Ласкаво просимо, трон наразі вільний
19
листопада 2019 О 8:39
186
Лакшмі Баї. Індійська Жанна д’Арк

Історія правительки індійського князівства Джхансі — зовсім не казка зі щасливим фіналом. Лакшмі Баї загинула молодою, а її жертви і старання, фактично виявилися марними. А втім, у сучасному феміністичному дискурсі, її постать на історіичному тлі Інідії напрочуд знакова. Британський генерал Г’ю Роуз порівнював Лакшмі Баї з Орлеанською дівою. Що характерно, генерал виступав проти княгині впродовж антибританського заколоту, і був вражений сміливістю та вправністю жінки у бою. Інші британські сучасники Лакшмі не настільки прихильні до воїтельки. Аби знизити градус захоплення княгинею, з боку Ост-Індійської компанії розгорнулася неабияка дезінформаційна діяльність. Індійці ж навпаки, обаз Лакшмі Баї міфологізували та оточили казковими легендами. Нині, через понад півтора століття, важко визначити всі правдиві аспекти історії цієї жінки, але спробувати, безумовно, варто. Шануйте листопадову героїню рубрики “Календар видатних жінок” — Лакшмі Баї.

Історики не беруться упевнено назвати рік народження Лакшмі. Основні коливання спостерігаються у межах 1827-1835-го років. Найвірогідніше, що йдеться таки про 1827-й чи 1928-й рік. Проте із датою її народження все біль-менш зрозуміло — це 19-те листопада.

Майбутня княгиня Джхансі з’явилася на світ у Варанасі в родині браміна Моропанта Тамбі — радника одного з упливових на той час маратхів. При народженні дівчинка отримала ім’я Манікарніка. Зверталися ж до неї “Ману”. Її мати Бхаґіраті померла, коли Ману була ще зовсім маленька, приблизно тоді ж її батько отримав посаду при дворі пешви (прем’єр-міністра) Маратхської конфедерації Баджі Рао II у Бітхурі. Дічинка опинилася в палаці серед дітей вельмож і мала змогу отримати найкращу освіту. Непосидюча і кмітлива, вона долучилася не лише до танців, музикувань та читань давніх текстів, але й до занять з кінної їзди та бойових мистецтв. Існує досить симпатична гіпотеза про те, що саме бойові вправляння зблизили Ману з прийомним сином пешви Наною Сагібом та його другом Тантією Топі. Найсміливіші ж історики приписують Ману і Нані підліткову закоханість, у боротьбі з якою, пешва організував шлюб дівчини із овдовілим князем Джхансі Ґанґадхарою Рао.

Один із імовірних портретів Лакшмі Баї

Їй було не більше 14-ти, коли її назвали “рані” — княгинею. У шлюбі Ману також отримала нове ім’я Лакшмі. Звісно, ні про які глибокі почуття між Лакшмі Баї та Ґанґадхаром не йшлося. Плітки про магараджу Джансі розповідали, що він мав чималий гарем, а серед його коханців були як жінки, так і чоловіки. Як би там не було, а Ґанґадхар зовсім не зазіхав на увагу і вільний час дружини, тож Лакшмі робила, що їй заманеться. Наприклад, носила чоловіче вбрання і створила жіночий бойовий загін. Треба зауважити, що магараджа Джхансі був союзником Ост-Індійської компанії і всіляко підтримував демократичні нововведення британців, на зразок, скасування суворого кастового поділу, безкарного вбивства новонародженних дівчаток, поминального ритуалу саті (самоспалення вдови) тощо.

Приблизно 1851-го року Лакшмі народила сина. На жаль, дитина прожила лише кілька місяців. Тоді ж занедужав Ґанґадхар. І позаяк прогноз лікарів для нього був невтішний, а дітей ані від першого, ані від другого шлюбу він не мав, магараджа підписав документ та провів обряд усиновлення свого племінника Дамодара Рао. Хлопчик мав не більше шести років, тож Лакшмі Баї офіційно проголошувалася регенткою до його повноліття.

По смерті чоловіка княгиня звела до мінімуму власну жалобу: не розбила браслети, не голила голову і навіть не носила біле вбрання. Вона збиралася цілком зануритися у справи князівства, тим більше, настрої довкола були неспокійні. Назрівав заколот проти британців і у Лакшмі не було приводів його підтримувати. Та це тривало недовго. Несподівано представники Ост-Індійської компанії оскаржили законність права на наслідування престолу Джхансі маленького Дамодара. Князівство було анексоване, а вдова Ґанґадхара Лакшмі Баї отримала символічні почесті і щомісячну пенсію в розмірі п’яти тисяч рупій.

Звісно, княгиня була розгублена і розлючена, але не намагался повернути собі владу силою. Вона почала з юридичних консультацій і листів до британських можновладців у Індії. У цих листах Лакшмі підтведжувала законність заповіту магараджі, наголошувала на священності ритуалу всиновлення, а також нагадувала, що всі процедури проходили за участі свідків з боку Ост-Індійської компанії — шанованих британських офіцерів. Проте все було дарма. Домогтися справедливості для себе і майбутнього правителя Джхансі Лакшмі не вдавалося.

Портрет Лакшмі Баї в монографії "Chambers's History of the Revolt in India", 1859

Саме в цей час на теренах центральної Інідії розгорнулося повстання сипаїв, яке згодом назвуть “Першою індійською війною за незалежність”. Тут слід пояснити, ким власне були сипаї. Британська армія досить активно вербувала на військову службу індійців. Серед них переважно були представники вищих каст — кшатрії і браміни, яким платили пристойну платню й обіцяли всілякі переваги. На ділі ж, сипаї досить швидко перейшли в розряд гарматного м’яса і мусили за будь-яку ціну стримувати всі азійські сили, направлені проти британців. Останньою краплею для солдатів-сипаїв, більшость з яких складали індуїсти та мусульмани, стало використання нової зброї — ґвинтівки Енфілда. До неї йшли паперові патрони, просочені сумішшю яловичого і свинячого жиру. За командою, перед пострілом треба було надкусити патрон, висипати порох у ствол, забити заряд паперовою оболонкою і вставити кулю. Звісно, людям, які за релігійними віруваннями всіляко уникали яловичини і свинини, подібна практика здавалася нестерпною. Непокора каралася жорстоко, а ця жорстокість збурила у відповідь справжній заколот. І ось, ці, намуштровані в боях, вельми впливові в індійському суспільстві люди, за підтримки багатьох раджів і вельмож, постраждалих від анексій і несправедливості Ост-Індійської компанії, обернулися проти британської армії.

Попервах Лакшмі Баї трималася від кривавих подій на відстані, хоча серед військових гарнізонів, які приєдналися до повстання, деякі дислокувалися у Джхансі, а серед лідерів повсталих сипаїв були, зокрема, і друзі її дитинства Тантія Топі та Нана Сагіб. Останнього, до слова, спіткала доля Дамодара: всиновленого спадкоємця Баджі Рао британці не визнавали, а землі, що належали його батьку, були анексовані. Не забуваймо також про припущення, що Нана був першим коханням княгині. Це могло неабияк вплинути на її вибір сторони, але рішучою подією стало інше.

Коли в ході боїв до рук сибаїв потрапило близько сотні жінок і дітей британських офіцерів, їх вирішили використати у перемовинах з Ост-Індійською стороною, і тримали в маєтку Бібіґар у Канпурі. Відомо, що Лакшмі знала про полонених, вболівала за їх звільнення і навіть надсилала їм їжу. Вплинути на їхню долю, перебуваючи у Джхансі, вона ніяк не могла, тож коли сибаї вирішили стратити полонених (чий це був наказ історія замовчує), Лакшмі Баї дізналася про це пост-фактум, себто, коли люди вже загинули.

Рані Лакшмі Баї. Картина 1860 року. Музей мистецтво Сан Дієґо

Представники Ост-Індійської компанії у смертях невинних, серед інших, звинуватили і княгиню Джхансі, зобразивши Лакшмі підступною та невдячною жінкою. Тим самим, вони відрізали їй мирний шлях до вирішення питання правління, штовхнули на відчайдушну боротьбу. Хто з британських офіцерів очікував, що молода вдова магараджи, яку, інакше як за традиційною занавіскою-пардою, ніхто з європейців і не бачив, виявиться майстерною воїтелькою, здатною вправно битися двома мечами обіруч, ще й скачучи при цьому верхи на коні? Відповідь очевидна.

Фортеця Ґваліор, Мадх'я-Прадеш

Ба більше, Лакшмі зібрала у Джхансі тридцятитисячне військо і навіть організувала виробництво гармат. Проблема полягала в тому, що сила залишалася на боці британців. У березні 1858-го року війська генерала Г’ю Роуза напали на Джхансі. Після півроку кровопролитних боїв, оборона фортеці княгині була пробита. Батька Лакшмі взяли в полон і стратили. Сама вона з Дамодаром і загоном солдат прорвалася до поріділих військ Тантії Топі та сховалася у фортеці Калпі. Затим всі мусили зрушити ще далі — до фортеці Ґваліор. Це, дивовижне у своїй красі, місце стало останнім прихистком для княгині Джхансі із кількома тисячами вояків. Відступати було нікуди. Вони могли або здатися, або битися на смерть. В боях під Ґваліором Лакшмі Баї показала себе надзвичайною воїтелькою. Підданці забирали її з поля битви благаннями і силою. Одного дня під нею артилерійським снарядом був убитий кінь, але сама жінка не постраждала. Здавалося, боги берегли її, і це наповнювало надією її братів по зброї.

16-го червня 1858-го року сталося неминуче — оточення підійшло впритул до фортеці. Княгиня Джхансі, за підримки загону із двох з половиною сотень вояків, намагалася прорвати оточення, але, як і більшість тамтешніх індійських солдат, загинула за два дні.

Залишки повстанців покинули Ґваліор, але поновити сили для подальшого опору їм так і не вдалося. Смерть княгині Джхансі сильно деморалізувала сипаїв і, фактично, поклала кінець їхньому повстанню.

Одне з легендарних зображень Лакшмі у бою, з маленьким Дамодаром за спиною. Пам'ятник у місті Солапур, Махараштра

Що ж до інших учасників подій, то Тантію Топі стратили британці, маленький Дамодар із дрібкою слуг опинився за межами фортеці і після довгих поневірянь потрапив під опіку якогось британського чиновника. Мемуари, що приписуються хлопчикові обриваються 1860-го року, а іхня автентичність не підтверджена. Доля Нани Сагіба офіційно невідома, але стосовно нього точиться чимало фантастичних припущень: начебто, його слід зринав то у Гімалаях, то у Константинополі. Ймовірно, саме він став прототипом принца Даккара — капітана Немо з роману Жюля Верна “Двадцять тисяч льє під водою”. Однак, попри те, що в індійській традиції героїчна смерть Лакшмі Баї є незаперечною, довкола неї також зринає кілька цікавих легенд. Одна з них розповідає, що вбрана чоловіком, Лакшмі таки втекла з Ґваліора, у безпечному місці на неї чекали Нана Сагіб та Дамодар, а далі… ясна річ, можна припустити, що жили вони разом довго і щасливо. Можливо навіть, на підводному човні.

Олександра Орлова
Автор:
Олександра Орлова
comments powered by HyperComments