Ласкаво просимо, трон наразі вільний
21
листопада 2016 О 11:10
501
Календар видатних жінок. Гетті Ґрін. Відьма з Волл-Стріт

Листопадова
героїня рубрики Календар видатних жінок — ажніяк не королівна чи фея, втім у
казках (як і в житті) нерідко трапляються і лихі відьми, тож не варто
ігнорувати такі постаті як Гетті Ґрін.


Генрієтта Гауленд
Робінсон — таке ім’я отримала при народженні майбутня “акула Нью-Йоркської
біржі” Гетті Ґрін. Вона з’явилася на світ 21 листопада 1834 року в родині
квакерів (протестанська конфесія —так звана, Релігійна Спілка Друзів) у
приморському місті Нью-Бедфорд штату Массачусетс. Саме з цього місця
розпочинаються події роману Германа Мелвіла “Мобі Дік”, тож немає нічого
дивного у тому, що родина Генрієтти займалася китобійним промислом. Справи у
Робінсонів ішли добре, вони отримували чималі прибутки від торгівельних
відносин із Китаєм.

Раннє дитинство
Гетті провела в будинку свого діда — Гідеона Гауленда. Через те, що мати
дівчинки, Еббі Гауленд, повсякчас хворіла, Гетті тинялася портовими доками і
поміж стосів із ґросбухами. Малювання, музика чи спів не були у квакерів в
пошані, шити квілти чи куховарити Гетті так і не навчилася, а спілкування з
дітьми вселяло у неї нудьгу, та й на самих дітей похмура грубіянка Гетті не
справляла приємного враження. Та було дещо, що дійсно подобалося малій Генрієтті.
А саме — бізнес, магія дебітів, кредитів, розрахунків, і головне — прибутків. Гроші
приваблювали Гетті, як ніщо інше. Однак ажніяк не радісні і святкові витрати, а
буденні обачливі заощадження. Замість романтичних книжок дівчинка читала
фінансові газети. В 13 років вона стала сімейним бухгалетром і знала про кожну
копійку у родині.

Стосунки батька і
матері Генрієтти ставали дедалі прохолоднішими. Еббі перебралася до помешкання
своєї незаміжньої старшої сестри Сильвії, але Гетті проводила в тітчиному
будинку рівно стільки, скільки від неї вимагали обставини, а більшість часу
длубалася в розрахунках у батьківській конторі.

В 15 років Гетті
відправили до жіночого коледжу в Бостоні. Однак безперервні сварки і бійки з
іншими студентками, а також посередні успіхи у навчанні не надто надихали
адміністрацію, тож батькам довелося перевести її до Гарварду. Там історія
повторилася і все на що могла розраховувати Генрієтта Робінсон — це курси
бухгалтерського обліку в одному з глухих коледжів Род-Айленду. Такий порядок
речей ажніяк не засмучував Гетті, адже таким чином на освіті можна було ще й
зекономити. Коли вона повернулася до Нью-Бедфорда з дипломом, на неї чекали
“рідні” доки і стоси паперів із цифрами.


Дівчина не
цуралася жодного елементу батьківськго бізнесу, брала участь у зважуванні та
відвантаженні, ба, навіть у фізичному покаранні моряків. Сталевий характер
Гетті лякав рідну матір, але тішив батька. Сама ж дівчина на той час вже
підрахувала, що всіх китів в океані не вистачить, аби вгамувати її амбіції. Справжній
бізнес розгортався в мегаполісах і вона мріяла стати його частиною.

Непомітно, з
гидкого каченяти Гетті перетворилася на досить миловидну дівчину, дещо
грубувату, та все ж симпатичну, до того ж, за мірками Нью-Бедфорда, вигідну
наречену. Попервах мисливці за посагом вишикувалися у чергу, та відлякував
залицяльників не стільки суворий погляд Гетті, скільки її сирітське, запране вбрання,
старі черевики із стертими підборами та ще й непарні, спущені до тих самих
черевиків, панчохи.

Тут і народилися
перші чутки про неймовірну ощадливість панянки Робінсон. Рідкісні домашні
прийоми у Гетті були постійною темою міських пліток. Подеякували, що вона
гасила свічки ще до відходу останнього гостя, а наступного дня продавала їх
залишки. Одноразові столові серветки, якщо на них не було виразних плям, Гетті
змочувала водою, прасувала і використовувала знову. Одного разу батько дозволив
їй поїхати на зиму в Нью-Йорк для першого виходу у світ, доручивши Гетті турботам
тамтешньої родички і забезпечивши тисячею доларів для покупки належного одягу. Незабаром
вона повернулася додому в тій самій сукні, але з пакунком, який любовно
притискала до грудей. “Я вклала гроші в банківські акції!” — повідомила
вона батькові.

Тим часом
нафтопродукти з Європи почали заповнювати ринок, тож на зміну свічкам (які
виготовляли із жиру кашалотів) прийшли гасові лампи. Триматися за китобійний
промисел більше не мало сенсу, тож Гетті умовила батька переїхати до Нью-Йорку
для розкриття нових бізнес-горизонтів. Приблизно у 1860-му році відбулося
знайомство Гетті з немолодим, але статечним джентельменом Едвардом Генрі Ґріном.
За його плечима було незвичайне, сповнене пригод життя. Він був із заможного вермонтского
роду, предки якого сходили до англійських пілігримів першої хвилі. В родині Ґрінів
були конгресмени і судді, а рідний дядько Едварда перебував на посаді мера
Бостона. Сам же Едвард, який вільно володів кількома мовами, буквально об'їздив півсвіту. Вісімнадцять років він
провів на Філіппінах, де заробив чималий статок на торгівлі шовком, чаєм, тютюном
і гашишем. Стосунки Гетті та Едварда розгорталися повільно, на тлі смерті її
матері, а згодом і хвороби батька. В червні 1865 року Едвард Робінсон помер, зробивши
дочку єдиною спадкоємицею своїх мільйонів. Таке рішення особливо втішило Гетті,
яка, втім, не надто вміла віддаватися скорботі.

Останнім ударом
стала смерть тітки Сильвії якраз тоді, коли Едвард та Гетті оголосили про
заручини. Та найбільше наречену засмутив не стільки сам факт смерті тітоньки, скільки
її рішення розділити спадковий капітал між безліччю родичів і благодійних
фондів. Гетті не могла змиритися із таким станом речей, адже розраховувала на
весь спадок. Вона позивалася до суду, де в якості доказу своєї правомірності на
успадкування всіх тітчинів фінансів представила інший її заповіт. Справа набула
неабиякого розголосу: обидві сторони були представлені видатними адвокатами, до
справи залучили видатних графологов, які досліджували справжність підпису на спірному
документі.

В липні 1867 року
в розпалі судової тяганини Генрієтта Робінсон (32-х років) і Едвард Ґрін (44-х
років) повінчалися. Священик, скріпив їхній союз, але найвагомішим, з точки
зору Гетті, було укладення молодятами шлюбного контракту, за яким Едвард
назавжди відмовлявся від претензій на власність Гетті. Тим часом, судові
експерти прийшли до висновку, що заповіт представлений Гетті може бути
підробкою. Для позивачки це означало загрозу судового переслідування за
фальсифікацію доказів і лжесвідчення. Молоде подружжя вирішило не чекати
офіційного рішення і попрямувало подалі від американського правосуддя — в
Лондон. Повернулися вони тільки через вісім років, коли судовий процес
закінчився без особливих прибутків чи втрат для Гетті.


Лондонський
період, безумовно, був для Гетті найзатишнішим. Едвард енергійно інвестував
власні кошти, ставши головою правління трьох лондонських банків. Всі витрати на
прожиття оплачувалися з кишені чоловіка, тому Гетті не заперечувала, що в
якості родинного гніздечка були обрані апартаменти найрозкішнішого столичного
готелю, де свого часу зупинялися Марк Твен і мільярдер Ендрю Карнегі. В Лондоні народилися двоє дітей подружжя Ґрінів: первісток
Нед і дочка, яку Гетті назвала Сильвією, натякаючи ворогам на свою ніжну
прихильность до померлої тітоньки. Піклуючись про малюків, Гетті не могла
забути і про свою пристрасть — комерцію. Вона спритно спекулювала на різниці в
ціні американських доларів і фунтів стерлінгів, поповнюючи власну скарбничку.

1875 року родина
Ґрінів оселилася в Нью-Йорку, цього разу зайнявши найдешевший номер у
найдешевшому готелі. Едвард, який, на відміну від дружини, був ризиковим
фінансовим гравцем, поспішно вклав свої капітали в акції кількох компаній. Досвід
його виявився не надто успішним і після ряду невдач йому довелося оголосити
себе банкрутом. І ось тут починається найцікавіше — Гетті могла погасити його
борги, але й пальцем не ворухнула, адже вони домовилися: “гроші нарізно”,
чи не так?

Проте фінансові
операції самої Гетті були дуже успішні. Завдяки їй, прізвище Ґрін стало
символом стабільного прибутку на Волл-Стріт. Найхитріші брокери фондової біржі
просто слідкували за кроками Гетті, знаючи, що акції, куплені пані Ґрін
сьогодні, наступного дня неодмінно підскочать у ціні. Сама ж Гетті, перш ніж
приймати рішення, ретельно вивчала всі таємниці компаній та їх керівників. Головними
її інтересами були стрімко зростаюча мережа залізниць і міська нерухомість. Географія
володінь Гетті охоплювала ледь не всю країну: Нью-Йорк, Канзас, Бостон, Чикаго,
Сан-Франциско. Тільки після її смерті з'ясувалося що пані Ґрін належало більше восьми тисяч ділянок і будинків у
десяти штатах.

Існувала ще одна
комерційна сфера, в якій Гетті досягла філігранної майстерності — лихварство. Ебенезер
Скрудж, Гобсек чи старі лихварки Достоєвського — просто діти у порівнянні з
Генрієттою Ґрін. Її метод не мав недоліків і був
навіть своєрідно чесний: ніколи не відлякувати боржників високим зворотним
відсотком, навіть в періоди важких біржових криз. Розважливий кредитор завжди
буде у виграші.

В одному з інтерв'ю вона
лаконічно сформулювала своє фінансове кредо: “Слід завжди дешево купувати і
дорого продавати, поєднуючи це правило з трьома простими якостями — пильністю, наполеглевістю
та ощадливістю”
.
Відносно перших двох все було вірно, а от з тим, що Гетті називала
“ощадливістю” вона явно перегинала. З кожним роком пані Ґрін ставала дедалі
більшою скнарою, завдяки чому потрапляла не лише у колонки фінансових новин, але
й в розділи скандальної хроніки. Власниця сотень будинків, вона ніколи в житті
не мала власної оселі, надаючи перевагу третьосортним готелям, а пізніше — крихітним
помешканням, бажано, без “дорогої” гарячої води.


Мільйонерка Гетті
Ґрін була помічена за таким “екстравагантним” заняттям, як прання: білизну вона
прала у діжці, де перед цим помилася сама. За тим вона викидала, зв’язані між
собою речі у вікно, а тоді бігла вниз, щоб розкласти їх у дворі на сонечку і
чатувати, поки все не висохне. Втім, навряд чи, хтось спокусився б на її
вбрання, адже речі вона купувала у лахмітників, а якщо і замовляла пошиття, то
тільки з найдешевшої тканини. Коли ж раптом Гетті наймала пралю, то наполягала,
щоб та прала спідницю не цілком, а лише поділ, який регулярно забруднювався об
землю.

Денний раціон
мільйонерки становили 300 грам вівсяної каші з сіллю і 50 грам чорного хліба. З
прохолодних напоїв вона надавала перевагу воді з водогону, а з десертів —
шматочку рафінованого цукру. Втім, цукор, як і масло, потрапляло в дім Ґрінів украй
рідко — переважно з нагоди свята чи прийому гостей.

Материнська любов
у Гетті проявлялася вельми своєрідно. Головною наукою, що мають перейняти діти
від матері вона вважала девіз: “заощадити цент — те саме, що заробити його”. Доводила
вона це не словом, а ділом, беручи Неда і Сильвію на щотижневі закупи. У
крамницях Гетті ненавиділи, як продавці, так і покупці, адже ніхто більше не
міг так довго торгуватися з приводу ціни чи так невтомно нишпорити по полицях у
пошуках вчорашнього хліба чи бракованої упаковки, за яку можна було отримати
знижку.

Прочитавши газету
з новинами біржі, Гетті відправляла сина продати її знову. Якщо ж, раптом, не
вдавалося, вона знаходила їй застосування: в зимову погоду зім’яті сторінки
підкладали під одяг, створюючи ілюзію тепла і заощаджуючи кошти, які б мали
піти на покупку пальта.

Коли в аптеці
фармацевт повідомляв пані Ґрін, що ліки коштують п'ять центів, а скляночка до них стільки
ж, Гетті завжди бігла додому і поверталася з власною тарою. Найбільше ж, Гетті
Ґрін ненавиділи лікарі та податкові інспектори, адже вона всіма правдами і
неправдами оминала медичні рахунки і сплату податків.

Малолітнім
племінникам Гетті випала нагода відчути на собі всі “радощі” гостинності
багатої тітоньки. У 1875 році кузина Гетті Ліза Берштейн привезла до неї на
літо своїх дітей — десятирічну Бетті і восьмирічного Джошуа. Вона слізно
просила Гетті наглянути за ними, тим часом, як вона вирішить власні справи у
Європі. Гетті, з властивими їй прагматизмом, відгукнулася на прохання родички і
взяла дітей під свою опіку. Коли через два місяці Ліза з чоловіком повернулася
в Америку, то знайшла своїх, донедавно здорових, дітей у жалюгідному стані. Вони
не розмовляли, ледве стояли на ногах, та повсякчас непритомніли від голоду. Просто
тітонька урізала їхню добову норму харчування та ще й влаштувала на роботу в
пральню, де дітки із заможної родини в перший і, швидше за все, в останній раз
відчули на собі всі принади чотирнадцятигодинного робочого дня.

Але племінникам
Гетті ще пощастило, у порівнянні з тим, що випало на долю її власного сина. У
рідкісну для Нью-Йорка сніжну зиму одинадцятирічному Неду купили санчата. Щасливий,
як ніколи, хлопчик вихором покотився з гірки. За якусь мить санчата перекинулися
і Нед отримав важку травму ноги. Зодягнувшись якомога бідніше Гетті рушила на
пошуки лікаря. На її думку, злиденний вигляд мав пом’якшити серця ненависних
лікарів-користолюбців, і вони б надали допомогу хлопчикові безкоштовно. Та всі
до кого зверталася Гетті легко впізнавали її, і з гнівом відмовлялися від волонтерства.
Пані Ґрін пішла на принцип і вирішила, що й домашні засоби лікування спрацюють.
Зрештою, хлопчик страждав від болю роками, а потім ногу довелося ампутувати
вище коліна.

До початку 80-х
років шлюб Едварда і Гетті фактично розвалився. Едвард помер у злиднях в 1902 році,
але багато нью-йоркців вважали, що Гетті вдова задовго до цього. З Неда вона
взяла обіцянку не одружуватися в найближчі двадцять років. Він працював
представником Гетті Ґрін у Чикаго і в Техасі, й звітував матері за кожку
копійку. Зарплатня Неда становила кілька доларів на день, в той час як щорічний
прибуток Гетті сягав 5 мільйонів. Щоправда, милиці і корковий протез до уваги
не бралися. Сама Гетті жила із мовчазною і короткозорою Сильвією. Дівчина була напрочуд сором’язлива і незграбна, здебільшого
через природний дефект стопи, який, звичайно, ніхто не збирався лікувати. Вона
покірно слідувала за матір’ю з одного вбогого помешкання до іншого, які Гетті
змінювала у невтомних спробах втекти від пильності Податкового Управління.

В ті часи закони
про податки у США були заплутані і суперечливі, з істотними відмінностями в
різних штатах. Звичайно, скнара-мільйонерка не могла цим не скористатися. Важким
випробуванням для неї стала 16 Поправка до Конституції, прийнята Конгресом 1913
року, що встановила єдиний і жорсткий порядок стягнення прибуткового податку. Під
час обговорення цієї поправки під куполом Капітолія неодноразово звучало ім'я пані Ґрін як, злісної неплатниці
податків, яка ницо використовує недосконалість закону.

Звісно, вас не
здивує, що за все своє довге життя Гетті Ґрін не вчинила жодного акту
благодійності. На жаль, Дікенсівське різдвяне диво з нею так і не сталося.


Стара Гетті
дійсно стала схожою на відьму з Волл-стріт, як її вже давно охрестили газетярі.
Вона носила довгий чорний плащ і капелюх з густою вуаллю, а ще обов’язково мала
при собі торбу наповнену дрібними камінцями і землею. “Господиня фондових бірж”
підкидала це сміття собі в тарілку, якщо доводилося завітати на обід до
ресторану, адже оплачувати рахунок за їжу було для неї неприпустимим.

Також у Гетті
розвинулася паранойя щодо замаху на неї. Тож до всіх знайомих вона приходила із
власною їжею, а коли отримала ліцензію на носіння зброї, ніколи не розлучалася
з револьвером. Розіпхавши по кишенях гроші, пакет із сухою вівсяною кашею і
револьвер, вона щоранку вирушала з дому до парому через Ґудзон, а потім пішки
до Національного банку. Міського транспорту Гетті остерігалася, а коли їй
пропонували скористатися автомобілем, примовляла: “Ісусу Христу було досить
і осла”
.

Несподіванкою для
Гетті, та й для всієї нью-йоркської публіки, стало одруження Сильвії. Її обранцем був збіднілий аристократ Метью Астор Вілкс. Різниця у віці молодят сягала тридцяти
з гаком років, і Гетті позаочі називала свого зятя (майже однолітка) не інакше,
як “старий подагрик”. Як і сорок років тому, на весільній церемонії Гетті
тримала в руках шлюбну угоду, тільки цього разу там йшлося про гроші Сильвії.

У 1916 році Гетті
померла від серцевого нападу. Кажуть, все сталося, коли вона сперечалася зі
служницею про переваги знежиреного молока.

Коли нотаріус
відкривав заповіт, поруч із помешканням Гетті зібрався натовп у кілька сотень
потенційних спадкоємців та їхніх адвокатів. Однак в заповіті було лише одне
ім’я — Нед Ґрін. Всі здогадувалися, про чималий статок Гетті, втім про те, що
на її банківських рахунках зберігається астрономічна сума у 120 мільйонів
доларів ніхто не міг навіть уявити.

На відміну від
Гетті, її син Нед витрачав гроші нестримно, а те, що він не встиг пропити і
прогуляти у 1951 році Сильвія перерахувала у благодійний Фонд Карнегі.

Гетті Ґрін донині
залишається у книзі рекордів Гіннеса в якості “найбільшої скнари у світі”.
Неймовірний талант до комерції і заповзятливість не принесли їй ані щастя, ані
затишку. І все, що хочеться додати до історії про “відьму з Волл-Стріт”… не
робіть як Гетті!

 

(с) Олександра Орлова

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments