Ласкаво просимо, трон наразі вільний
07
грудня 2016 О 11:25
139
Поліна Кулакова: "Я досі відчуваю себе малим дівчиськом"...

Ми якось звикли, що детективні романи - це чоловіча справа, а от жінкам притаманні солодкі романтичні історії. Але насправді не все так просто! Читаючи роман "Я пам'ятатиму твоє обличчя", котрий пронизаний містикою, тримає в напрузі до останньої сторінки і здається, ти наяву відчуваєш позаду холодне, липке дихання переслідувача, дивуєшся, що написала його... дівчина! Ніжна, мила, красива... І більше того, вона вчора відсвяткувала свій день народження, з чим ми її і вітаємо! Тож, давайте знайомитися ближче - Поліна Кулакова на Першому українодівочому сайті гарного настрою "Каралєвна"!

Поліно, кілька років тому вийшов твій перший роман «Я
пам’ятатиму твоє обличчя», скажи, будь ласка, відтоді твоє обличчя стало пізнаванним?
Підходять люди й питають: «То Ви та сама Поліна Кулакова?» :)

  • На вулицях не
    питають, проте, у соцмережах ще досі пишуть люди, які наштовхуються на мою
    книгу і висловлюють свої враження після читання. А ще у жовтні зі мною трапилась
    вельми цікава ситуація: займаючись підготовкою до відкриття нового магазину, я
    підписувала документи з представником банку, а він мені раптом й каже «Я вас
    знаю, ви ж письменниця!?».


Ну, це справжня слава! )) Поліно, так у нас в країні
склалося, що бути письменником не дуже прибуткова справа, а швидше хобі. Усі
десь працюють, зазвичай професії не мають ніякого відношення до письменництва.
Хто ти за фахом і як так сталося, що вирішила написати роман?

  • У дитинстві
    мріяла бути ветеринаром, потім журналістом, але життя завело мене у царину
    комерції. На даному етапі обіймаю посаду директора магазину електроніки, і
    скажу відверто, натхнення для писання черпаю переважно з роботи! Більшу
    половину першої книги я написала на робочому місці, будучи тоді ще старшим
    касиром. Це було доволі смішно – тут я виписую рахунок на холодильник, чи
    приймаю готівку за телевізор, а тут пишу якусь страшну сцену до книжки. /усміхається/
  • А от чому,
    власне, вирішила почати писати? Мабуть тому, що сама люблю читати, і в один
    момент зважилась втілити ще юнацьку мрію в життя.


То он як писалася книжка! До-речі, після виходу твого
роману тебе називали українською Агатою Крісті. Чому ти обрала саме детективний
жанр?

  • Чесно зізнаюся, мені дуже не подобаються подібні порівняння. По-перше, мені
    ще багато працювати над собою і текстами, щоб бути хоча б приблизно на одному
    рівні з тими авторами, з якими мене порівнюють, а по-друге, я не хочу бути
    схожою на когось.
  • Вибрати жанр мені було дуже легко – я почала писати те, що подобається
    читати самій. Окрім цього, працювати з детективами та трилерами дуже цікаво! У тексті
    завжди присутня загадка і якась певна містика… Це так заворожує, коли сюжет сам
    веде тебе до розгадки.

А оповідання самої Агати Крісті тобі подобаються? Чи маєш
улюблених письменників і що читаєш саме зараз?

  • Маю 13
    томів Агати Крісті та понад 40 книг Стівена Кінга у своїй бібліотеці. Власне,
    Кінг і є улюбленим автором, разом із Едгаром А. По та Говардом Ф. Лавкрафом.
    Їхні твори перечитую час-від-часу, улюблені книги прочитані по 2-3 рази.
  • Але читаю я
    не лише детективи та горор. Зізнаюся, я можу читати майже все, лиш би історія
    була цікавою! Нещодавно завершила трилер «У лісі лісі темному» Рут Веа, а зараз
    маю настрій до перечитування «Різдвяної історії» Ч.Діккенса. А ще, між нами
    дівчатками, моя улюблена книга – це «Буремний перевал» Емілі Бронте. Щороку повертаюсь
    до цієї містично зворушливої історії!

Поліно, ти мешкаєш у Львові, чим саме тебе приваблює це
місто? Якої пори воно тобі найбільш миле? Де любиш бувати?

  • Потрапила я до Львова не зовсім зі своєї волі – мене перевели сюди
    працювати з мого рідного Івано-Франківська, але, проживши тут понад три роки,
    вважаю Львів своїм домом. Мені імпонує тут все -  і архітектура, і розмаїття затишних
    кав’ярень, книгарень, театрів, і, щонайважливіше, люди. Щодо пори року – я
    люблю весну, особливо прекрасним видається у цей час Стрийський парк. Саме туди
    я поспішаю на прогулянки, щойно з’являються перші листочки на деревах і
    починають розквітати квіти.

Не можу не запитати, чому ти надаєш перевагу: сукням чи
джинсам, туфлям на підборах чи зручним кедам?

  • В буденному
    житті мене частіше зустрінеш у зручному одязі – без підборів, з невеличким наплічником
    за спиною та джинсах. Проте, в моєму гардеробі є багато суконь і я намагаюсь не
    втрачати нагоди, аби їх одягати на свята чи події, де хочеться виглядати гарно.


Чи встигаєш поснідати перед виходом на роботу? Що
полюбляєш на сніданок?

  • Сніданок – це
    святе. Я завжди прокидаюсь вчасно, щоб встигнути привести себе до ладу й
    обов’язково нормально поїсти. Переважно мій сніданок складається з кави та вівсянки
    з молоком. Часом кашу змінюю на млинці чи сирники. Ніколи не снідаю солоними
    стравами – ніяких канапок, омлетів чи яєчні.

Часто так стається, що деякі письменники знайомляться на
різних літературних заходах, читають «одне одного», приятелюють. Ти спілкуєшся
з кимось із сучасних українським письменників, може товаришуєш з кимось?

  • Звісно, після виходу своєї першої книги встигла познайомитись з багатьма українськими
    авторами. Приятелюю з Вікторією Гранецькою та Максом Кідруком. Стараюсь
    відвідувати усі презентації та зустрічі Макса у Львові. Також знайома з великою
    кількістю молодих авторів, котрі як і я, лише починають свій шлях у літературі.

Наскільки я знаю у тебе готується до друку новий роман!
Чи можеш трішки розповісти нам, про що буде ця книжка? Як називатиметься? Чи це
все ще секрет? :)

  • Так, на
    початку 2017 року виходить друком моя наступна книжка. Якщо коротко, то це
    історія про те, що в світі немає нічого
    абсолютного… 
    Ні добра, ні зла. З одного боку я розповідаю про життя
    пересічної дівчини, яке несподівано ускладнюють непрості ситуації: зрада
    коханого, таємничий пес-знайда, проблеми в родині та на роботі, і це все
    доповнюється шокуючою новиною - в місті з’явився серійний убивця. У цьому
    шаленому вирі подій зникає подруга героїні. А з іншого боку я веду мову
    про світ самого злочинця, намагаючись розібратись, що рухає ним й куди за
    підсумком він прямує.
  • Щодо назви
    – поки мовчатиму.

Оце так заінтригувала! Ну що ж, чекатимемо на зяву книжки!
До-речі, а хто є твоїм першим читачем? Кому довіряєш цю справу найбільше?

  • Під час
    писання даю на оцінку своїм найближчим друзям. Дуже важливо перше враження –
    читається важко, легко, нудно, захопливо… Потім, коли текст дописаний, стараюсь
    давати на оцінку комусь, хто багато читає або пише сам. З першою книгою мені
    допомагала львівська письменниця Анна Хома та голова НСПУ Івано-Франківської
    області Євген Баран. З наступною мені допомогла вінницька «коронована» авторка
    Вікторія Гранецька та редактор Літературної Агенції Discursus Іринка
    Голодюк.

Чим займається Поліна Кулакова у вільний від роботи та
письменництва час?

  • Такого
    вільного часу завжди бракує, але коли маю час для себе, то або щось читаю, або
    проводжу час з друзями чи рідними. Дуже люблю готувати і запрошувати до себе у гості. Також мене часто
    можна знайти у кінотеатрі.


Що тебе надихає, надає нових сил та ідей?

  • Найпотужніше
    натхнення мені дарують люди, з якими я спілкуюсь. Я не розумію тих, хто шукає
    усамітнення чи ще щось таке. Я люблю спілкування з абсолютно різними людьми. Ще
    одним джерелом натхнення для мене є музика... Обожнюю слухати рок, а часом
    класику чи джаз.

Скоро настане пора свят, попереду «Миколай», Новий рік та
Різдво. Ти заздалегідь готуєш подарунки рідним та друзям, ретельно плануючи й
підбираючи кожному? Чи, може, це спонтанний процес?

  • Я люблю
    дарувати потрібні подарунки, тому завжди довго думаю над тим, що подарувати тій
    чи іншій людині. Дуже часто дарую книжки і різні милі побутові дрібнички – піжамки,
    смішні домашні капці чи ще щось таке.

А що ти сама хотіла б отримати в подарунок від Святого
Миколая? :)

  • Якщо мене
    спитати, що я хочу на день народження, чи на інше свято, то я завжди скажу, що
    нічого. І це справді так. Мені важлива увага того, хто дарує, а ЩО – взагалі
    немає значення. А от якби довелось писати листа з бажанням Святому Миколаю, то
    попросила б відпустку…

Поліно, продовж будь ласка, жартівливе речення: «Я –
Каралєвна, тому що…»

  • Ще не
    Каралєвна. Я досі відчуваю себе малим дівчиськом з побитими колінами й пухирцями
    від кропиви. /сміється/

І це чудово! Полінко, побажай, будь ласка, чогось теплого й надихаючого нашим читачам на
цілісіньку зиму, бо вочевидь, вона цьогоріч буде довгою. :)

  • Бажаю усім
    багато теплих  обіймів, ароматного чаю,
    смаколиків й затишку, аби зимувалось гарно й безпечно, аби настрій від того був
    прекрасним! Мрійте, і
    нехай усі-усі мрії збуваються. /усміхається/

Ми ж з превеликим нетерпінням чекаємо на вихід нової книжки Поліни Кулакової, бажаємо цій життєрадісній дівчині насолоджуватися життм, втілювати у життя все задумане, ну і, звісно ж, величезного літературного успіху! 


Спілкувалася Мирослава Кошка


 

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments