Ласкаво просимо, трон наразі вільний
24
серпня 2019 О 8:02
188
Лавінія Фонтана. Портрет художниці

Про художників Відродження, маньєризму чи Просвітництва досить упевнено може розповісти навіть людина не надто обізнана в мистецтві, а от назвати серед них жінок візьметься геть небагато мистецтвознавців. А втім, у ті наскрізь патріархальні часи була ціла низка напрочуд талановитих і впливових майстринь, серед яких одна — дійсно легендарна: перша жінка, яка заробляла живописом, виконучи замовлення аристократії і церков, одна з перших італійок з академічною освітою й особиста портретистка, навіть не одного, а кількох римських понтифіків. Шануйте серпневу героїню рубрики “Календар видатних жінок” — неймовірну Лавінію Фонтана.

Точна дата народження Лавінії Фонтана невідома, однак існує запис про її хрещення в соборі Сан-П’єтро 24-го серпня 1552-го року, тож саме цей день присвячують пам’яті художниці. Вона народилася в Болоньї в сім’ї досить популярного художника-маньєриста Просперо Фонтана і його дружини Антонії де Бонардіс. Можливість навчатися зображальному мистецтву вдома в ті часи була чи єдиним шляхом для жінки стати художницею — в офіційному навчанні у майстернях чи студіях їм просто відмовляли, тож, якби не батьки-живописці, світ так і не дізнався би про таланти Артемізії Джентілескі, Барбари Лонґі, Феде Ґаліції, Анжеліки Кауфманн чи тієї ж Лавінії Фонтана. Втім, аби бути успішною в царині арту, самих родинних зв’язків замало — все, чого згодом досягла Лавінія, потребувало великого таланту, важкої праці, неабиякої харизми і просто везіння. Її найбільш відомі сучасниці — Плаутілла Неллі та Софонісба Анґвіссола, одержали підтримку із власного оточення: перша — від церкви, як монахиня домініканського ордену, друга — від заможної аристократичної родини. Лавінія ж мала самотужки прокладати шлях до популярності і відстоювати право на особисту кар’єру художниці.

Коли дівчині було шістнадцять років від хвороби померла її старша сестра Емілія. Лавінія важко пережила втрату, й одразу подорослішала. Того ж року вона почала професійно займатися живописом.

Поширена думка, що ставши заручником фінансової скрути і помітивши талант доньки, Просперо Фонтана залучив Лавінію до навчання у своїй майстерні, аби за кілька років зробити її своєю партнеркою і помічницею, однак правда дещо інакша: батько не міг забезпечити красуні-дочці виходи у світ, але мав надію, що у майстерні вона приверне увагу одного з його учнів (чимало з них походили із шанованих і заможних родин), й отримає вигідну пропозицію. Просперо не прогадав: Лавінія дійсно вабила своєю витонченістю, справляла враження вмінням читати латиною і грою на спінеті (різновид клавікорду), здатністю підтримувати цікаву розмову на будь-яку тему, але не менше — підкоряла своїми художніми здібностями. Зрештою, вона таки вийшла заміж за одного з батьківських учнів — Джана Паоло Цаппі, хоч похвалитися великим статками наречений і не міг. Втім, сталося це тільки коли Лавінії виповнилося двадцять п’ять, і вона сама вже була досить відомою портретисткою.

Її дебютним успішним комерційним проектом стало створення невеличких картин релігійної тематики на мідних пластинах. Їхня урочистість і вишуканість напрочуд подобалася побожним італійцям і священникам. Однією з перших же відомих картин художниці вважається полотно “Пристрасті Христові” 1576-го року. Ця робота вражає не лише настроєм, монументальністю і зрілістю, але й тим, що була виконана молодою майстринею на замовлення церкви — нечуваний досвід для жінки того часу.

Автопортрет за спінетом із служницею (1577)

1577-го року Лавінія створила один із навідоміших своїх автопортретів, де зобразила себе у стильному вбранні і прикрасах за грою на спінеті. Поряд стоїть служниця, яка тримає ноти, а позаду на тлі видно мольберт. Цей автопортрет був подарунком і своєрідним меседжем її майбутньому чоловікові Джану Паоло: “такою я бачу себе і не планую це змінювати”. Джан Паоло прийняв усі умови нареченої. Він переїхав до будинку Фонтана, де відпочатку подружжя намагалося працювати як рівноправні майстри, але чоловік Лавінії мусив визнати її першість у здібностях і затребуваності, тож зрештою виконував промальовку деталей і тла на її картинах, працював у якості її агента і займався вихованням дітей у разі відстуністі чи зайнятості Лавінії. А зайнята вона була повсякчас, оскільки або виконувала замовлення, або відвідувала навчання у Болонському університеті. 1580-го року Лавінія Фонтана стала однією з перших в Італії “Donne addtrinatte” — жінок із докторським науковим ступенем.

У наступне десятиліття художниця здобула славу найпопулярнішої портретистки аристократок Болоньї. Цінували її не лише за майстреність, але й тому, що плануючи роботу Лавінія виступала у ролі стилістки, добираючи вбрання та аксесуари для своїх моделей. Часом її вибір чи поєднання барв і деталей задавали тренди в італійській моді. Крім того, Лавінія була блискучою співрозмовницею, чим зачаровувала і розважала, нудьгуючих за позуванням, замовниць. Більшість із них ставали її подругами, покровительками і навіть хрещеними її дітей. Особливу участь у долі Лавінії приймала герцогиня Сора Констанца Сфорца Бонкомпаньї. Герцогиня ввела її у найшляхетніше товариство Болоньї, полонити яке, ерудованій і вишуканій художниці, виявилось досить легко. Серед гостей герцогині бував і її родич, тодішній папа римський Григорій ХІІІ, який високо оцінив талант художниці і позував їй для портрету.

Портрет шляхетної панни з собачкою (1580)

1790-ті роки минули у радостях і печалях. Професійний успіх Лавінії був непохитний, та тогочасна поширеність дитячої смертності не оминула дім Цаппа-Фонтана. Зрештою, тільки троє з одинадцяти дітей Лавінії переживуть її: Фламаніо, Оразіо та Просперо. Де ще було їй шукати втіхи, як не в роботі? Ось звідки взялася неймовірна продуктивність художниці, авторству якої нині приписують понад сотню картин, хоч до нас дійшло не більше половини.

Більшість із робіт Лавінії, звісно, були портретами, та, попри те, що до портретного живопису жінка ставилася з усією увагою і відповідальністю, особливо її надихала цілком чоловіча на той час царина — створення полотен з релігійним та міфологічним сюжетом. Замість статечних зображень деяким своїм замовницям, наприклад, Ізабеллі Руїні чи герцогині Елеанорі Медічі, Лавінія пропонувала приміряти образи спокусливих римських богинь. Стосовно церковного живопису художниця також розбивала стереотипи, ставши першою, кому італійські собори стабільно оплачували розпис вівтарів.

Святе сімейсто зі святою Катериною Александрійською (1581)

1603-го року Лавінія Фонтана разом з родиною отримала офіційне запрошення до Риму від самого папи Климента VIII. Так вона стала офіційною художницею Ватикану й особистою портретисткою папи. За два роки його наступником став Лев XI, прозваний “папою-блискавкою”, адже був понтифіком лише 28 днів. Бідолаха переохолодився на власній церемонії інтронізації, захворів і незабаром помер. Тож не встигла Лавінія залишити Ватикан, як до неї звернувся наступний папа — Павло V. Статус папської портретистки був збережений.

Подальші роки були справжнім тріумфом для Лавінії: вона стала членкинею римської Академії Святого Луки, відомий колекціонер і мистецтвознавець Джуліо Манчіні присвятив їй розділ своєї праці про художників “Роздуми про живопис” ("Considerazioni sulla pittura"), а медальєр Феліче Антоніо Казоні, створив на честь майстрині медаль з її зображенням до колекції портретів визначних італійців.

Саме в цей період Лавінія Фонтана порушує ще один канон — у її роботах з’являються оголені жінки в міфологічних образах і сюжетах. Деякі фахівці схиляються до думки, що Лавінія малювала їх за натури, що не просто виходило за межі, а взагалі, було соціально неприйнятним і викликало осуд у тогочасній Італії. Втім, зіпсувати імідж художниця вже не боялася. По-перше, вона була надто впливовою і отримувала підтримку церкви на кожному кроці. По-друге, її сини виросли і розійшлися власними шляхами, а вони з чоловіком постаріли і вже не зважали на переваги світського життя, точніше бачили у ньому лише недоліки. 1613-го року обидва (як завше, за бажанням Лавінії, яке Джан Паоло покірно підтримав) пішли в монастир. Там жінка і померла вже наступного року, залишивши по собі чималий мистецький спадок і неабиякий розрив шаблонів.

Мінерва вбирається (1613)

Утім, за кілька століть про легендарну Лавінію Фонтана майже не згадуватимуть. До десяти її картин довго відносили авторству іншого болонського маньєриста Ґвідо Рені, частина доробку художниці була назавжди втрачена при пожежі у 1820-х роках, однак у другій половині 20-го століття зацікавленість до непересічної особистості і творчості майстрині поступово встановила історичну справедливість. Біографи художниці все ще заповнюють прогалини її життєпису, але портрет Лавінії Фонтана нині виглядає досить гармонійно, вражаюче, а головне — достовірно.

Олександра Орлова
Автор:
Олександра Орлова
comments powered by HyperComments