Ласкаво просимо, трон наразі вільний
23
лютого 2017 О 10:18
86
Маленький крок до… себе!

Коли мені нема чого сказати, я мовчу. Або жую. Або сплю. Або читаю розумні книжки і наповнююся мудрістю світу. Або впадаю у сплячку. Періодично виходжу з неї, і знову жую. І так по кругу. Коли мені нема чого сказати, я не чавлю себе, як лимон. Господи, ну нема, то нема. Буде час, буде що сказати. Головне не сидіти ні над чистим листком, ні над білим монітором і не ґвалтувати себе. З-під палки, знаєте, пишуться одні дурниці. Нічогісінько путящого.

Інша справа, коли по тілу проноситься струм! Тоді я вскакую посеред ночі і мчу на пошуки блокнота! Благо, довго шукати не доводиться, бо блокноти купами лежать кругом по хаті, люди через них зашпортуються, намагаються щось в них підгледіти, швиргають ними (бо ж вони їм кругом мішають!), складають стосами і урочисто-театрально приносять мені їх під двері кімнати, або горами-джомолунгмами звалюють їх мені на канапу. Тому коли мені раптом у шаленому пориві натхнення треба блокнот, аби занотувати розумні (чи часом не дуже) думки, я швидко його знаходжу. І починаю строчити. Якщо під руками є ноут, я строчу ще швидше. Бо, знаєте, багато і швидко писати кульковою ручкою, тут потрібен навик. А я його з часів педагогічного коледжу давно втратила, тому, рука німіє-болить, а на середньому пальцеві наростає велика неестетична ґуля! Отаке. А строчити на ноуті легко! Кулеметними чергами, коли злість і нетерплячка розпирає! Дзвінкими акордами, коли переповнює позитив і радість. Так, так, я часто вальсую клавіатурою, і навіть уявляю, начебто я граційно граю на піаніно, а не друкую, і з-під пальців моїх не літери, а ноти вилітають! Коли я маю що сказати, я не мовчу. Я шукаю вдячне вухо, або клаптик паперу (він точно усе стерпить!) і починаю говорити-писати.

Іноді я мовчу так довго, що аж злість бере! Беру себе на кпини словами: «Ну може, вже спроможешся щось написати?» або «Без Музи прямо ніяк?». Ходжу сумна і невесела. А в моменти найгірших душевних спустошень усамітнююся і тихо співаю сумних пісень. Але саме в такі моменти на мене сходить просвітлення! І я в собі знаходжу купу одкровень! Як от, наприклад, про те, що не можна займатися нелюбимою справою, бо вона страшенно смокче всю енергію. Хочеш перевірити, чи займаєшся справою свого життя чи ні? Дуже прошу! Якщо ти равликом-павликом ледве долазиш після роботи додому, де тобі хочеться знайти найтемніший закуток, і лягти там тихенько, і вмерти, значить, мабуть, таки ні. Якщо ти робиш цілу купу ляпів, не можеш сконцентруватися на жодному завданні і літаєш у своїх творчих хмарах, значить, мабуть, варто переглянути таки свою роботу. Якщо ти чекаєш, коли ж нарешті захворієш, щоб законно і в спокої залишитися вдома бодай на тиждень, щоб зашпари відійшли, а воно, холєра, не хворіється, як на те зло, і ти далі сомнамбулістичним равликом повзаєш на роботу, з роботи, і в якусь мить усвідомлюєш, що не хочеш ні любити, ні літати, ні творити. А тільки їсти і спати. Їсти і спати. Їсти і спати…

Але жоден сон не позбавляє тебе реальності, а навіть навпаки, щоранку безжально випльовує тебе у світ і кричить: «Іди і роби щось із цим усім, дівко!». І жодна страва (яка б смачна і велика не була!) не наповнює тебе достатньо, не втамовує того голоду, що вже не фізіологічним, а душевним зветься. Тому з’їж ти хоч «сорок человек», як той Робін Барабек, а голод залишиться. Тож доводиться пити багато води. Глибоко дихати. Медитувати. Молитися. Думати багато думок. І нарешті заплющити очі міцно-міцно і наважитися на той єдиний маленький крок. Бо, звісно, страшно. Бо, звісно, не знаєш, куди цей крок тебе приведе. Але розумієш, що більше стояти на місці не можеш. Більше жити так – не можеш. Бо, як відомо, саме з маленьких кроків починаються великі справи. І саме з маленьких кроків починається довгий, заплутаний шлях до Себе.

Я свій крок зробила. Поки я ще не можу розплющити очі, бо мені все ще страшно. А тому я йду навпомацки, з розхристаним серцем. Але я рухаюся. І останніх кілька днів мої улюблені цитати допомагають мені в цьому!

Зроби перший крок і дорога з’явиться сама собою (Стів Джобс)

A small beginning is better than no beginning (R.D.Sauders) /Почати поволі краще, ніж не почати взагалі/

Все, що ви шукаєте – саме шукає вас (Кларісса Пінкола Естес)

You are capable of incredible things! /Ти здатен на неймовірні звершення!/

Майбутнє належить тим, хто вірить в красу своїх мрій (Елеонора Рузвельт)

Слава Світова
Автор:
Слава Світова
comments powered by HyperComments