Ласкаво просимо, трон наразі вільний
29
жовтня 2017 О 21:13
439
Такий різний Київ

Київ. Він різний. Завжди різний. Щодня. Щогодини. Щомиті різний.

Інколи він наче розгублений підліток, котрий, не знаючи куди податись, обростає все новими й новими вигадливими спорудами, пістрявими фестивалями, зруйнованими долями і будівлями, прогуляними школами, і першими затяжками в переходах. Відкладає кишенькові і одразу ж витрачає їх на геть непотрібні штуки з найближчого кіоску.

Часом, він мовчки дивиться поглядом старого стомленого діда, не засуджуючи і не схвалюючи, не леліючи і вже не кохаючи, просто дивиться кудись назад, вглибину, туди, де старими брукованими вуличками гуляли ошатно вдягнені дами, туди, де під університетами не на життя, а на смерть сперечалися про теорію Дарвіна, туди, де оживали картини і лунала тиха ювелірно-написана музика.

Фото: Lonely Planet

Раз-по-раз він, як закоханий юнак, дарує квіти, відкриває неймовірне різноманіття крамничок, огортається в дзвінкий сміх перехожих, дзенькіт трамваїв і бокалів ігристого, ховається за яскравими сукнями у росквіт весни і не менш барвистими парасольками в найхолодніші дні листопаду.

Буває він, як мандрівний музика, з ніг до голови обвішаний яскравими будинками-прикрасами, гучною музикою не в такт під гітару, дешевим алкоголем, книгами не для всіх і фільмами жанру «нуар» розставляє свої пожитки в підземному переході і злегка хрипуватим голосом волає щось старе і до болю знайоме.

Іноді він без угаву щебече дзвінким дитячим голосочком, показуючи пальцем все нові й нові закапелки, вулички, маршрути, гасаючи парками, стрибаючи у калабані кольору неба. Він роздивляється всіх і кожного, так наївно і голосно коментує, грається в «магазин», продаючи ліхтарики-свічки-календарі «Здоров’я» у метро і винувато дивиться, коли знову намалював на білому полотні будинків свої каляки-маляки.

Час-від-часу він смертельно стомлюється і стиха зітхає, лиє сльози над могутніми кручами, намагаючись змити весь сум і розчарування, що впали на його долю. Він тоді не дзеленьчить трамваями, а протяжно завиває сиренами, мовчить церковними дзвонами, тьмяно гірко світиться.

Потім – знову прокидається, читає ранкову газету, п’є свій чай чи каву, наминає на ходу бутерброд із сиром, і біжить, біжить, не спиняючись – поки йому нема як спинитись, він, наче годинникар, змащує всі коліщатка і детальки, слідкує, щоб жодна секунда не пройшла повз, щоб жодна людина не зупинилась в цій шаленій круговерті.

Київ… Він такий, різний, сьогодні йому лише три, і він моргає здивованими оченятами, завтра він вже тисячолітній дідуган, що розганяє хмари руками, іншим разом – п’ятнадцятирічний бунтар, який тихцем біжить набивати нове тату.. Хто зна, яким зустіне Київ вас!

Марта Гулей
Автор:
Марта Гулей
comments powered by HyperComments