Ласкаво просимо, трон наразі вільний
19
квітня 2018 О 10:09
475
Ольга Лілік: Найголовніше – вірити у себе, цього ніхто за вас не зробить.

Ольга Лілік - журналістка й письменниця, поза тим називає себе кіноманкою, яка любить музику, каву й свого кота. Сьогодні на Першому українодівочому сайті гарного настрою "Каралєвна" спілкуємося з Ольгою про книжки, музику й різні дрібниці, які можна знайти у жіночій сумочці. А уже 25 квітня можна буде зустрітися з Ольгою в рамках проекту #girlсвіт й поспілкуватися про творче життя у великому й маленькому місті!

Олю, скільки у Вас є книжок? Ми знаємо про «Квіти цикорію» та новеньку «Чорний дощ», чи є ще? І чи присвоїли Ви уже собі звання «письменниця» - бо дехто каже, що такий титул треба заслужити. Якої думки Ви?

У мене три книжки. Першу повість «Спогад» надрукували в «Кальварії» в 2010 році. Потім довго шукала видавця для другої. Поки шукала – писала роман. Колись мені сказали, що першу книжку може написати будь-хто, з другою трохи складніше, але якщо написав третю – можеш вважати себе письменником. Я завжди називала себе журналісткою, і лише коли кілька років тому один знайомий представив мене як письменницю, подумала, що, мабуть, так воно і є.

У кожного письменника/письменниці є свої таємні ритуали: як і де сісти, що з’їсти, де покласти кота, аби писалося легко і натхненно? Чи є такі письменницькі ритуали у Вас? Як зазвичай пишеться? І чи пишете від руки чи одразу строчите на клавіатурі?

Я пишу тільки вдома і обов’язково під музику. Першу повість, наприклад, писала під альбом  Hide from the sun гурту The Rasmus. «Чорний дощ» - під саундтрек Гаррі Греґсона-Вільямса до фільму «Шпигунські ігри». У мене велика колекція інструменталок з улюблених фільмів – майже тисяча треків. Останні кілька років пишу під них. Поки обмірковую твір, пишу нотатки від руки. Потім сідаю за ноутбук.

«Квіти цикорію» красива, романтична назва. Про що книжка – у кількох словах?

Про квіти, які усі звикли вважати бур’яном і не помічають їхньої краси. Як не помічають краси рідного краю, не цінують того, що мають, не завжди люблять свій дім, не завжди піклуються про нього. І про те, чому важливо все це робити. 

«Чорний дощ» звучить досить похмуро. Заголовок готує читача до кривавих перипетій?

Заголовок готує читача до роздумів над тим, чому дощ, який зазвичай блакитний або синій, стає чорним. Після прочитання будуть інші роздуми, у кожного – свої.  

Коли не пишете, чим любите займатися? Чи любите відпочивати активно чи пасивно?

Люблю ходити пішки, у мене є багато улюблених маршрутів. Люблю їхати в якесь нове місце, це завжди купа вражень. Обожнюю подорожувати Україною, її маленькими містечками і селами. Є одне особливе місце – село в Чернігівській області, куди навідуюсь щороку. Хочу об’їздити усю Чернігівщину, весь мій рід звідти.  

Яка книжка лежить зараз у Вас на приліжковій тумбочці? Що читаєте? Можете назвати сходу 5 кращих книжок, які справили свого часу на Вас велике враження?

На моєму робочому столі зараз лежать біографія Канта, життєписи гетьманів України, спогади про матір дисидента Валерія Марченка. А ще «Бог дрібниць» Арундаті Рой. Цю книжку я вперше прочитала в 2005, під її враженням написала свою першу повість. У мене є всі видання – англійською і російською мовами. Нещодавно купила українською. Мій топ-5 (в тій послідовності, в якій читала) – це «Нудота» Сартра, «Сторонній» Камю, «Антихрист» Ніцше, «Бог дрібниць» Арундаті Рой та «Дім на горі» Валерія Шевчука.  

Кажуть, маленька жіноча сумочка – потаємний світ. Що цікавого можна знайти у Вашій?

У моїй зовсім-не-маленькій-жіночій-сумці найголовніша річ – це мр-3 плеєр. Перший, касетний, батьки подарували мені у 12 років. З тих пір моя музика завжди зі мною. У кожної прогулянки, поїздки, події – свій саундтрек. Музика допомагає мені краще бачити світ, роздивитись те, що зазвичай приховане. Є такий фільм «Хоч раз у житті», там герої гуляють містом і слухають музику, у кожного місця – своя пісня. Я постійно так роблю. Вчора, наприклад, вийшла на станції метро «Дніпро», дивилась на річку і небо під «Лети» Vivienne Mort.

Що побажаєте авторам-початківцям? Як пробитися до видавця? Як написати свій перший шедевр?

Сідайте і пишіть, без щоденної практики не буде діла. Прийміть той факт, що вас можуть ніколи не опублікувати, спитайте себе, чи готові все життя писати «в стіл», якщо так – пишіть далі. Будьте готові до відмов і до мовчання видавництв, що ще гірше. Ваша перша книжка може бути непоміченою, не зважайте, пишіть другу, потім третю. Якщо ви справді талановиті, рано чи пізно ви знайдете видавця, а ваші твори – свого читача. Найголовніше – вірити у себе, цього ніхто за вас не зробить.

Слава Світова
Автор:
Слава Світова
comments powered by HyperComments