Ласкаво просимо, трон наразі вільний
16
червня 2017 О 15:29
526
Соня Атлантова “Миші: казка-шкряботушка”

Ми любимо казки, в яких тварини розмовляють і поводяться, як люди. Любимо казки про маленькі народи: ельфів, гномів, посіпак. Бо нам хочеться знати, як може перемогти хтось слабкий, як мала і беззахисна істота може захистити свою гідність.

Це все надто пафосні слова, але людина тішиться маленькими пухнастими істотами і боїться, коли вони виростають у вовків або тигрів. Поруч із людьми живуть тисячі істот, малих, непомітних, в них свої щоденні клопоти, свої хвилювання.

Ми олюднюємо світ, та чи бджоліють його бджоли чи мишавіють миші?

Чи мріє мишачий дід видати заміж свою кохану онучку Оришку? Чи здатен на подвиг мишачий бешкетник і пройдисвіт Рекс? І чи може глухий кіт стати справжнім мишачим другом та захисником?

Казка – найкращий поміж усіх жанрів, бо може розпочатися із геть буденного випадку: нахилишся за обгорткою від цукерки, а побачиш цілий населений світ у себе під ногами. Відхилиш мокру траву – і зустрінеш вимокле під дощем мишеня.

Казка дозволяє прокласти місток довіри між нашими світами. Лише з боку людини, бо миші читають книжки виключно на смак.

Історія Соні Атлантової про мишей робить нас знову маленькими. Маленькими фізично, коли поле – це майже нездоланна відстань, кіт – страшний хижак розміром з мамонта. І дитинними емоційно – відкритими й довірливими, пустунами й вигадниками. Ми закохуємось і рятуємо друзів, ми цінуємо допомогу й звіряємося рідним. Слухаємо дідусеві оповідки і ласуємо бабусиними смаколиками. І всі разом ми – родина.

Є ще одна особливість у цій книжці – усі ілюстрації виконали миші, тобто не миші, звичайно, а сама авторка. Бо вона справжнісінька художниця, а про мишей та дітей, чи мишей для дітей, чи все ж про дітей для мишей (щось я геть заплуталася) вона пише у вільний від писання картин час. Ви ж в курсі, що картини художники саме пишуть, і зовсім, анітрішечки, не малюють?

То ж мерщій хапайте книжку, ховайтесь у нірку, застелену м’якенькою повстю, беріть із собою смачний сир чи хоча б коржик, та насолоджуйтесь читанням, а там… може, й вам зустрінеться якесь створіння та й напищить чи нацвірінькає вам свою історію.

Карколомні пригоди і смачний сир, несподівана дружба і щире кохання, старі господи й стерильні помешкання, люди й тварини, добро і ще одне добро, - все це чекає юних читачів та їхніх батьків на сторінках саги про мишей.

Бо батькам (обом, а також дідусям з бабусями та іншим родичам) книжка «Миші» подарує не менше задоволення, ніж дітям.

(с) Валентина Захабура, яка читала «Мишей» ще в рукописі і була в захваті

Каралєвна
Автор:
Каралєвна
comments powered by HyperComments