Ласкаво просимо, трон наразі вільний
19
лютого 2019 О 22:50
282
Про «неідеальних» мам, або знешкоджену бомбу амбітних планів

"Те, що здається ідеальним, викликає сумнів у його справжності"

Я як і безліч жінок мріяла про дітей. І думала, що стану прям Супер-Пупер-Ідеальною Мамою))) Звісно ж, я вже тоді «знала» все краще за інших мамаш. І то давним-давно. І мої діти наперед екстраполювалися як чемні, і виховані, і ті, що істерик не закочують ніколи, і всім діляться, і все роблять з першого прохання…Від слова – Повністю!….ну таке))

А тепер, маючи двох солодких і найрідніших, але 10000% не найчемніших і найспокійніших, а просто два бешкетних «шила в дупі»; пройшовши крізь любе і різне (і «що ще попереду»), я можу голосно сказати: «Я Не Ідеальна Мама» 

І Мої діти ну зовсім не зразково-показові. Але вони Мої. Найкращі. А я, сподіваюсь – Найкраща для Них (не залежно від ваги, кольору волосся, кількості розвиваючих занять, на які я їх зводила, десятків прочитаних мною книг про виховання, прикорм, щеплення, грудне вигодовування і ранній розвиток).

Сьогодні – Я Просто Мама. Щаслива Мама моїх хлопчиків, яка ідеалів не шукає!

Бомбу минулих амбіцій і зразкових планів давно знешкоджено. Ціну за нормальність встановлено. Біопсію адекватності зроблено 

І от живуть тепер поряд зі мною дві людини, яких зовсім нещодавно не було. Розділяють зі мною частину ДНК і плани на майбутнє. Вони «зроблені» з мене. І ще наповнені мною.

Діти хочуть Дитинства! Дослідництва. Неквапливості. Мріяти. І МАМУ! Будь то Віра Путько з 8ї квартири чи Маша Єфросініна з її знімальним графіком. Не залежно від того, які цифри показує їй вага. Якого кольору у неї зараз волосся. Де вона працювала, бувала, вчилась. Чим мріє потішити його / її на День Народження. Коли вона читала востаннє книжку про щеплення чи ранній розвиток. Кому вона пише в інтеренеті… От НЕ важливо. Діти хочуть Маму. Свою. Найкращу. Найріднішу. Найтеплішу. НеІдеальну. ПОРУЧ (ні, не цілодобово, але регулярно, і повністю – і тілом і думками, а не «угу» за хатніми справами)

Можна бути лікарем, банкіром чи стюардесою…але це, звісно, лише завіса. Бо у серці – можна бути лише Мамою! Строгою, щирою, невпевненою, балакучою, втомленою, переляканою, кумедною, щасливою, знервованою….різною)

І (киньте в мене тапком, хто не згодний) Немає нічого Святішого і Безкорисливішого, ніж Любов Матері! Бо ти любиш те дитя вже тоді коли воно розміром з піщинку, така собі пульсуюча крапочка на моніторі апарату УЗД, і вже прагнеш захистити його від усього світу. Ти любиш його, провалюючись у сон після стоп’ятнадцятого нічного годування. Ти любиш, коли воно агукає тобі з кімнати. Коли вперше повзе чи Мамкає. Любиш(!), коли розсипає борошно, розбиває коліна, бруднить одяг, гримить кастрюлями, кричить від кольок чи вимагає пити/їсти/пісяти/казку на 2й годині вкладання)) Навіть, коли вже так часом око починає сіпатися, знову встаєш, робиш…і Любиш!

Праця Мам, ніби й непомітна, але стоїть за кожним «досягненням», за кожним «їсть ложкою», за кожним новим зубчиком, за кожним вивченим віршиком… То Найважча і Найприємніша РоБоТа. Без вихідних. З материнськими страхами, які непідвладні розуму. За поцілунки і обійми. За відданість, довіру і (сподіваюсь) вдячність.

Будуть дні у Тебе різні: сонячні і похмурі, сумні і неповторні, але…вже не буде Жодного дня, коли ти не будеш Мамою! То Незворотна реакція. Назад повернути, як в магазині, навіть із бірочкою, вже точно не вийде.

І наче закони Всесвіту, ринкової економіки і всього іншого ті ж, але після народження дітей світ наче стискається... Ні, не стає вужчим, я б навіть сказала, що не стає обмеженішим (бо можливості завжди залежать від нас самих). Ти просто вже дивишся на нього – як скрізь воронку, як через призму інтересів і потреб, але вже не Власних, а потреб Своїх Дітей.

Відсікаєш зайве.

Обираєш краще.

Готуєш корисне.

Встаєш рано.

Встигаєш більше.

Мислиш ширше (то напевне, відносно).

Розвіюєш ілюзії.

Будуєш плани на майбутнє (здебільшого – на майбутнє своїх дітей)).

І таке приємне тепло від думки, що для Когось – Ти Цілий Світ. Ти – Супер-Мама і Супер-Герой. Майстер, що з чарами чи без, але може відремонтувати будь-яку іграшку. Людина, яка знає 3254568 казок, пісень та історій. Та, з ким діляться цукерками і «найсокровеннішими» секретами. Та, «кращістю» якої міряються у садку з друзями. Та, лише для якої виступають на святі і чиї очі шукають у натовпі. Та, що завжди знає «Чому», і взагалі відповіді на усі запитання. Та, яка не підведе (бо вже просто Не має на це права))).

Ти – ні, не ідеальна (та діти взагалі такого слова не знають)…не худа…не бездоганна…але просто Найкраща. Найпотрібніша. Без Мами все у цьому світі не так.

Мине не так багато часу…і мої діти напевне самі знаходитимуть відповіді на різноманітні запитання. Неодмінно навчяться робити усе Самі. Прийматимуть Свої рішення. І точно (О, Боже)) доведеться їх відпустити… Але я ще маю трошки часу на їх дорослішання. Часу приймати якісь рішення За них. Часу відповідати на чудернацькі запитання про роботів і галактики. Часу побути Цілим Всесвітом...І змиритися з думкою, що і Вони колись будуть чиїмсь Цілим Світом!

П.С. «МОЖЕ НАМ ПРОСТО ЗДАЛОСЬ, ЩО АНГЕЛАМ ВДАЛОСЬ НЕ ВСЕ»!

 

Наталія Клепак
Автор:
Наталія Клепак
comments powered by HyperComments