланік
творив для неї черевички, радше схожі на витвори мистецтва, ніж на взуття, Карл
Лагерфельд пішов ще далі, ведучи хроніку її перевтілень і журналісткої
діяльності, яка згодом трансформувалася в книгу: Lagerfeld’s Sketchbook: Karl Lagerfeld’s Illustrated Fashion Journal of
Anna Piaggi. А ще у “почті” Анни з’явився власний
капелюшник — дизайнер Стівен Джонс, який протягом 30 років(!) кожні шість
тижнів виготовляв для неї авторські головні убори.

Кутюр’є, художники, дизайнери, а разом
з ними і модні оглядачі, відмічали не тільки невпинний творчий пошук та потужну
еклектику у зовнішньому вигляді П’яджі, їх вражала безпомилкова інтуїція Анни у
питаннях фешн-тенденцій, трендів, нових талантів, своєрідний дар передбачення
стосовно всього, що має відношення до моди, стилю і попиту.


На початку 80-х П’яджі очолює журнал Vanity Fair. Фактично, вона береться за потужний і складний експеримент
з пошуку цілковито нових засобів модного дискурсу. Разом з художником Антоніо
Лопесом П’яджі розробляє унікальні креслення і пише супровідні тексти, які
могли б здатися надто авангардними для сприйняття, та, всупереч побоюванням
видавців, серед читачів журнал викликав самі лише захоплення.

У 88-му П’яджі запрошують на посаду
творчого консультанта італійського Vogue, її доробком стали знамениті “подвійні
сторінки” (Doppie Pagine) — новий формат модних оглядів, поєднання текстів і
зображень, що згодом увійшли в книгу “Модна алгебра Анни П’яджі” (Anna Piaggi’s Fashion Algebra, 1998).

В 90-х вона також дописує для газет L’Espresso та Panorama, працює стилістом і фешн-консультантом.
Похилий вік ажніяк не заважає П’яджі, невтомна у своїй роботі та образах, вона
зізнається, що веде спеціальну статистику поєднань предметів одягу, аби ніколи
не повторюватися. Незмінними залишаються тільки її друкарська машинка, улюблені
парфуми Chanel №5 і коханий чоловік Альфа, смерть якого в 1995-му році стала
для Анни важкою втратою, від якої вона так і не оговталася.


Як справжня королева, П’яджі
продовжувала свою величну ходу, високо тримаючи голову, прикрашену черговим
чудернацьким капелюхом. Тишком услід їй звучали нові епітети: “розкішний фрик”,
“леді too much”, “бабуся моди”, однак, не зважаючи на відверто
маргінальний стиль і пожиттєвий девіз “It’s All in the Mix!”, її
авторитетність у фешн-сфері була беззаперечною. Тільки їй одній вдавалося, а
головне, було дозволено поєднувати в одному вбранні твід, клітинку Burberry, сумку
у вигляді Міккі Мауса, окуляри в дусі Елтона Джона, леопардові лосини D&G, зеброві
туфлі Manolo Blahnik, а на додачу: яскравий ціпок, легковажне боа, капелюшок у
кольорах британського прапора і цирковий макіяж.


2006-го року в лондонському Музеї
Вікторії та Альберта відбулася виставка Anna Piaggi: Fashion-ology, де були представлені 2586 суконь, 256 пар черевиків, 932 капелюхи,
29 віял і 31 боа з гардеробу Анни. Це була остання яскрава подія в житті П’яджі,
адже, не зважаючи на публічні виходи, вона почувалася втомленою і почала
відходити від справ. 7 серпня 2012 року у віці 81 року Анна тихо померла в
своїй оселі в Мілані.

“Прощавай, королево моди”, “Світ моди
втратив ексцентричну музу”, “Світ моди оплакує королеву кольорів» — майоріли
заголовки на шпальтах газет і журналів. Скінчилася “ера П’яджі”, і фешн-події
стали менш казковими без її блакитного пасма, що грайливо визирає з-під феєричноого
капелюшка, проте Анна П’яджі назавжди увійшла у світову історію, як унікальний
феномен модної індустрії, що дивує, вражає, надихає приголомшує, але ніколи не
залишає байдужим.

(с) Олександра Орлова

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments