Ласкаво просимо, трон наразі вільний
18
жовтня 2016 О 9:42
167
Ранкова кава


В
той час, коли ти живеш сама, прокидаєшся зранку і не поспішаючи йдеш на кухню, у
легкому, практично невідчутному на дотик одязі, варити свою першу каву…

…в моменти, коли
справді маєш час, щоб подумати, в голову прокрадаються неочікувані думки-запитання від самого серця, про те, де
він зараз, а чи прокинувся, чи ще солодко спить, чи встиг посмакувати своїм
сніданком, чи швидко проковтнув бутерброд і вибіг з теплої квартири,
запізнюючись, на роботу. А якщо він ще вдома? Тобі так
нестерпно хочеться (сама не уявляєш, звідкіля беруться ті бажання!) віддати все
золото світу за те, щоб він мав час на смачну каву.

…Хочеться до
нетерпіння, задзвонити в найближчу пекарню та замовити йому найсмачніших
круасанів з шоколадом – так, з шоколадом, не сумішшю какао-начинки та якогось
джему! Тобі так хочеться знати
напевне, що він усміхається зранку, коли йде на роботу, бо це його улюблена
робота. А ще й тому, що в нього найкраща зі всіх усмішок, і взагалі день того
вартий, щоб бути осяяним, промінчиками такої усмішки.
І
ти неодноразово думаєш про те, де він, як проводить свій час протягом дня, чи
не обтяжуюють його голову важкі думки і чи радісні люди з ним зараз? 
Тобі так хочеться бути поряд і пригорнути його до
себе і бути найкращою, дарувати тепло для того, щоб у НЬОГО все вдалося. Бо він
– найкращий – ти це знаєш, підсвідомо і... навіть свідомо.

P.S. Але зараз, ти лише у себе
вдома, вже допиваєш свою улюблену каву, а, отже,  і думки скоро стануть на свої місця,
вишикуються  у правильну шеренгу.
Ти чітко розумієш, що практично  не знаєш його, а тим більше не знаєш  домашньої адреси, і навіть не  здогадуєшся чи любить він круасани, ще й з
шоколадом… Не знаєш, чи один він, чи поруч з ним є хтось… (і це найбільше
тривожить!
)
P.P.S. Проте, добре було б просто
знати, що в цей момент він усміхається, що він щасливий…

(с) Ольга Сищук

                                                                                                                        

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments