Ласкаво просимо, трон наразі вільний
17
жовтня 2019 О 10:23
163
Шикінья Ґонзаґа. Querida por Todos

Жовтнева героїня рубрики “Календар видатних жінок” народилася поза шлюбом. Її мати була наполовину метискою і дочкою раба. В дуже юному віці Шикіньї самій довелося одружитися без кохання і надій на музичну кар’єру, про яку вона мріяла. Все життя її переслідуватиме “погана репутація”, але історія Шикіньї Ґонзаґа, все ж таки, щаслива і сповнена неабияких звершень і успіхів. Перелічити регалії та здобутки, у яких ця жінка була першою в історії своєї країни можна, але не варто — краще прочитати її життєпис, послухати її музику, здивуватися і надихнутися!

17-го жовтня 1847-го року на світ з’явилася дівчинка, якій дали ім’я Франсиска Едвіжес. Батько її, Жозе Базілеа Навес Ґонзаґа походив із заможної і шанованої в Ріо-де-Жанейро родини, мав звання офіцера і був за крок від звання маршала. А втім, цей звязок відпочтаку не обіцяв Франсисці ніяких привілеїв, адже вона народилася позашлюбною дитиною у жінки, яка була не лише наполовину метискою, але й дочкою раба. Роза Марія де Ліма була напрочуд привабливою, неосвіченою, однак кмітливою і вельми турботливою жінкою. Жозе дійсно кохав її, та на заваді шлюбу стояли його батьки. Кілька років не вщухав скандал, спричинений народженням Франсиски, а надто, тим, що Жозе визнав її своєю донькою. Та зрештою, маршал Ґонзаґа і Роза пошлюбилися. Хрещеним батьком крихітки Франсиски став сам Луїс Альвес де Ліма і Сільва, герцог де Кашіас. Вона отримала блискучу домашню освіту, адже навчалася не лише грамоті, але й іноземним мовам, математиці, катехізису й музиці. Все робилося заради вдалого заміжжя, яке б виправило її не найкращу репутацію. Та скільки б не повторювали Франсисці, що найголовніше в її житті знайти заможного чоловіка, вона надавала перевагу мріяти не про шлюбне життя, а про музикування. Обдарованість дівчинки виявилася одразу. Її музичний слух і фортепіанна техніка були бездоганними, а вже в одинадцять років вона написала першу свою композицію — нескладну, проте дуже мелодійну пісню.

Вона сподівалася, що матиме достатньо часу, аби розпочати музичну кар’єру, а шлюб візьме із чоловіком, який щиро любитиме музику й цінуватиме її талант, та вийшло зовсім інакше. Обранцем її батька став 24-річний офіцер Імператорського флоту Жасінто Ребейра-ду-Амарал — привабливий і статечний, однак геть позбавлений делікатності й витонченого смаку. 16-річна Франсиска спробувала відмовитися від шлюбу, однак що вона могла зробити проти волі батька? Вінчання відбулося незабаром. Для дівчини почалися звичайні будні, заміжньої за морським офіцером, жінки. Здавалося, все чому її навчали варто було забути. Один за одним у Франсиски й Жасінто народилося троє дітей: Жуан Ґуалберту, Марія та Іларіо. Молодший син з’явився на світ, коли дівчині не було ще навіть двадцяти. Звісно, вона мала чималий штат прислуги, що поралався по господарству і доглядав дітей, але право на заняття музикою Франсиска буквально виборювала.

Жасінто був проти її музичної кар’єри, він заброняв дружині грати, кпинив з її талантів, кричав на неї і викидав з дому інструменти. Та одного дня, коли в розпалі чергового скандалу, чоловік вигукнув, що Франсиска мусить покинути музику, заради їхнього шлюбу, вона відповіла: “Мій пане, я не зможу жити без гармонії”. Тоді жінка і зважилася на відчайдушний крок: звернулася до церкви й бразильського уряду по розлучення. Це був безпрецедентний випадок у країні, але Франсиска таки отримала дозвіл залишити чоловіка.

1869-го року вона стала першою в Бразилії офіційно розлученою жінкою. Щоправда, не обійшлося без жертв: із собою їй дозволили залишити лише старшого сина, Іларіо мав зостатися із Жасінто, а Марію забрали батьки Франсиски. Вони не прийняли її вибору, відмовилися від Франсиски та проголосили мертвою. Онуку ж виховували як власну доньку.

Франсиска мусила знайти кошти на прожиття для себе і сина, тож ходила по домівках, даючи приватні уроки з музики, грала п’єси для фортепіано в музичних крамницях і на святах, почала акомпанувати різним колективам, не цураючись жодного репертуару. На одному з виступів жінка познайомилася з відомим флейтистом Жоакимом Антоніу да Сілва Каладо. Жоаким був вражений талантом і невимушеністю Франсиски, та запросив її грати до свого ансамблю Choro do Callado. Жоаким пестливо називав свою піаністку Шикінья, й саме таке сценічне ім’я вона обрала для виступів у кабаре і на вуличних сценах. Музиканти обожнювали Шикінью за її легку вдачу та імпровізаторські здібності. Композиція ансамблю Жоакима, що називалася “Querida por Todos” (пер. “Улюблена всіма”) була присвячена саме їй. Сам же Жоаким познайомив музикантку з чуттєвим жанром шору, що поєднував африканські та європейські мотиви. Пристрасть, безтурботність і мелодійність шору полонила Франсиску, а його мотиви й відголоски вона зберігала у своїх творах ще багато років.

Проте, на що могла сподіватися молода жінка із сумнівною репутацією, без стабільної роботи і з п’ятирічною дитиною на руках у Бразилії за часів, коли навіть іще не скасували рабство? Звісно, лише на новий шлюб.

Її обранцем став інженер Жоао Батіста де Карвальо. З ним Франсиска переїхала у маєток в сільській місцевості штату Мінас-Жерайс, аби почати все спочатку. Перші п’ять років шлюбу жінка почувалася щасливою. Вони з Жоао жили спокіним життям, й вона багато читала, могла музикувати і навіть писати власні композиції. Дарма, що чули її лише сусіди. Із цим Франсиска могла змиритися. Але не зі зрадою чоловіка.

Від розлучення жінку не зупинило навіть народження дочки Марії Аліси. 1876-го року Франсиска зі старшим сином (донька залишилася під опікою фінансово забезпеченого Жоао) повернулася в Ріо-де-Жанейро, аби стати незалежною піаністкою і композиторкою. З того часу вона називалася не інакше, як Шикінья Ґонзаґа.

Жуан Ґуалберту ходив у школу, Шикінья ж цілий день навчала дітей багатіїв мовам, історії, географії і, звісно, музиці. Вечорами вона грала у закладах, а вночі писала музику. Її зневажливо називали “pianeira” (щось на кшталт “піанисточка”), підкреслюючи тим самим, що жінка не здатна бути гідною звання музиканта. А втім, будь-який хоро-колектив вважав за честь, аби в його виступах брала участь Шикінья Ґонзаґа.

1877-го року жінка написала польку “Atraente” (“Зваблива”), яка миттєво стала тим, що нині називають “хітом”. Шикінья Ґонзаґа, буквально, прокинулася відомою. І зупинятися не збиралася.

Вона спиралася на свій успіх і працювала дуже плідно. Майже щодня створювала нові вальси, кадрилі, польки, фадо, серенади і п’єси в жанрі машіші, що згодом стане відомий як “бразильське танґо”. Шикінья тонко відчувала тенденції і вчасно побачила перспективи у водевілях. 1885-го року вона написала оперету “A Corte na Roça” і виступила диригенткою на її прем’єрі. Оскільки Шикінья була першою жінкою, яка керувала оркестром, у пресі не могли підібрати їй гідну характеристику — у португальській просто не було терміну для жінки-композиторки і диригентки, тож пані Ґонзаґа була названа на італійський манір “maestrina”.

Попри те, що репутація Шикіньї все ще залишала бажати кращого, а музику-хоро досі вважали не гідною поважних кіл, жінка отримала цілковиту фінансову незалежність і надзвичайну популярність. Тепер вона мала можливість бачити власних дітей, подорожувати й цілком віддаватися музиці. Однак чимало часу вона віддавала і громадській діяльності: збирала кошти на звільнення рабів, і виступала за скасування рабства в Бразилії, відвідувала республіканські і суфражистькі мітинги й засідання.

1899-го року Шикінья написала пісню “Ó Abre Alas” (пер. “О, відкритий шлях”), яка стала гімном першого Карнавалу в Ріо-де-Жанейро. Це був неабиякий тріумф, який майстрині було з ким розділити. Музиканта Жоао Батісту Фернандеса Лажі вона зустріла у 52 роки, тоді як йому було лише 16. Незабаром Шикінья офіційно всиновила парубка, і більше не розлучалася із ним до самої смерті. Ходили чутки, що Жоао позашлюбна дитина композиторки, однак правда виявилася геть інакшою — він був найбільшим і найщасливішим коханням її життя.

Про інтимність цих стосунків знали лише найближчі до Шикіньї люди. Попервах, її діти засудили вибір матері і вбачали у намірах Жоао лише підступ, але згодом зрозуміли, що почуття обох абсолютно щирі і взаємні, тож підтримали закоханих.

1900-го року Шикінья і Жоао вирушили у мандри Європою. Певний час вони жили в Лісабоні подалі від цікавих очей, і тоді ж в житті композиторки відбулося дві знакових події. Одна з них — виявлення тиражів власних нот у багатьох європейських крамницях, надрукованих без її згоди. Цей факт підштовхнув Шикінью до боротьби за дотримання авторських прав на рівні держави, і через шістнадцять років Конгрес Бразилії ухвалить Цивільний кодекс, що включатиме закон про авторське право. А вже наступого року композиторка стане однією із засновниць Бразильського союзу театральних авторів (SBAT), що існує донині.

Інша знакова подія полягала у знайомстві Шикіньї з Наїр де Тефе — відомою художницею, першою у світі жінкою-карикатуристкою, з якою вони дуже тепло заприятелювали. 1913-го року Наїр стала дружиною президента Республіки Бразилія Гермеса Родрігеса да Фонсека і, звісно, не забула про свою подругу Шикінью. Вельми демократичне президентське подружжя навіть організувало виступ композиторки Ґонзаґа у головному палаці столиці із композицією “Corta Jaca”, й акомпанувала їй на гітарі перша леді особисто. Який із цього здійнявся скандал не могла собі уявити жодна з жінок, але осуд за гру “вульгарної” музики у “святих” стінах президентського палацу був неабиякий. Після закінчення президентського терміну, не почуваючись достаньо захищеними і вільними у Бразилії, Гермес да Фонсека та Наїр де Тефе переїхали до Франції. Зв’язок Наїр із Шикіньєю обірвався, але її дебют в гостях у президента залишився у пам’яті у публіки надовго. Можна сказати, що той скандал не пішов на користь да Фонсеці, однак іще більше посприяв популярності Шикіньї Ґонзаґа.

Утім, чого-чого, а популярності жінці вистачало. 1911-го року із неймоіврним успіхом дебютувала її оперета “Forrobodó”. Після прем’єри вона зібрала півтори тисячі аншлагів, і жодна вистава у Бразилії з того часу не повторила такого успіху. 1919-го року із меншим, однак чималим розмахом пройшла оперета “Juriti” із Віріато Корреа в головній ролі.

З віком Шикінья тяжіла до серйознішої та монументальнішої музики, але пристрасність і життєрадісність мотивів хоро повсякчас виринала в її композиціях.

До 1935 року композиторка створила близько двох тисяч музичних творів, включно із майже восьми десятками п’єс. У 86 років Шикінья написала музику до опери “Марія”, що стала фінальною у її доробку.

Вона померла в ареолі слави й дуже символічно — у розпалі Карнавалу в Ріо-де-Жанейро. Поряд був вірний і коханий Жоао, і кращої долі — інакшої пісні — Шикінья собі не бажала.

Сьогодні “вульгарна” музика Шикіньї Ґонзаґа стала дійсною класикою, втім, на батьківщині її вважають засновницею саме поп-музики, тож і Національний день популярної музики в Бразилії відзначають у день народження композиторки — 17-го жовтня.

Прикро, що поза Бразилією про Шикінью відомо дуже мало, адже чимало її мелодій добре знайомі в усьому світі, а її життя гідне і розлогих книжок, і захопливих байопіків.

Олександра Орлова
Автор:
Олександра Орлова
comments powered by HyperComments