Ласкаво просимо, трон наразі вільний
08
листопада 2017 О 17:16
1032
Письменники, письменниці: міфи vs. реалії

Традиційний стереотип про письменників та письменниць завжди зводиться до кольорової ідеалізованої картинки.

Письменник прокидається о 5 ранку під дзвінкоголосі пісні жайворонків, ходить босим по траві у саду з перестиглими яблуками, полемізує зі своїм котом на теми щастя, курить люльку і дивиться в далечінь, доки його мозок поволі наповнюється геніальними сюжетними ідеями та перипетіями, де головний протагоніст – блискучий, конфлікт – інтригуючий, кульмінація змушує всіх заломити руки, а розв’язка викликає спазматичні ридання від надмірних сентиментів з подальшим шмарканням у мереживну хустинку. Побачивши все це у своєму мозку в ранковий час, письменник за тим варить собі брутальну каву у турці, взуває капці, аби заземлитися зі світом, йде до свого кабінету, що понад дахом, і, зачинившись там разом із котом (чорним, не кастрованим, це важливо), до третіх півнів невтомно пише. І кулеметною чергою строчить він на старенькій вінтажній друкарській машинці сторінка за сторінкою свій ідеальний текст. Нічого не закреслює, нічого не видаляє, нічого не переставляє місцями…

А потім у всіх книгарнях країни, просто у найбільших вітринах, з’являється його книжка, купити яку хочуть всі. Книжка потрапляє до всіх можливих ТОПових рейтингів, отримує кілька нагород, виключно схвальні коментарі критиків і всенародну любов. А письменник отримує непоганий гонорар, який дозволить йому перезимувати сувору зиму десь там, де тепло й де живуть перелітні гуси. Там він буде наповнюватися, упиватися (красою і в переносному значенні цього слова), неодмінно кохатиметься з жінкою неземної краси (а ще краще – з кількома, бо письменники люди невситимі). А потім повернеться до кота. Знову запалить свою люльку і сяде писати черговий успішний роман.

Письменниці – то узагалі окремий клан. Їм можна тільки позаздрити. Адже справжня письменниця лягає спати завше окрилена натхненням, а прокидається свіжа і рум’яна, як ружа, сповнена нових ідей. Вона спить у неодмінно красивих одягах, на сніданок їсть хрумкий тост із шматочками манго та вареного яйця, запиває трапезу склянкою апельсинового фрешу, усміхається світові крізь шибку, загадково, знаєте, так усміхається, адже в запасі у неї уже як мінімум тисяча історій, які їй кортить тому ж таки світові розповісти. А відтак, вона сідає до роботи.

Стереотип про письменницю хороший якраз тим, що вона в уяві мільйонів може віртуозно писати будь-де і на будь-якому чому. Може сидіти в кафе, неодмінно щоб біля вікна, ноутбук і горнятко молочної кави побіля неї, довкола шум-гам, за вікном – хай краще дощ, а вона – осяяна талантом і Музою – творить шедевр, граційно цопаючи витонченими пальцями по клавіатурі, наче піаніст-віртуоз на фортепіано під час концертного виступу. Іншого разу ми бачимо її у своїй квартирі-студії, за комп’ютером, у неї на плечах затишний картатий коц, квартира пахне цинамоном і кардамоном, нещодавно вона заварила собі якийсь смачний авторський напій, і тепер закінчує трьохсоту сторінку епічного роману, аби вже за кілька днів надіслати його своєму видавцеві, з котрим вона зустрічається на ланч щосереди, аби обговорити автограф-тур країною та авторські читання у великих містах, а також окреслити видавничий план на наступних кілька років. Вечорами вона відповідає на листи своїх прихильників, протягом тижня ходить на численні прямі ТВ та радіо-ефіри, зустрічається із журналістами для інтерв’ю, а також втомлено, але усміхнено позує для чергової фотосесії у глянці. На вулицях її часто впізнають і звертаються не інакше як: «Пробачте, а Ви та сама письменниця?»

Не життя, а казка. Про таке лиш мріють. І мріють переважно ті, хто дозволив собі повірити у романтизований образ недоступного митця, в одухотвореного великими ідеями письменника, котрий, може, й не хоче, але мимохідь здається усім щасливим та ідеальним, успішним та геніальним.

Реалії ж насправді такі, що часом аж у носі щипає. Виявляється, письменник – жива людина. Він кашляє, какає, має поганий настрій і ще гірші звички, виглядає часом так, хоч вовком вий, та й пише нормально іноді аж з десятої спроби, після численних знищених та перетворених на золу чернеток. Оптимістичний та радісний публічно, вдома письменник може враз перетворитися на депресивну гримзу, котра спалює усім довколишнім мільярди трильйонів нервових клітин і ще трішки виїдає печінки. Всюди, куди не йде, за ним слідом кришаться дрібні літери, поодинокі невдалі метафори, нудні описи природи. В помешканні його скрізь по кутках гніздяться павуки, а підлога на кухні перетворюється на прекрасне гастрономічне панно штибу «Відгадай, що письменник їв за останні кілька місяців» – орнаменти зачаровують фактурами, кольорами та ступенем прилипання до шкарпеток. Бо письменник створений для творчості, а не для прибирання.

Стоси книжок розростаються, й лиш минувши кілька височенних, аж до стелі, книжкових колон, можна розгледіти на табуреті біля комп’ютера напівпрозору постать, що, немов маятник, розхитується перед порожнісіньким і цнотливим білим екраном. Спробуйте, наважтеся зачепити словом. Поцікавтеся, приміром, як справи, або спитайте щось дурне на кшталт «ти чого хитаєсся, як причинний?» і реп-батл видасться вам дитячою забавкою, бо ту кількість знаків без пробілів, що ви почуєте на свою скромну адресу, зашкалюватиме. Бо треба знати, що коли письменник намагається працювати, треба дати йому спокій. І байдуже, що вам здається, ніби він байдики б’є чи горобцям дулі дає, на глибинному рівні його підсвідомості відбуваються якісь процеси. Тому тихесенько згиньте з-перед його очей, підіть дайте голодному котові їсти – бо письменницька Муза Музою, а голодна скотина не винна. Можете також зварити генію квасолевого супу, або ж хоча б замовити для нього піцу. Та й ідіть собі. Спасибі за таку турботу вам ніхто не скаже, але ваше ім’я гарантовано точно буде викарбуване десь там, на небесних скрижалях. А! Викиньте письменницькі недопалки з попільнички, а його порожню склотару здайте в утиль. І будете мати собі «на чай».

У письменниць усе набагато веселіше. Письменниці, зазвичай, усі дуже різні. Але об’єднані схожими дивацтвами. Кожна із них свято переконана, що надзвичайно оригінальна і мила звичка нюхати у книгарні книжки властива виключно суто тільки їй. І крапка. Справжня письменниця носить у кожній сумці по два блокноти і зривається посеред ночі, аби записати нову геніальну ідею спершу тезами, а потім словесним потоком тільки для того, аби вранці пробігтися очима текстом і пирхнути: «Боже, який треш, я вже чисто з розуму вижила таке писати!».

Вона краде чужі жарти, аби потім у текстах видавати їх за свої. Вона нашорошує вуха щоразу, як їде у метро, трамваї чи тролейбусі, аби підслухати вдалі діалоги; навмисне реєструється на Tinder, бо їй конче потрібно у красномовних деталях розкрити образ чоловіка-жиголо; випитує у людей їхні історії кохання, аби потім переродити одну з таких історій у монументальний роман. Вона пише і стирає, пише і стирає, пише і стирає. Доки не обізве себе недолугою нездарою та не піде у паб, заливати горе крафтовим пивом, або до цукерні, заїдати тугу шоколадними мафінами з вишневим конфітюром. Два найулюбленіших її стани: (1) читати, (2) писати. Її бойфренд або ж законний чоловік уже звик засинати й прокидатися під звук клавіатури, чиє клацання уночі може легко трансформуватися у кошмарики за участю дзьобатих пеліканів-людожерів.

Письменниця впадає у творчий ступор щоразу, як має купу часу для написання. От є час, а бажання чи натхнення немає! Й моментально захлинається від сюжетних ліній в час-пік на роботі, коли навіть угору глянути нема коли, не кажучи вже про те, щоб з-під поли новелу писати. Вона розглядає людей і має фотографічну пам'ять, тому може з легкістю розписати у всіх деталях будь-кого, й байдуже, бачила вона її чи його на вулицях засніженого міста рік тому чи влітку на пляжі кілька місяців тому. Власне, не дивуйтеся, якщо у котрійсь із її книжок ви впізнаєте себе. У якості помсти вона часто використовує цей метод. Бере і пише про свою жертву, виставляючи її у, м’яко кажучи, не дуже привабливому світлі. Тому не грайтеся з вогнем, ну бо все, що ви коли-небудь робили-казали може бути використане проти вас і задокументоване на віки у черговій книжці. Тож не нарікайте потім. Лиш просіть Бога, аби вона хоча б ім’я ваше змінила, щоб спільні знайомі не впізнали. Вона читає безліч розумних книжок, і велику квоту вільного часу присвячує підвищенню своєї письменницької кваліфікації: ходить на різноманітні тренінги з просування власного бренду, освоює SMM секрети та вчиться таргетувати Facebook рекламу. У страшних снах їй сниться, що вона продає свої книжки біля входу до метро. Або на ринку Троєщина, у проході між перськими килимами та дублянками. Вона мріє про те, щоб її твори включили до оновленої шкільної програми з літератури, і панічно боїться, аби помилково не натиснути кнопку «share on Facebook» з порталу тестів, бо тоді фани дізнаються про те, який вона товар з Епіцентру або ж який вона вірш Жадана. Одним словом, вона звичайна і незвичайна одночасно.

Від усіх ординарний людей письменники з письменницями відрізняються хіба рівнем незламності (ну бо спробуйте витримати стільки відмов від видавництв і при цьому не здатися!). Тому якщо у вашому оточенні є бодай один справжній письменник або одна творча письменниця, радійте! Адже спостерігати за їхнім життям куди цікавіше, аніж дивитися чергове недолуге шоу по телевізору. Письменники разом із письменницями окрім незабутнього шоу також забезпечать вам руйнацію усіх можливих стереотипів, землетрус усіх середньостатистичних шаблонів і, зрештою, двійкою-трійкою хороших книжок.

Слава Світова
Автор:
Слава Світова
comments powered by HyperComments