Ласкаво просимо, трон наразі вільний
09
листопада 2017 О 12:29
444
Листопадове кіно: ТОП-3 драматичних фільми

Коли туман огортає не згірш за шерстяне пальто, дощ дрібними стрілами пробивається крізь вікно, танго вітру із листям стає все різкішим, чіткішим, пристраснішим, а небо зі своїми готичними замками-хмарами переселяється у калюжі, хочеться закутатись в старесенький коцик, тихенько, щоб не злякати осінь, пити свою гербату з цитринкою і добрячою порцією меду і дивитися то в вікно, то в екран.

Дивитись на таку ніжну, по-листопадовому обережну любов, на сльози, що їх зриває вітер з шоколадних очей, скочує блідими щоками аж до ямочки над верхньою губою, хочеться дивитися музику і слухати драму, відчувати очима удари тонких довгих пальців по чорно-білих клавішах роялю, хочеться кіно такого як життя, як осінь, як оте небо в калюжах. Так, кіно безумовно буває весняним, літнім, зимовим, святковим і таким гостро-осіннім, з оголеними нервами, ледь приглушеними розмовами і страшенно гучними душами. Кіно буває п’яним і нестерпним, воно може шепотіти ледь чутним голосом, а тоді бити посуд в самісінькій душі і кричати просто у вечір.

The Piano (Фортепіано) – божественно-сильний фільм, про любов. Ні, не до музики, не до себе, а просто про любов як таку – складну і просту, дозволену і заборонену, чорну і білу, форте і п’яно. Всі правила чи заборони пуританської Англії 19го століття, застібнутої на всі ґудзики і вкритої чорною вуаллю, розбиваються об майже тваринну жагу і піднімаються до небесних висот такого благородного кохання. Я не писатиму тут про Холлі Хантер – її роль, зіграна мовчки, без єдиного слова, пронизує, захоплює, розбиває на друзки, потім так акуратно, щоби не зранити тендітні руки, склеює знову.

Opium (Опіум). Незвичний, п’янкий, загадковий, за гранню безумства. Стрічка про нього і про неї, де він тоне в густому тумані наркотичних видив, а вона пробує виплисти на поверхню безумства. Відчай, страх, близькість і якась така осіння безпорадність, приречене кохання і ревність -  все це тут, хапає глядача у кулак і ще довго не відпускає після перегляду, залишаючи сліди у душі... сліди дощу впереміш із божевільними картинами з опалого листя на асфальті...

Ray (Рей). Гучний як і ґоспел Рея Чарльза, печальний, осінній і в той же час гострий та пекучий, він звучить хрипуватим прокуреним голосом, пахне віскі і забороною, плаче крізь судомно-надривний сміх... Він такий же як і Рей – листопадовий, після нього ще довго слухаєш джаз, не вмикаючи музики.

А п’яний листопад не зупиняючись зриває останню одіж з дерев, кидаючи її в танець божевільному вітру, що завжди починає з вальсу, а закінчує пристрасним танго, мовчазним, без музики, лише здотиками, гострими кутами і млосними поглядами... Листопад – місяць вина і кіно, місяць божевільних мрій і туманних видив…

Марта Гулей
Автор:
Марта Гулей
comments powered by HyperComments