Ласкаво просимо, трон наразі вільний
12
травня 2019 О 10:30
534
Каралєвни в піжамах. Мамські посиденьки

Сьогодні, у День Матері, починає своє існування рубрика «Каралєвни в піжамах» (мамські посиденькі у форматі піжамної віртуальної вечірки), де ви, шановні читачі, дізнаватиметеся багато різних цікавинок із життя творчих матусь! Кожна людина, яка займає певну сходинку в літературі,  культурі, мистецтві в цілому, приходить у наш особистий простір через призму книжок, музики, картин, сцени і ми пізнаємо її у світлі творчості… Але є інша сторона творчої людини, її особиста, можливо, зачинена від цілого світу за сімома замками і ось саме тут, у цій рубриці, ми дізнаватимемося  про різні маленькі секретики творчих пані, королев, патронес, берегинь, чарівних матусечок, бо ж найвідвертішою, найщирішою жінка буває у своєму материнстві! Поділитись сокровенним – історіями своїх дітей, свого становлення у статусі матері, запрошуються найпрекрасніші творчі мами України!

Чому формат «піжамної вечірки»? Та тому, що коли дівчата у байкових піжамах, пухнатих капцях, без мейк-апу і з віртуальною (чи ні?) короною збираються разом попити чай, каву, молоко, чи інший напій, то їм є про що поговорити, часом, перебиваючи одна одну, сміючись, жартуючи, а іноді й із сентиментальними слізками… І такі розмови найщиріші.

І бачить Бог, ця стаття планувалася вийти у світ давно, але так склалися зорі на небі, що її появлення відбувається сьогодні, у День матері. Вітаю всіх  пані та панянок, хто буде і хто є матусею, із цим світлим чудовим святом!

З повагою.

Окрилені матусі янголят

Сьогоднішня вечірка відбудеться за участю трьох творчих матусь, які народили не лише твори (поезію, прозу, музику, пісні), а й чудових карапузиків. А чи завжди у цих малючків крильця, чи бува, прокльовуються й маленькі ріжки, ми дізнаємося! Чи окрилені наші матусі, чи спонукають дітки на творчість, а чи навпаки – вже зараз. Отже, знайомтеся:

Жанна Куява – журналістка, письменниця, літературна критикиня, авторка романів «Нічниця», «Із медом полин», «Дерево, що росте в мені», «Гордієві жінки», триразова лауреатка літературного конкурсу «Коронація слова». Дружина, матуся дволітнього Тарасика.

Ірина Коваленко – співачка, композиторка, авторка пісенних творів, музикантка, учасниця українського музичного етно-гурту «ДахаБраха». Дружина, матуся маленької донечки Софієчки.

Олеся Венгринович – літературна блогерка/оглядач, піарниця, смм-менеджерка, фотографиня, письменниця,  авторка поетичної збірки «Точка Неповернення». Дружина, матуся маленьких хлопчиків-двійнят Вадимка і Сашка.

Шановні пані, любі дівчата, добрий вечір! Облаштовуйтеся зручніше, пригощайтеся десертами… До речі, які солодощі  та напої  ваші улюблені?

Жанна: Добрий вечір. Загалом я вважаю себе кавоманкою, хоча п’ю каву лише двічі на день – вранці, щойно прокинувшись, і о сімнадцятій вечора. То вже традиція, навіть ритуал. Важливо, щоб під час кавування було тихо. Тихо ззовні і в моїй середині. У першу чашку додаю сироп, другу п’ю без нічого. Увечері неодмінно з чоловіком чаюємо. Чай готує чоловік, він це любить і в нього добре виходить. :) Частіше обираю перед сном щось заспокійливе. (Із активною дитиною це зрозуміло). Тому замовляю м’ятний чай із лимоном або ж чорний, із бергамотом. Солодкого я не люблю.

Ірина: Вітаю. Якщо мене запитати про солодке, то так! Я ніколи не відмовлюся! :) Ну, дуже люблю всілякі смаколики: домашню випічку, вишукані цукерки або шоколад, а якщо ти у Франції, то все… Пиши «па-па» фігурі! :) Найулюбленіші – макаруни, крем брюле, бізе. З напоїв люблю зранку капучіно або лате, ввечорі – трав‘яні чайочки або келих червоного вина.

Олеся: Привіт. Ранок я починаю із кави з молоком. Увечері какао. Рідше, чай. Перший рік після пологів можна було лише чаї. А що годувала двох малюків одразу, то чаї пила із півлітрових горняток. Коли згадую, то навіть не можу зрозуміти, як я взагалі стільки могла вмістити в себе. :)

Ганна: Дівчата, давайте пригадаємо ті часи, коли ви ще лише готувалися до материнства. Перед пологами, які емоції наповнювали – хвилювання, страх, нетерплячка? І яка вона була – перша зустріч із малюком? Що найбільше запам’яталося?

Ірина: Мої пологи трішки затрималися, тому всі хвилювання я пережила на момент призначеної лікарями дати. Потім час ніби зупинився і я не могла дочекатися тих переймів! :) Як вони виглядають? Чи я, часом, не пропущу їх?

Сам процес почався в лікарні. І ті космічні відчуття не передати словами!.. Немає відчуття себе, є якісь певні процеси в тобі і ти намагаєшся проконтролювати, полегшити, але… Тіло робить свою справу, мозок програє. У мене було відчуття п‘яного безсилля, але тіло виявилося сильнішим за мої відчуття. Коли мені на груди положили доню, я плакала від щастя… Навіть досі – дивлюся і не вірю, ніби хтось приніс і подарував! :) Найбільше запам‘яталося, як везла доню наступного дня додому – цей карсіт Софії не сподобався і вона верещала всю дорогу, а я плакала разом із нею. Чоловік був «шокований». :) До речі, він був на пологах і допомагав, як міг!

Олеся: Наші двійнята – чудо! Ми з чоловіком переїхали в інше житло і стояли на балконі, планували майбутнє... Був теплій літній вечір. Чоловік жартував, що двох дітей вистачить і що спочатку в нас буде Саша. Я запитувала: «Дівчинка Саша чи хлопчик?» А він сміявся, мовляв, без різниці. У чоловіка декілька близьких друзів (і кращий друг дитинства) з ім‘ям Саша. А за пару тижнів ми дізнались, що у нас буде двоє дітисьок одразу. Я не могла повірити, бо ж була дуже хворобливою і мене ще підлітком попередили, про невеликий шанс мати дітей. І раптом на УЗД кажуть, що я стану мамою двох діток одразу. Їм було кілька тижнів, статі ще не знали. Хвилювалась, це м’яко сказано. Мені здавалось, що щось піде не так, бо я ж не можу… і мій організм не може… фізично. А потім Саша почав подавати сигнали із пуза. Ми знали, що це Саша. Він і зараз такий же – впертий, активний, непосида.

Коли я народжувала, чоловік був зі мною. Він розповідав лікарям про Сашку і про Вадика. Всі присутні на операції були вражені, що батько не лише підтримує маму, а й знає, хто де з малих. То ж вони, не довго думаючи, віддали дітей спочатку татусеві. :)

Жанна: Можна, я розповім, як довідалася, що вагітна? Просто, це було щось дивовижне і фактично то і є наша перша зустріч із сином. :) Це сталося на Великдень, під час всеношної служби у храмі. В одну мить здалося, що я цілковито наповнена світлом, що свічуся зсередини. Кожну людину, яку бачила, з якою віталася, обдавала любов’ю. Хотілося обійняти всіх і сказати: «Люди, я вас люблю». :) До цього ніколи такого не почувала. Тоді й зрозуміла, що вагітна, що хтось пречудовий «оселився» в мені й освітив. Тож, цілу вагітність дякувала малюку за те, що обрав мене за маму. А вагітність мала чудесну. Усі дев’ять місяців ми з Тарасиком (у тому, що буде хлопчик, не мала сумніву) від’їздили на роботу. Вагітною, зізнаюся, я собі подобалася. Дивилася на обличчя й не вірила, що воно може бути таким біленьким, чистим, моложавим. :)

Одне хвилювало й шкрябало серце – ніби за командою в мені «ввімкнулося» почуття відповідальності за дитину, яка з’явиться. Тому марудилася, чи доброю буду мамою для малюка. :)

Ганна: Перші безсонні нічки… Які вони були?

Олеся: Перші ночі це була якась ейфорія. Я не втомлювалась і ніколи нічого схожого не відчувала. Пам’ятаю, як вони заснули у найпершу ніч, а ми з чоловіком стояли разом над ними і він каже: «Ось ми зробили щось справді гарне разом». Ми не могли ними намилуватись. Пам’ятаю, що думала: «Невже людина може так сильно любити?!».

Жанна: Мій карапузик їв кожні три години, тому все в нас було розплановано і я цілковито висипалася. :)

Ірина: Перші ночі Софія міцно спала, натомившись, як і я. Лікарі радили годувати кожні дві години. Я спала, ігнорувавши ці поради. Раз за ніч Софійка могла трішки перекусити, а весь інший час спала… Думаю мені дуже пощастило. :) Моя дитинка любить поспати!) Кольків теж не пам‘ятаю. Перші зубки теж з‘явилися без особливостей …

Ганна: Остання цікава історія із дітками. Впевнена, є чим поділитися, бо знаю із власного досвіду… :)

Жанна: Якось ми з Тарасом рятували ворона від загибелі. Вразило те, як син повівся в цій ситуації. Зазвичай він крутько і, напевно, ревнитель. Коли під час прогулянки з кимось зупиняюся побалакати, то тягне за поділ куртки, аби йшла і була тільки з ним. Ми побачили, як вороняча зграя скубає за крила пораненого птаха. Розгубилася: що робити? А врешті почали відганяти зграю від безсилого птаха. І він, ви не повірите, поклигав просто до нас, ніби відчув, що захистимо. Тарас, як ніколи, поводився спокійно. Стояв на місці, дивився на все серйозними очима, поки птахи не зникли далеко за деревами. Кволого ворона ми разом підігнали під кущ, аби там сховався, кинули хліба.

Коли поверталися з дитячого майданчика після тривалої прогулянки, ворон сидів там досі. Тарас закричав: «Кар-кар!», упізнавши птаха. Тепер ми часто згадуємо цю історію, і, здається, Тарас пам’ятає її і розуміє, в чому взяв участь. :)    

Ірина: Софієчка нарешті поповзла та гарно тримається, стоячи на ніжках біля ліжечка. Почала ходити, тримаючись за руки батьків!

Олеся: Остання яскрава пригода трапилась, коли чоловік пішов за сухофруктами на балкон, а малі його там закрили. :) Я тоді гуляла з подругою. Їду додому в метро, читаю, а тут телефонує чоловік: «Ти далеко?» Кажу: «Під’їжджаю до нашої станції метро.» «Ти не хвилюйся, - попереджає, - але варто поспішити. Саша закрив мене на балконі і грається ноутбуком. А Вадик узяв склянки і пішов у дитячу.» Коли я почула про склянки, то, як справжній піхотинець (читати «мама двійні») склала щільненько усі речі в рюкзаку, закріпила його на спині, щоби не теліпався, і ракетою вилетіла з дверей вагону метро, тільки но поїзд зупинився… …Все було тихо, діти ввімкнули собі мультики і реготали з Лиски-Лариски та сосисок, чоловік сидів на балконі, а скляночки Вадимчик поскладав у дитячій кімнаті на полицю. :)

Ганна: Діти надихають на творчість, чи навпаки, відволікають від цього процесу, вимагаючи до себе увагу?

Ірина: Думаю, що творчість б‘є джерелом!.. Але вбік усіляких дитячих забавок та колискових! :) Софійка дуже полюбляє розваги та пісеньки в ролях. Скоро підемо до театру! :) У професійній творчості різниці не відчула. Я забуваю про все, коли магія творчості в процесі.

Олеся: Надихають. З ними я почала не лише цінувати час, а й відпочинок. Зрозуміла наскільки важливо знати чого ти хочеш. Думаю, що творчість – це підсумок, результат переживань. А діти множать це все…

Жанна: Так, син відволікає.J Те, в яких умовах писала новий роман, годі й згадувати… Одні світанки рятували. А так – увага тільки дитині. І татова й мамина. Не інакше. :)

Ганна: Чи зараз знаходиться час для написання творів? Щось пишеться?

Олеся: Часу нема, але є вічне правило творчості – вдалого часу для творчості не буде. У мене стало менше публічної присутності у літпроцесі, але пишу я набагато більше, ніж коли-небудь. Я чекала зручного часу в училищі, потім в університеті, потім у магістратурі, в аспірантурі… Все думала, що ще трішки і часу буде більше, але його більше не стає. І я навчилась вихоплювати час поміж буденних справ. Десь швидше робоче завдання виконала, десь хтось із колег загальмував процес, десь не стало світла. Я сідаю і пишу, або редагую. Я написала психологічний роман «Діалоги глухих» про множинну особистість, а тепер приводжу його до тями, забираю особисте, чищу діалоги, звіряю спеціальну інформацію, консультуюсь. Паралельно вичитую збірку оповідань «Безшкірні», але їй треба більше часу…

Жанна: Маю відчуття, ніби в мені «плескоче» шалена кількість інформації, яку хочеться вилити, з кимось поділитися. Це – через тривалу, майже трирічну, перерву у творчості. Складно було без писання, але й писати з немовлям не виходило. Минулого літа активно працювала над романом, який почала ще 2016 року. І цьогоріч дописала. :) Невдовзі має вийти книжка.

Ірина: Зараз народжується новий альбом з новими піснями. В планах записати його у вересні цього року, в не менш творчому місці – Бразилії. :)

Ганна: Виникає бажання написати щось дитяче, чи, можливо, щось вже є написане?

Жанна: Те, що я щороку пишу книжки про Тараса й для Тараса, звісно, не зараховується. :) Та все ж, це цікавий досвід збору, аналізу та синтезу інформації.

Коли тиждень лежала в пологовому, а я туди приїхала заздалегідь, то одного сонячного ранку уявила, що на підвіконні сидить хлопчик із крильцями. Почала писати казку. Навіть «випробувала» початок на племінниках. Їм сподобалося. :) Та сама згодом засумнівалася, що зможу написати щось добре для дітей. Відмовилася від ідеї. Хоча племінники досі цікавляться, чи буде продовження. :)

Ірина: У мене багато «тарабарщини» в дитячих забавках. На відео записую лише Софію, деякі забавки вона вже повторює! :)

Олеся: Віршиків десятки два вже написала, а казка поки в розробці. Є сценарний план, дійові особи.

Ганна: Безперечно, поява дитини, а в Олесиному випадку одразу двох, змінює не лише побут і усталені норми життя в сім’ї, а й саму жінку. Зазвичай, це позитивні зміни, принаймні говоримо про них. :) Що нового ви відкрили в собі, з появою малечі?

Ірина: Найважливіше – це відчуття безмежної та найкрасивішої взаємної любові! Також терпіння, витривалість та обов‘язки!  

Олеся: Я зустріла себе. Ми стільки часу знаходимось у процесах (в дорозі): здобуваємо атестат, вищу освіту, шукаємо схвалення соціуму, вливаємось у якісь соціальні групи, що не маємо часу розібратись у найважливіших питаннях: Хто ми? Куди йдемо? Куди хочемо прийти?.. І, коли я вколисувала синочків уночі, а спочатку колисання займало 70% доби, потім 60% і так далі, не було ніяких інформаційних впливів – тиша, дитина на руках і колискові до хрипу в горлі. Мозок відпочивав, розвантажувався від впливів, а почуття оголились. Здається, я тоді ставала собі камертоном. Так, ніби сама у собі почала чути фальш. Відкривала цілі нашарування упереджень, нав’язаних думок. Тепер я мрію про подорож наодинці із собою. За відпустку по догляду за дітьми я прочитала близько 300 книжок і в якийсь момент зрозуміла, що багато рішень і думок у мене були не мої. Діти вчать бути собою.

Жанна: Насамперед, збагнула, як багато в мені «живе» любові, про яку навіть не здогадувалася. :) А друге, відкриття полягає в тому, що тепер інформацію сприймаю передусім як мама, а вже потім як жінка, дружина, донька. Дивлюся фільми й переймаюся найбільше за дітей, а не за дорослих. Читаю книжки й найперше вболіваю за малих. Про теленовини взагалі мовчу, з ними можна позбутися серця… Раніше такого не було. Вочевидь, почута якось фраза від Каті Чілі, що коли народжуєш дитину, стаєш мамою для всіх дітей, певним чином стосується й мене.

Ганна: Чи є якісь власні секретики, методика, як уникати втоми, залишатися спокійною навіть у «неспокійних» ситуаціях та не втрачати творчий потенціал? Як ви відновлюєтесь після перевтоми?

Олеся: Відновлююсь улюбленою музикою і читанням у ванні з маслами. Також прогулянками на самоті. Емоційно оновлююсь, спілкуючись із друзями, або фотографуючи. Для неспокійних ситуацій мені подруга порекомендувала вправу. У ситуаціях «ч» я виходжу в іншу кімнату і виконую її. Для цього треба стати спиною до стіни  і уявити, що ти руками збираєш увесь гнів в одну велику кулю перед грудьми, тоді розвернути долоні від себе і зі звуком «шшшш» видихаючи повітря, паралельно відштовхувати уявну кулю від себе.  Із вправою потрібно бути обережною. Одна мама, виконуючи її, повернулась руками в сторону засклених дверей, які були дуже близько, то вона вибила скло. Не думаю, що це їй допомогло зняти стрес. :) Матусям я би порадила відпочивати обов’язково! 

Жанна:На вихідних із Тарасом здебільшого тато. Вони вдвох довго гуляють, тож у цей час я можу послухати тишу і трохи себе. :) Також у вихідні чоловік бере на себе домашні справи, цілковито звільняє мене від щоденних клопотів, аби відволіклася. Тоді, буває, бачуся з подругами, іноді влаштовую шопінг, ходжу в перукарню, їжджу на зустрічі по роботі, читаю, пишу – роблю те, що планую за тиждень. :) Це трішки допомагає, як по правді. Хоча все ж потребую більшого відпочинку. Напевне, влітку щось таке матиму. :)   

Ірина: Методики не маю. Я втомлююсь, але дитинка наразі на першому місці. Усі негаразди і втоми намагаюся тихенько виплакати… Стає легше на душі і з‘являються сили та нові рішення. Відновлююсь на природі. Люблю активні види відпочинку: велосипед, байдарка, бігові лижі, сноуборд та особливо садові роботи на дачі! :) Ліс, річка та природня тиша...

Ганна: На останок. Порада, побажання молодим або майбутнім матусям. До чого слід бути готовою? Чи є якісь стандартні поради, чи все ж, це дуже індивідуально?

Жанна: Так, кожна мама сама обирає, якою їй бути. Гадаю, найважливіше – довіряти собі і дитині. Тоді легше зберігати спокій, чинити розважливо, не бути зашореною. Що менше боїшся, переймаєшся, трясешся над малям, то легше самому маляті. Дітки дуже чутливі. І вони переймають мамин стан. Тому, варто пам’ятати – доки ти почуваєшся щасливою, доти таким почувається й малюк. :)

Олеся: Все індивідуально. Діти бувають різні. У нас двійня. І поки Вадюша сумлінно сортує 250 м’ячиків по коробках і куточках, Саня підкорює двометрову шафу. Або, поки Саша плигає на ліжку, підгинаючи в стрибку ноги під себе, Вадик це ліжко розкручує. Інфаркт і замилування часто ходять поруч.

Ірина: Ми настільки всі різні, що можна навіть нашкодити своїми порадами…:) Але про одне хочеться сказати. Я була надзвичайно зворушена допомогою моїх подруг після пологів. Бо й подумати не сміла про допомогу, а вони мені і супчики на обід варили та вечерю неодноразово приносили. З дитятком сиділи, доки я приводила себе до ладу. І це є найціннішим у дружбі. Тебе розуміють і дають трішки часу на відновлення!!! Моя порада адресована рідним та друзям породіль: допомагайте своїм рідним після пологів. Не чекайте від них прохання – подзвоніть, напишіть, запитайте, коли краще прийти і що ви можете і плануєте зробити… Молодій мамі ніколи думати про себе – подбайте про неї ви!..

Олесю, Жанно, Ірино, дуже вам дякую за щиру розмову, теплі посиденьки і неймовірно добру та світлу енергетику! Будьте здорові, щасливі, кохані! Нехай ваші малятка зростають та надихають вас на чудові речі, які робитимуть цей світ прекраснішим.

 

Ганна Коназюк
Автор:
Ганна Коназюк
comments powered by HyperComments