Ласкаво просимо, трон наразі вільний
17
березня 2017 О 14:14
13
Неспішність

Вам часом не
здається, що Земля, з року в рік, крутиться все швидше й швидше? Як ніби хтось, десь граючись крутить рукою глобус! Мені так видається, бо я практично нічого не
встигаю і у моєму лексиконі все частіше проскакує оте противне: НЕМА ЧАСУ! Піти
в перукарню, написати статтю, приготувати нову страву, запросити гостей/піти в
гості, нафарбувати нігті, поїхати на виставку, подивитися фільм, прийняти
ванну, поговорити по телефону з кумою НЕМА ЧАСУ! О БОГИ, коли ж він у мене
буде?! 

Я щоранку обіцяю собі: сьогодні раніше ляжу спати, або ляжу і ще годинку
почитаю перед сном. І що? Щовечора я заповзаю до ліжка, не раніше, як опів на
дванадцяту – німа, з налитими свинцем ногами й спиною-кілком, і мені явно не до
художньої літератури, аби до подушки голову прихилити. Списки справ зростають і
зростають, і хоч я їх не пишу, а все ще покладаюся на свою голову, щось бере й
регулярно в тій голові губиться або випадає з неї, як горошини крізь дірочку в
торбинці. Якісь дуже важливі речі, типу походів у різні служби чи заплановані
зустрічі, я відмічаю собі в телефоні, і то не один раз, а от з повсякденними
дрібницями, як то взуття в ремонт, чи новий лоток кішці, чи вітаміни в аптеці –
це часто переноситься на «завтра»! Мені соромно зізнатися, що подарований друзями
сертифікат на день народження ще у ... кхм... 2015 році я використала буквально
нещодавно, бо, як ви уже здогадалися, раніше у мене НЕ БУЛО ЧАСУ! Іноді
доходить до того, що у мене не вистачає часу просто подумати, отак ні про що,
просто поганяти думки безцільно, я ж постійно думаю про щось важливе й
невідкладне. Сіла попити чаю, в тиші, в спокої і пий здається, але ж ні, я
починаю сушити голову тим, як мені краще спланувати маршрут, аби зайти на
пошту, тоді забігти у поліклініку, а після того забрати малого з садочка. Я
проговорюю подумки діалоги телефонної розмови з потенційним клієнтом чи
партнером, я їду, біжу, пишу і забуваю, що в цей час я просто маю пити чай. З
цукеркою чи з бубликом. І маю насолоджуватися смаком квіткового напою, маю
відчувати кожен «хрум», чути шурхотіння обгортки врешті-решт!


Я забула, що таке
неспішно вставати вранці, готувати бутерброди або смажити млинці й варити каву.
Забула, що таке розтягнутися на дивані й читати, читати годинами, бо сюжет
захоплює і не сила відірватися. Забула, що таке теревенити з подругою у кафе за
кавою, аж до закриття. Натомість я зриваюся щоранку о 7.00 збираю дитину в
садок, паралельно заштовхую в пралку білизну, годую кішку, міняю «памперс»
молодшому, приймаю телефонні дзвінки від батьків, відповідаю на повідомлення у
месенджері, шукаю рукавички, збираю по всій хаті машинки і лише по тому, як за
чоловіком і старшим сином закриваються двері йду вмиватися. Макимум, що я
встигаю прочитати – це стрічка у Фейсбуці і пара статей на різних
інтернет-ресурсах, а зустрічі з подругами проходять у супроводі суцільного
глипання на годинник й сіпання від кожного телефонного дзвінка. Іноді мені
хочеться натиснути клавішу «PAUSE», бо за цим щоденним марафоном, я можу прокинутися одного прекрасного дня
і забути ХТО Я!

Років
безтурботної юності не повернути, а набуте почуття відповідальності безжально
тисне з усіх боків й часом, навіть, може прокидатися у формі докорів сумління,
втім якась неспішність має бути в житті. Я не повинна постійно кудись бігти й
схоплюватися щоразу, як тільки присіла у вільну хвилину. Я не повинна встигати
все, адже це просто не можливо, а часом не так і потрібно. Година або й дві, а
то і ТРИ свого особистого часу на день – це не багато, це необхідний мінімум,
аби залишатися не просто адекватною, а ще й усміхненою, лагідною та радісною.
Мені особисто, зараз треба вчитися не тому, як зробити усе заплановане на день,
а тому, як втиснути у ці плани СЕБЕ і СВОЇ ПОТРЕБИ. Потреби у спілкуванні й у
самотності, у новій сумці та зачісці, солодкому тістечку та бокалу
шампанського, у своїй реалізації та належному відпочинкові. І нехай валяється
собі та машинка на підлозі у вітальні, посуд ще трохи постоїть у раковині, а я
піду на прогулянку, щоб свіжий вітер тріпав мені волосся, а на вустах грала щаслива
посмішка. 

(c) Мирослава Кошка



Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments