Ласкаво просимо, трон наразі вільний
05
січня 2017 О 11:14
124
Лідія Осталовська «Акварелі»

«Щоб
гарантувати своєму синові мучеництво, Бог народив його євреєм» 
(Станіслав
Єжи Лєц)

Аушвіц-Біркенау… Нещасні євреї та роми рахують дні
до загибелі, споглядаючи як клубиться із печей дим. Смерть і Життя вступають у
двобій. І тоді, коли вже здавалося, що у Життя немає шансів, воно раптом перемогло
завдяки мистецтву і дівчинці, яка знайшла у собі сили створити його.

Людське
життя – це палітра фарб. Часом воно – кольорове й сонячне, а часом – сіре й
позбавлене сенсу. У концтаборі Аушвіц воно було чорним, але таким жаданим і
необхідним, що люди самотужки його розфарбовували у потрібні кольори.

У
1943 році до Аушвіцу потрапила молода єврейка Діна Ґотлібова – юна художниця,
студентка Академій мистецтв. Вона мала загинути, як і всі ті євреї та цигани,
котрі завинили перед світом і Гітлером, однак доля вирішила змінити хід
історії. Діна стала табірною художницею, портретистом. Вона малювала ромів… за
декілька тижнів перед смертю. Малювала їхні пусті й «мертві» обличчя заради
наукового інтересу однієї людини – доктора Менґеле. Так уміння тримати у руках
пензлик врятувало Діну від смерті, але не врятувало від страждань. Адже малювати
людей, яких змусили стати об’єктом чиєїсь «творчості», - нелегка то, знаєте,
справа для митця.

«Ісус несе хрест, а Вероніка подає йому хустку, так увіковічнюється свята
сцена. Цигани йшли на смерть. Діна знімала з них останній видих. Обличчя
живуть, а тіла пішли з димом. Акварельні фарби, пензлик на білому аркуші, дотик
руки. Оригінал є тільки один».

У
таборі було дуже багато дітей. Дітей, котрі втратили дитинство, вмить
подорослішали, навчилися тримати язика за зубами і на що ніколи не скаржитися.
Довгими голодними вечорами вони влаштовували спектаклі, готували вистави,
співали пісень, демонструючи свої здібності суворим наглядачам. Спостерігаючи
за «вихованцями», німці ставали сентиментальними, справжніми, людяними… Якось, щоб
потішити своїх маленьких друзів, Діна, «місцевий» портретист, намалювала на
стіні табору Білосніжку та семеро гномів. Це було якраз тоді, коли вся Європа «захлиналася»
від захоплення. Шість років до цього, 1937 року, Волт Дісней створив мультфільм
«Білосніжка та семеро гномів», яку сотні разів переглядали діти та дорослі у
різних куточках  світу. Годі було знайти
мультфільм, який би люди любили більше. У Німеччині стрічку не пропустила
цензура, Гітлер суворо заборонив навіть розмовляти про нього. Хоча, як стало
відомо пізніше, сам десятки разів переглядав «Білосніжку» і навіть намалював
декількох гномиків… А щодо настінної картини Діни, то вона запала до душі усім
без винятку. Згодом були десятки інших малюнків, портретів, нарисів, які в
майбутньому змінили її життя, перетворивши його на вічну боротьбу. Запкле магання
за право називатися авторкою цих робіт, за право бути їхньою власницею…

«Діна Бебіт має надію, що одного дня поверне собі портрети. Тоді її серцю
і душі вже нічого не бракуватиме вона чекає».

(с) Тетяна Крисюк

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments