Ласкаво просимо, трон наразі вільний
03
вересня 2014 О 3:03
448
Книжка про кожну і для кожної!

Традиційно, коли дівчата збираються разом, вони розмовляють. І той, хто хоч раз підслухав-піддивився таку розмову, знає: такі дівочі балачки - про все на світі! І як би довго не тривали дружні посиденьки, а завжди мало, тому що хочеться говорити ще і ще! Перший українодівочий сайт гарного настрою "Каралєвна" пропонує трішки ближче познайомитися з авторками збірки кумедних дівочих історій "Балачки про все на світі", яка буде представлена Літературною агенцією "Discursus" на Львівському книжковому форумі 2014, й дізнатися у них, про що ж люблять подейкувати зі своїми подругами вони і для кого, зібравшись таким веселим авторським гуртом, вони написали книжку.


Мирослава КОШКА

Співзасновниця
Першого
українодівочого сайту гарного настрою «Каралєвна», а отже - Каралєвна. Крім
того,
філолог-логіст, вільний журналіст, трішки письменниця, трішки казкарка, мама
маленького Назарчика, дружина, любителька тістечок, шоколадних цукерок та кави.
Виховує у
собі терпимість, для цього їй часто доводиться рахувати до десяти, а то й до
двадцяти. Обожнює все миленьке й красивеньке, вірить в Україну, намагається
зробити світ кращим, мріє потримати на руках ведмежа-панду і побачити океан.


  • Побутує думка, що жінки й дівчата
    розмовляють виключно про моду, косметику, обговорюють серіали, ну і ще
    пліткують одна про одну. Мабуть, мені просто пощастило з
    подругами, бо ми з ними говоримо дійсно про все на світі! Не буду приховувати,
    про сукеночки-сумочки-туфлики ми звісно ж теревенимо, але разом з тим ми жваво
    обговорюємо літературні новинки, стосунки з родиною й дітьми, проблеми
    материнства, сердечні справи й професійно-кар’єрні, обговорюємо переглянуті
    фільми, робимо одна одній компліменти й сміємося над собою. А ще в наших
    розмовах ми зачіпаємо такі глобальні теми як: «Чи є життя після життя?», сила
    провидіння, знаки в житті людини, як живеться бедрикам в суворих умовах міста,
    куди поділась Атлантида, куди котиться цей світ і чого у Свєтки завжди так
    багато кавалерів?!
  • Ця книжка – для найближчої
    подруги, для сестри, для мами. Для художниці, бухгалтера, аптекарки, кулінара,
    лікарки, секретарки, рекламного менеджера. Для життєрадісної, щирої, часом
    сумної, часом стомленої... Ця книжка ПРО кожну і ДЛЯ кожної!


Оленка НЕКРАСОВА

Часом
- Мрійниця. Губить парасольки, тим самим допомагає людям не змокнути
під дощем. За фахом - журналіст, працює в серйозному проекті
аналітиком, але завжди знаходить час писати для душі... Знаходить щастя в миттєвостях:
в приємній розмові, в хмаринці, що схожа на равлика, в дощі, коли можна просто
сидіти на підвіконні та пити зелений чай з м’ятою, у білому букеті ромашок, в усмішці сина, в
обіймах коханого. Завжди намагається знайти цікавинки навіть у звичайних речах. А ще дуже любить сов, бо вони
мудрі, й казку про Алісу в Дивокраї! Мріє
написати театральну п’єсу й вірить,
що мрії завжди здійснюються!


  • Люблю з подружками зустрітися в затишній
    кав'ярні та погомоніти про мрії, особисті дрібнички, про щось новеньке та цікаве.
    Разом ми мріємо, сміємося, буває, плачемо — таке життя. Ми п'ємо ароматну
    каву або м'ятний чай, замовляємо тістечка, балакаємо про те, про се і, часом, забуваємо про
    невгамовний годинник, стрілка якого постійно рухає нас до нових історій, нових зустрічей, нових вражень, пригод, подорожей. Ми змінюємо
    декорації, міста, потяги та кораблі. Але ми ніколи не змінюємо найближчих
    друзів, і де б ми не були, завжди пам'ятаємо,
    що незабаром буде нова зустріч. Ми привозимо їм камінчики з моря, надсилаємо
    листівки звідусіль,
    знаходимо найкрасивіші магнітики. Жіноча дружба все-таки існує! І я дякую всім
    своїм дівчаткам-подружкам за те, що вони є.
  • І для всіх моїх
    "подружок-каралєвн" я написала історії, підслухані під час наших гутірок
    до ранку. І якщо тобі сьогодні сумно, відкрий книжечку, візьми олівчик,
    розфарбуй свою сторіночку та перегорни сумнинку свого настрою, в тебе з'явиться
    усмішка на обличчі й настрій стане, як тепле сонечко!


Віоліна СИТНІК

Письменниця, журналістка,
один зі співзасновників літературно-мистецького альманаху «PHOENIX», шалена
книголюбка, патріотка та кавоманка. Обожнює романтичні прогулянки нічними
вуличками Кам’янця-Подільського, вечірні посиденьки з друзями за глінтвейном,
під час яких народжуються божевільні і водночас геніальні ідеї, за реалізацію
яких вона береться наступного ж ранку. Захоплюється слов’янською міфологією, не
може пройти повз хенд-мейдові прикраси, постійно перебуває в пошуку себе та
натхнення. По житті керується принципом: «Краще зазнати поразки, ніж не
спробувати зовсім».


  • У журналістів, які ще й намагаються стати
    справжнісінькими письменниками, насправді дуже мало вільного часу, і коли він
    є, то намагаєшся його приділяти сім’ї. Я щаслива дружина і мама, в мене
    бурхливе життя, кожен день якого дарує мені зустрічі з новими і цікавими
    людьми. Проте трапляються випадки, такі собі творчі занепади, коли не хочеться
    абсолютно нічого, ніщо не радує і, здається, що живеш марно. Ось тоді на
    допомогу приходить моє рятувальне коло – 
    найближчі подруги, які підтримають, коли я вирішуватиму свої справжні й
    уявні проблеми. Достатньо годинки щирого спілкування за філіжанкою кави чи
    глінтвейну (а то й звичайної телефонної розмови!), щоб набратися життєвих сил і
    побачити світло в кінці тунелю. Одразу й жити хочеться, прямувати до своєї
    мрії, і додому, до своїх любих чоловіків, летиш, як на крилах. З подругами можу
    говорити про все, що завгодно - від серйозних тем до звичайних пліток чи
    жартівливого кепкування над спільними знайомими чи навіть самим собою. Що й не
    кажіть, а нам, жінкам, просто необхідно мати подруг (-у), щоб поговорити з ними
    про все на світі.
  • Наша книжка писалася в надзвичайно важкий
    час, проте всередині жодного слова про те, що нас усіх турбує. Причина проста:
    ми хотіли трішки відволікти людей від того стану страху, паніки, безсилля,
    злості, в якому ми вже досить довгий час існуємо, навіть не живемо. Ми хотіли,
    щоб хоча б на кілька хвилин читач, занурившись у «Балачки…», забув про те, що
    показують нам по телевізорі та сенсаційні заголовки в Інтернеті, а просто
    усміхнувся. Гадаємо, що легка і весела жіноча проза – це те, що наразі
    потребують не тільки жінки, а й усі, тому збірка буде цікавою будь-кому,
    незважаючи на стать, вік чи соціальний статус.


Марина БРАТКО

Канцелярська мишка, котра обожнює
складати пазлик бухгалтерського обліку місяць за місяцем,
рік за роком, вічність за вічністю. До решти професій ставиться з іронією «ой! не смішіть мене!», оточує себе виключно людьми з гумором, щоб
цупити в них смішинки і видавати за
свої. Вважає, щоб її почули, треба нагримати, щоб її ще й зрозуміли - треба нагримати вдвічі голосніше. Прокинувшись, завжди каже «мур» і ніколи не каже «гірку правду в очі». Фанатка кедів, подертих джинсів і взуття на
високих підборах, яке стоїть собі без діла в коробках
століттями і «їсти не
просить». В житті визнає лише одну
правду: що б не сталося, вона озирнеться і побачить у себе за спиною
надійну, міцну, непохитну стіну.




  • На затишній кухні, за смачною, печеною в яблуках качкою відбувається
    дійство, яке твоя мама називає "шушуки", тато - "розмови вітру з
    банкою", чоловік – «клубом анонімних алкоголіків», а ти безапеляціним - "ДА!
    дЄвочки заскочили полялякати". Саме у такі миті народжуються прописні
    фундаментальні істини світотворення, про те, що перетушена свинина з цибулею за
    допомогою орегано перетворюється на ніжну прованську телятину, що товстенькі
    боки, які випали із завужених джинсів – це зараз тренд, що
    бігати вранці – немає часу, а бігати надвечір – дражнити маніяків на районі. Що не купуючи товари з
    кодом 46, ви "тихою сапою" руйнуєте підвалини економіки сусідньої
    держави. Що бути творчим і талановитим – це легко, достатньо розмалювати картинку по
    номерах. Що таким, як ти, "трудоголікам" (з ноткою трагізму в голосі) замість
    премії за працю на робочому комп'ютері відрізали інтернет.  Що у сусідки з
    4-го немає целюліту, але вона "і молодша від вас на три місяці" і "подивитеся
    ви на неї, коли їй буде стільки, скільки вам". Та головна істина, заради
    якої і затівається вся ця катавасія з качкою і сухим червоним  вином
    проста, як аркуш білого паперу - посидіти у колі вірних однодумців і
    дійти висновку – хто в цьому світі вартий найкращого? Ну звісно ж ТИ.
  • Ця книжка про маленькі миті. І вона для тих, хто любить валятися у траві на дачі й годинами дивитися на 
    хмаринку, боячись порухатись, щоб не злякати свою пухкеньку
    білосніжну подружку, аби вона не втекла за обрій. Для тих, хто чимчикує під дощем, повертаючись
    з півдороги за найсмачнішою сарделькою для великого і худого бродячого собаки,
    чи зі словами "бодай тобі!" лізе на дерево знімати маленьке дурне
    кошеня. Для тих, хто за допомогою чарівної ватної палички і магічного
    тривідсоткового розчину оцту вміє виводити з  дорогих шпалер дитячі
    каляки-маляки. Для тих, хто боїться жабу, і для тих, хто її просто не поважає. Для тих, хто самостійно може вирішити усі свої проблеми, і для
    тих, хто любить сховатися за широкою і надійною "кам’яною" стіною. Для тих, хто не забуває час від
    часу заглядати на  donor.org.., і для тих, хто замість "добраніч"
    каже "нехай тобі насниться рожевий зайчик". Ці маленькі миті для нас усіх.




Слава СВІТОВА

Співзасновниця
Першого
українодівочого сайту гарного настрою «Каралєвна»,
активна й
енергійна мамтрепренерка, в котрої, окрім диплома магістра іноземної філології
та досвіду роботи в міжнародній компанії, є пара невидимих крил за плечима,
кільканадцять мрій у серці й велике та непоборне бажання нести в цей світ
позитив! 
Неймовірно балакуча, обожнює читати й
писати, а ще –експериментувати з українським словом. Панічно боїться джмелів та
індиків. Не любить чистити апельсини й сидіти на одному місці. Вірить
у те, що великі справи розпочинаються з маленьких кроків.




  • Обожнюю спілкуватися з подружками! Відчуваю, що вони подаровані мені Небом!
    Часом, аби штурхати мене ліктем під бік: «Давай, не сиди на місці!» Часом, аби обіймати
    й розраджувати: «Заспокойся, дурнику, все буде добре!», або й просто смішити
    мене: «Я сьогодні спалила моркву, так розпереживалася, що… пішла і купила собі
    два комплекти спокусливої білизни!» Іноді дівочі посиденьки – саме те, що
    треба, аби відновити сили й просто усвідомити, що ти не одна така: зі страхами
    про скороминучу молодість, про ненависні й перманентні апельсинові ямочки по
    периметру тіла й іноді про непоборне приховане бажання полетіти самотою на блакитному
    гелікоптері на безлюдний острів; ти не одна з дівочими мріями про затишний
    будинок на березі красивого лісового озера, взуттєву шафку – як у Керрі Бредшоу
    та безлімітну кредитну картку для задоволення скромних дівочих потреб! Я
    зрозуміла, що із кожною зі своїх подружок ми спілкуємося «про своє». Сукенки,
    стилі, образи, відтінки, ціни, підбори – бурхливо обговорюються з однією, тоді
    як з іншою – скривавлені хом’ячки в творчості Януша Вишневського, страшні
    сновидіння за участю Гітлера та Єви Браун, і ще трішки про свекрух! Одна
    ділиться зі мною мудрістю щодо приборкання шкідливих звичок чоловіка, а з третьою-четвертою
    я планую геніальні та унікальні бізнес-проекти й написання книжок-бестселерів
    на наступні кілька років. Я обожнюю спілкуватися зі своїми подружками, тому що
    тільки вони можуть слухати мене безкінечно, а я – їх. Подружкотерапія творить
    дива! Тому що після чергової зустрічі я завжди лечу додому на крилах дівочої
    дружби й з усмішкою від вуха до вуха!
  • Наша збірка кумедних
    дівочих історій «Балачки про все на світі» добре смакуватиме книголюбкам! Ми
    підійшли до справи з усією серйозністю й намагалися зробити книжку не лише
    цікавою, а й красивою! Більше того – з картинками! Якщо ти перезавантажена
    роботою і не маєш багато вільного часу, ти можеш читати «Балачки про все на
    світі» під час кави-паузи й обирати собі історію до душі та настрою, перескакуючи
    зі сторінки 13 просто на сторінку 125 і навпаки. Якщо ти мрійниця, у якої, окрім
    вільного часу, є ще чудовий Читацький куточок вдома з купою м’яких подушок, затишним
    пледом і улюбленою чашкою з м’ятним чаєм, ти можеш насолодитися книжкою від А
    до Я, а потім подарувати її найкращій подружці! Одним словом, якщо ти любиш
    живі, паперові книжки – то наша, сонячна, однозначно припаде тобі до смаку! У
    всякому випадку ми на це дуже-дуже сподіваємося! Усміхненого читання!

Команда проекту "Каралєвна" щиро дякує Вікторії Мовчан - стилісту-візажисту - за чари, барви, чудовий настрій і крила за плечима!


А також весь гурт авторів висловлює надзвичайно велику подяку сонячній фотографині - Юлії Чернявській - за магію світлин, вдало впіймані кадри та нагадування про невидиму корону!





Олена ГАВРИЩУК

Народилася
навесні.
Вчилася бути архітектором, а потім між кресленнями і чернетками почала
малювати.

Любить дощ, жовті квіти, відсилати листівки і подорожувати. Стверджує, що
натхнення живе в олівцях і пензлях, в красі природи, речах і людях
,
що оточують

Вірить, що чудеса поруч.

ЖЖ: http://anel-brate.livejournal.com



Уривки зі збірки позитивних історій "Балачки про все на світі"


«…Далі розмова потекла плавною рікою, охоплюючи теми відпочинку,
курсів валют, літератури, виноробства. Дівчата дзвінко сміялися, Саша все
тримала руку Владислава і припадала на його плече. І лиш Олька не могла ніяк
зосередитися, усі думки були навколо її нігтів з облупленим лаком. «І чого було
не змити його? Полінувалася! От, на тобі! Господи, ну як же ж знову підняти
того келиха? І чого я така незграба?! Он яка Сашка - тоненька, шкіра аж
порцелянова, на ляльку схожа, а Натка - та така вся ділова і стильна, губки
намальовані немов пензлем, й Іринка така мила… Все кавалерів міняють…». Увесь
вечір вона ховала руки попід столом, плутала їх у волоссі, вдаючи, що поправляє
зачіску або ж стискала в кулак й підпирала ним підборіддя. Владислав жартував,
і вони багато сміялися, а Олька - найдзвінкіше і найголосніше від усіх. Іноді,
правда, плутала спересердя композиторів з політиками і бідкалася, що не володіє
французькою мовою…
»

                            
       
                   
(Мирослава Кошка. Про сватання, почуття і котлети по-київськи)


«…А папужка зникла. Її ніде немає! Все обшукала Вікі, та не
знайшла. Який же це був жах! Оббігавши квартиру разів зо сто, вона підбігла до
борщу. Він наваристо й грайливо булькав, а серед капусточки й морквиці, серед
солодкого перчику й квасольки плавала… Ой, лишенько! Барвиста пір’їнка! Вмить
Віка уявила страшну картину: Джинждер залетіла на кухню і впала в борщ саме в
той час, коли вона говорила по телефону. Ох і слізно було! Вона ридала над
борщем! «Пробач, Джинждер, свого ката, вбивцю, як мені жити з таким тягарем?!!»
- голосила Вікі щосили! Борщ вона вилила, плачучи та картаючи себе, що
недогледіла пташеняти та вбила свого найкращого друга. Як же вона побивалася,
бідолашечка, обдзвонила всіх подруг, усім розповіла про трагедію сторіччя -
«Борщ із папужки…
»

                                                               
(Оленка Некрасова. Про папугу, Вікі та «часом борщить!»


«…Ось і зупинка! Тетянка схопила пакет, так і не помітивши, що в тісняві
її торбина закотилася бозна-куди, а вона взяла чужий, проте як дві краплі води
схожий на її. Зупинившись, щоб перевести подих, відчула, що по ногах тягне
морозним вітерцем. Опустила очі додолу і ледь не зомліла: вилетіла з дому у
смішних домашніх капцях з довгими кролячими вухами. Так ось чому в громадському
транспорті на неї дивилися, як на дивачку, а діти взагалі пальцями тикали! А
ресторан, в якому мала відбутися зустріч зовсім поруч, до нього рукою подати, а
на мобільнику - за п'ять хвилин десята.
..»

                                            
(Віоліна Ситнік. Про закони підлості, стресостійкість та капці з кроликами)

 

«…Прикинувши реальну економію на осінніх овочах та обіцянках родини з сіл
привезти все, що хрюкало спеціально для цієї події і приїде на свято уже у
вигляді ковбасок та буженини, Олечка вирішила заощаджені кошти вбухати у
весільно-осінній антураж.

Ресторан (the best!) за містом у лісі, у період «золотих» дерев та
«бабиного літа», було вигризено зубами (з величезною переплатою!) в іншої пари
наречених. Гірлянди (звісно, the best!) з усіляких сезонних прибамбасів,
візочки з гарбузами, в’язанки перчиків, ікебани з осінніх квітів на столах –
все це в примусовому порядку мало натякати  на вишуканий і оригінальний
смак винуватиці вечірки. Але прискіпливій  Олечці все це нагадувало швидше
«Свято врожаю» у середній школі. Словом, чогось уперто бракувало
…»

                                           
(Марина Братко. Про перфекціонізм, найкраще у світі весілля та кусь Бусіка)



«…Може, варто придивитися до нього, доню? Він так наполегливо до
тебе залицяється!» – підбадьорила Іринку мама.

Накинувши на себе спортивну бобку і джинси – нема до кого виряджатися! –
Ірина, темніше темної хмари, вийшла з дому на нестерпне побачення.

Ігор з’явився несподівано, із сусіднього провулка. У хмарі вуличного пилу
приніс його перед ясні очі Іринки його вірний ровер. Із шаленою усмішкою на
обличчі та прищепкою на штанині, він галантно зіскочив із сідла і простягнув
руку, аби привітатися з дівчиною…
»

                                                                        
(Слава Світова. Про епітети, пієтети та епатаж)

 



(с) "Каралєвна" - текст
(с) Юлія Чернявська - фото


Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments