Ласкаво просимо, трон наразі вільний
30
серпня 2017 О 9:56
322
Свято народження

Носити в собі інше життя , усвідомлювати, що ти є Всесвітом для малесенької крапочки, дихати за двох - це щось неймовірне! Готуючись стати мамою, жінка проходить довгий і, по-своєму унікальний шлях, і так важливо, коли є надійна людина, що допоможе провести за руку і маму, і малюка, аж до моменту народження. Ірина Спичак – мама двох чудових діток, яка переконана в тому, що жінка народжується щоразу із народженням кожної своєї дитини. Першому українодівочому сайту гарного настрою «Каралєвна» Ірина розповіла про досвід, випробування та біль, довіру та Любов і свято народження.

Хтось може запитати. Навіщо писати ось так, про особисте? Пишу таке рідко. А ось кажу про це вагітним постійно: ви повинні знати свої права, повинні вміти захистити себе і найцінніше, що у вас є! Жінкам, які народжували в СРСР, присвячується.

– Роздягайся! Персні, сережки – зняти! Речі віддати! Душ обов'язковий! Він прохолодний, але не розтанеш!
– Одягай, що дали!! – кричить до мене медсестра в приймальному відділенні пологового будинку,  дивлячись на мій розгублений погляд на балахон в запраних плямах крові з дірками.

Ніч. Я ступаю холодним кахлем обшарпаного довжелезного й порожнього коридору і мої кроки відлунюють в серці жахом. Мені холодно і страшно. І вже на порозі перестаю бути сильною. Стою, розчавлена ​​каральною машиною совкового пологового будинку. І якщо у когось інша думка про радянський пологовий будинок, ймовірно, вам свого часу трапилася Людина.

Складно боротися, коли у тебе йде больовий процес. Потуги багато годин, тому що швидка їхала довго, ніхто не очікував у листопаді мінус 15, снігу на дорогах по пояс. Складно боротися, коли в тобі 55 кг рідної ваги та крихкість конструкції, а всередині малюк, вага якого більше 4 кг. Складно боротися та й народжувати неприродно, лежачи на спині. Так зручно лікарю, але незручно жінці. Я пам'ятаю страшну цифру 59. Саме стільки дірок я нарахувала на венах своїх двох рук, після пологів. При чому, пам'ятаю, що в деяких дірках голки стирчали постійно та просто міняли крапельниці.

Я пам'ятаю, лежачи розіп'ятою на ліжку, свої перші слова після пологів: «Добре, що хлопчик. Йому не доведеться народжувати». Сина мені не дали. Я вловлювала його дихання десь в іншому кінці залу, там він лежав під лампами. Пам'ятаю очі переляканого інтерна, який залишався біля мене після пологів, гладив по голові та змочував губи. Напевно єдиний, в кому  залишилося щось людське. Та його фразу: «Я тут вже шість місяців, але таких важких пологів ще не бачив». Радянський пологовий будинок – машина насилля над жінкою, над дитиною, над любов'ю. Та довгий шлях у 15 років до народження другої дитини.

В мені та довкола мене все по-іншому. Я здорова. Я спокійна. Я  відчуваю величезну любов всередині. Я передаю її своїй дитинці. Ми сильні. Ми впораємося. Ми під захистом. Поруч люблячий чоловік, котрий розуміє усі процеси, котрий готовий допомагати і оберігати. Але це ми вже інші.

Інші пологові зали, з плазмою, м'якими диванами, картинами та душовими кабінами. А психологія лікарів, в основній своїй масі – не змінилася! Нехай вибачають мене лікарі, які добре роблять свою роботу! Ви є! Ви є справжні! Низький Вам уклін! Але Вас мало! В основному, ставлення до вагітної жінки, як до пацієнта, як до хворої! Її треба залякати, вселити страх, зробити зручною системі пологового будинку. Щоб мовчки підписувала все, що підсовують. А їм підстрахуватися та зняти з себе відповідальність за все, що творять.

– Як працюється? – запитую я свою знайому, котра вийшла з декрету працювати акушером-гінекологом в пологовий будинок.

– Так собі, грошей давати стали менше, скаржитися та вимагати стали більше, – з незадоволеним виглядом говорить вона про породіль.

Як пощастило, що мені трапився Олександр Кобаса – мій рідний український Мішель Оден. Невтомний трудівник, який багато років рятує жінку, дитину, любов від цього насилля. Людина, що дає знання та впевненість, спокій та захищеність.

Його не було зі мною поруч у той прекрасний момент, але я відчувала його присутність постійно!
– Почалося! Вже ось ось! Дмитрович! Що робити!?
– Лягайте спати! – спокійний тихий голос.
– Що?! Як !? Ви не зрозуміли! Почалися пологи!
– Лягайте спати. Пологовий будинок поруч. Виспіться. Поїдете, коли перейми будуть через 10 хвилин. Раніше, там робити нічого. Все буде добре. Спати!

Повільно і спокійно промовляв в трубку телефону голос Лікаря. І ми, вже безмежно довіряючи мудрості цієї людини. Лягли спати, міцно обійнявшись, аби набратися сил. Я пам'ятаю кайф від ситуації. Свій внутрішній. Лежу. Народжую. В обіймах коханого чоловіка.

Чому навчає цей Лікар? Що він дає? Чому до нього треба йти? Чому до нього їдуть жінки з усієї України з першою, другою і подальшими вагітностями? Він дає впевненість: пологи – це не страшно! Пологи – це свято, вони повинні бути природними. Позбавте жінку страху, оточіть її любов'ю, спокоєм та тишею. Її мудра жіноча природа зробить все сама. Допоможіть їй! Не заважайте!

Саме у цього Лікаря ми пройшли курс підготовки до партнерських пологів і повністю налаштувалися на «Свято народження», щоб зрозуміти, що пологи – це не боляче і що слід робити, аби не було боляче, щоб отримати повне розуміння того, що відбувається з жінкою в фізіологічному і психологічному плані: чому вона «в'є гніздечко», чому просить тістечко, а коли принесли, то іншої ж секунди вже бажає оселедця; що жінка – нормальна, і все це природно, чим можна допомогти та як можна захистити жінку. І чому важливо, щоб батько дитини був поруч при її народженні. І як важливо в момент, коли новонароджене дитя покладуть мамі на груди, подумки попросити у нього пробачення - за все, що вільно чи невільно, подумки чи словом могли сказати протягом останніх дев’яти місяців, так ви навчите майбутню людину пробачати; сказати також, як сильно ви його, безцінне маленьке дитя, любите, так ви навчите його любити! Нещодавно вийшла книжка Олександра Дмитровича "Людина народжується", яку з нетерпінням чекали і яка розлітається нині по всьому світові. Рекомендую знайти цю книжку і прочитати. Встигніть зробити це, встигніть відчути щастя і передати своєму майбутньому дитятку щасливі гени!

Всі ми один у одного в житті не просто так. Хтось не в силах змінити своє власне життя. А хтось змінює життя тисяч людей навколо. При першому знайомстві, я запитала у гугла "Кобаса Олександр Дмитрович" і гугл відповів тисячами і тисячами вдячних відгуків. Я запитала: хіба таке буває? Добрі очі лікаря тільки посміхаються. Спасибі вам, найкращий Лікарю! Спасибі, що Ви несете свою Місію цьому світові. Дякую за унікальних дітей, які вміють любити, прощати і багато ще чого! Вони так потрібні Україні!

З цього пологового будинку я вийшла іншою людиною. Пологи оголюють Душу, допомагають жінці пізнати себе і осягнути свій потенціал, свою великість. Жінка народжується заново з кожною своєю дитиною. І давайте народжуватися не в муках. Я - за свято народження.

Моя сторіночка на Фейсбуці.

Ірина Спичак
Автор:
Ірина Спичак
comments powered by HyperComments