Ласкаво просимо, трон наразі вільний
09
липня 2018 О 11:03
127
Місце, якого вже не буде: спогади про «Дзиґу»

Місце, де до чаю подають вранішні хайку, місце що дихає мистецтвом, звучить львівськими плітками і старим джазом, місце де сирник з шоколадом – не туристичний атрибут, а просто десерт. Місце вечірок, зустрічей, романтичних побачень, місце для роботи і для втечі від неї. Місце де можна закутатись в картатий коцик і просидіти на терасі аж до глибокої осені. Місце. Місце, якого вже не буде.

В «Дзиґу» я вперше потрапила ще в школі, в час коли любов «на завжди» насправді така коротка, пиво таке п’янке, а на горішки не вистачає гривні. Та в ній, я замовила чай, «ранковий чай» із апельсином, передбаченням та шоколадною цукеркою і сиділа, сиділа одна із книгою сьорбаючи вже добряче захололий напій. Я закохалась в неї, в це місце, в хайку на клаптику пергаменту, закохалась в керамічний чайничок, в плетене крісло, довго бродила галереєю, разглядала полотна і вдихала прохолодний запах мистецтва. Завжди, повертаючись до Львова, я зустрічалась з нею тет-а-тет, я читала їй пошепки книги, а вона знайомила мене зі своїми експозиціями, музикою та фестивалями, пригощала своєю атмосферою і відпускала. Та завжди я знала, що вона чекатиме. Моя «Дзиґа».

А ні, стоп, вже ні.

Настав кінець. Кінець ще однієї Львівської епохи, де час сповільнювався під звуки джазу, а з екрану прямо прямо в очі заглядав чорно-білий Чарлі. Заснована в 1993му році, «Дзиґа» стала прихистком для арт-проектів, фестивалів, місцем куди наче екзотичні птахи прилітали ідеї з усіх-усюд.

Що тепер?

Новий фаст-фуд.

Віват, заклад одноденних емоцій під золотою обгорткою з-під шоколадок!

Віват, кав’ярня, де місце для роздумів заповнюють додатковими столиками, де в антикварних рамах подають плакати з бульварних журналів!

Віват, ресторація, де незадоволення затикають метром ковбаси і літрою наливки!

Віват, цирк-шапіто з клоунами в яскравих убьорах, але, на жаль, без програми!

Віват, нові концепти, сенси, тонни лестощів і перепаленої кави!

Віват! Тричі віват!

Марта Гулей
Автор:
Марта Гулей
comments powered by HyperComments