Ласкаво просимо, трон наразі вільний
09
жовтня 2016 О 16:29
57
Сезон каштанів і какао

На прихід Осені люди реагують
по-різному: хтось пришвидшеним серцебиттям, хтось усмішкою, а хтось – скреготом
або цокотінням зубів. Осінь буває брутальною – ніхто зазвичай не попереджає про
її прихід завчасно, а тому можна умоститися спати в тиху й зоряну ніч, а прокинутися
пронизливо холодного ранку, посеред грозових хмар та блискавиць, хукаючи собі
на долоні власним теплом, аби зігрітися. Осінь буває несподіваною – скільки б
разів ти брав чи не брав парасолю, а ніколи не вгадаєш, буде дощ напевне чи ні.
Мжчика змінюється зливою, сонце затуляють хмари, напівпрозорий серпанок падає
на місто непролазним туманом, і вже за мить – знову золото – просто з неба!
Мене завжди дивувало, чому люди депресують восени? Ну, справді! Комусь бракує
сонця, хтось має аж занадто багато спокою та умиротворення, хтось мерзне, як
цуцик, а інший – вперто ненавидить мокроту під ногами. Як втішити себе восени,
аби було любо і добре? Що ж зробити?

Прийняти зміни. Як не крути, а
життя – циклічне. За літом неодмінно прийде осінь, зима всіх снігом замете, а
весна заспіває веснянки. На все свій час. Є момент для цвітіння, є час для
завмирання. Якщо Всесвіт задумав такі природні зміни, чи не варто віддатися їм
і нам, людям? Ціле літо ми подорожували, купалися, стрибали, їздили на
велосипедах, засмагали, ми були легкі й сповнені рушійної енергії, всотували в
себе сонце і пригоди! Осінь – інша пора. Пора внутрішніх трансформацій та
роздумів, пора, коли всі думки хочеться направити всередину себе і почути
нарешті те, що тихо шепоче нам наше серце. Осінь – сезон красивих записників і
чашок какао з зефірками, сезон планів та мрій, аналізів та ретроспектив,
риторичних запитань, трьох крапок в кінці речення… І навіть якщо тобі хочеться
похандрити, не протився цьому, похандри, але по-справжньому! Вимкни телевізор і
всі телефони, вмостися перед заплаканим вікном і плач на здоров’я! За втраченим
часом і можливостями, за молодістю і невідворотністю життя, за першим коханням
і зламаним нігтем, Господи, оплакуй все, що зможеш, рясно і солоно! А потім
витри носа, розправ плечі та йди у парк, збирати пожовкле листя і блискучі
каштани. Коли ти приймеш зміни зовнішні та зміни внутрішні, легко, не
намагаючись протистояти їм, ти відчуєш Гармонію. І будеш вдячна Осені за це
неймовірне, тепле відчуття.


Пробачити. І себе також. І
чи не найголовніше – пробачити спершу себе. За те, що ти не ідеальна і надто
емоційна, за те, що не встигаєш усього того, що запланувала собі твоя голова,
за те, що іноді замість «щось робити» твоє єство просить спокою і сну. Пробач
собі те, що ти не ідеальна мама, не ідеальна дружина, не ідеальна донька і далі
по списку. Світ був би страшним, якби у ньому жили виключно ідеальні люди!
Чесно. Десь глибоко всередині тебе сидить маленька і занедбана дівчинка,
усміхнися їй, огорни теплом, пробач їй усі слабкості і страхи, дозволь їй бути
вразливою до навколишнього світу, адже іноді тільки через біль можна пізнати
істину. Пробач усіх, хто навмисне чи не навмисне завдав тобі болю,
розчарування, хто підвів тебе, коли ти найбільше сподівалася, хто покинув тебе,
коли ти найбільше за нього хапалася, хто зрадив тебе, коли ти довірилася.
Пробач їм усім, і побачиш, як стане тобі легко! Наче гора з пліч. Кожному свій
шлях, і набагато цікавіше, легше іти своїм шляхом, звільнившись від важких
клунків минулого і затверділих почуттів злості та образи. Пробачай легко і з
усмішкою. Пробачай, стиснувши зуби і вмиваючись слізьми. Пробачай, малюючи
мандали і співаючи разом із морськими дельфінами. Пробачай. Звільни місце для
хорошого!

Відпустити. Саме так,
відпустити. Розтиснути нарешті кулак і підставити долоню осінньому сонцю.
Розціпити зуби і, округливши губи, як оперна співачка, голосно видихнути і
відпустити. Я не можу знати, за що так чіпко тримаєшся ти: за нелюбу роботу, чи
відносини, які себе давно віджили, за вбивчу дієту чи обіцянку, яка давно
втратила свою актуальність, а ти все сподіваєшся… Я не можу знати, що тримає
тебе: багаторічний страх чи вселенське почуття провини, крихка, як перший
осінній льодок, ілюзія, або щось інше. Але я твердо знаю: відпустити важко.
Майже неможливо, адже упродовж такого великого проміжку часу тобі було за що
триматися. Наче нічого немає і, водночас, наче щось є. Байдуже, що синиця,
байдуже, що ілюзорна, але вона дарує це оманливе відчуття «наче все ж добре».
Відпусти все те, що давно зів’яло, відмерло, відійшло. Відпусти. Не бійся
втратити. Те, що належить тобі, нікуди не зникне.      

 

Пригадати і наповнитися. Восени –
зимно, і хочеться тепла. «Пухнастий кіт тобі у поміч!» - жартують одні. «Чашка
кави зігріє, а добра книжка заспокоїть» - закликають інші. «Кажуть, чоловік –
найкраща батарея» - вигукують треті. Як не банально це звучить, але у
турбулентні періоди тобі не потрібен ніхто, окрім тебе самої. Так, так. Невже
тобі страшно залишатися наодинці із собою? Боїшся зізнатися собі в чомусь? Не
бійся. Відклади убік всі домашні справи і просто побудь сама. Пригадай усе те
хороше, що відбувалося з тобою з дитинства і дотепер. Немов квасолини, перебери
у голові постаті, погляди, вчинки. Спогади зігрівають. Пригадуй приємне, немов
смальточками, викладай у себе в голові позитивні мозаїки. Просто помовчи.
Просто пригадай. І коли прийдеш до тями після водоспаду ностальгічних моментів,
зрозумієш, що усміхаєшся. Осені. Собі. Життю!

Дякувати. Озирнись на
своє життя і знайди, за що бути вдячною. Подякуй батькам, за те, що завжди поруч.
Подякуй своєму тілу – воно здорове. Подякуй друзям, які знають усі твої плюси
(і мінуси також!) і приймають тебе такою щоразу. Щовечора, як лягаєш спати,
дякуй. Щоранку, як прокидаєшся (байдуже, що за вікном штормить!), дякуй.
Почуття вдячності наповнює нас світлом. Ми вдячні, значить, ми щасливі. А чи не
цього ми прагнемо цієї Осені? Просто бути щасливими і наповненими. 


Мріяти. Бо коли, як не
восени, можна спокійно помріяти? Зима – пора, коли мрії виношуються. Весна –
час, коли мрії проростають.  Літо – пора,
коли мрії здійснюються! Отже, три осінніх місяці є у тебе, аби навести лад у
своєму щоденнику, планері, записнику і в голові також. Візуалізуй. Плануй. Вір.
Прописуй. Кроки. Фінанси. Етапи. Стадії. Бізнес-плани. Малюй. Картинку свого
ідеального життя. Карту бажань. Лінію Долі. Ми живемо в матеріальному світі. З
усіх гучномовців довкруж транслюються нам тези про збагачення і нарощення
капіталу, двадцять перше століття – час інноваційних технологій і прориву. Ми
вивчаємо ринок, цільову аудиторію, основи проджект- і тайм-менеджменту, тоді як
всього лиш нам треба вивчити себе. Знайдеш ключ до себе – знайдеш ключ до
успіху. Треба лиш вірити у свою мрію й ігнорувати зловісні голоси, що
нашіптують: «Гроші – все, мрія – ніщо!». Те, у що віриш саме ти, зрештою, і
визначає курс твого життя. Тому я кажу: «Осінь. Час мріяти».

 

Зловити мить! Як тонесеньку
павутинку, як зірку, що падає згори вниз, лови мить – тут і зараз. Розумні люди
давно підмітили, що ми або літаємо думками у майбутньому, або сновидами
блукаємо в минулому. За що ж ми так ігноруємо наше «тут і зараз»? Колись у
якійсь розумній книжці я прочитала про те, як потрібно вчитися концентруватися
на моменті. Скажімо, ти їси бутерброд. Відчуй його смак. Відміть про себе, що
найбільше тобі в ньому подобається: свіжий, хрумкий хліб, чи пікантна нотка
гірчиці, або ж вітамінізований листок зеленого салату чи соковитий шматок м’яса.
Насолодися смаком, відчуй задоволення від своєї трапези. І так щоразу! Ідеш
вулицею? Слухай її музику: шум транспорту, бібікання автівок, вітер в деревах
співає, чиїсь підбори асфальтом вицокують, пахне кавою, і хризантемами! Відчуй,
як б’ється твоє серце, відчуй свій подих, спостерігай за своїми емоціями-
негативними чи позитивними. В цьому і є сенс життя! Бути, відчувати, насолоджуватися,
усміхатися! Взимку, навесні, влітку, восени! Щодня!


Нехай твоя Осінь буде теплою і
змістовною, яскравою і наповненою! Нехай у цій Осені ти знайдеш все: блискучі,
магічні каштани, час на роздуми за чашкою какао з зефірками, затишні обійми і хвилинку
тиші для себе!

(с) Слава Світова


Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments