Ласкаво просимо, трон наразі вільний
27
серпня 2017 О 23:03
285
Таша Тюдор. Мандрівниця у часі

Її вишукане ім’я назавжди увійшло в історію світової дитячої літератури, на її книжках виросло не одне покоління американців, а створені нею листівки та адвент-календарі зберігаються у скарбничках багатьох родин США і Канади. Письменниця та художниця, відмічена престижними літературними нагородами; на всі руки майстриня (чи справжня фея?), що сама стала героїнею безлічі книжок і документальних фільмів; жінка, що жила у казці, котру створила самотужки. Вітайте серпневу героїню рубрики “Календар видатних жінок” — чарівну і неперевершену Ташу Тюдор.

28 серпня 1915-ку року в родині інженера Вільяма Берджеса і художниці Розамунд Тюдор народилася дівчинка, якій дали симпатичне пташине ім’я Старлінґ (Starling — з англ. “шпак”). Подружжя тоді мешкало у Бостоні й оберталося у найпрестижніших культурних колах. У їхній оселі завжди збиралися цікаві гості, зокрема фізик Александр Белл, голова Верхого суду США Олівер Голмс, митець Джон Сарджент. Усі вони захоплювались талантом Розамунд створювати витончені і влучні портрети, а Вільям мав славу напрочуд ерудованого і захопливого оповідача. Коли дочка була іще зовсім маленька, Вільям, у піднессеному захоплені романом Толстого “Війна і мир”, вирішив перейменувати дівчинку на Наташу. Згодом же, ім’я скоротилося до лаконічного і оригінального “Таша”.

Змалечку Таша переважно перебувала під наглядом дбайливої “шотландської няні” — Меррі Бернет, котру дівчинка називала Даді. Разом вони куховарили, майстрували лялькові будиночки, шили і вишивали. Літні місяці Таша проводила у заміських маєтках чисельних родичів батьків. Тоді дівчинка і почала захоплюватися природою і провінційним затишком Нової Англії. Цьому захопленню вона не зраджувала до кінця життя.

А в метушливому Бостоні Таша найбільше любила відвідувати бабусю Луїзу. У просторому апартаменті-мансарді на Бікон Стріт, старенька оточила себе безліччю красивих речей: китайською порцеляною, індійськими килимами, німецькими різдвяними прикрасами Куґель — залишками розкоші “льодового короля” прадіда Таші Фредеріка Тюдора, символами старої Вікторіанської епохи, котра здавалася маленькій Таші чарівним казковим часом.

Портрет Таші, намальований її матір'ю Розамунд ТюдорУ мандрівках і візитах до родичів Таша й не помітила, як батьки віддалилися одне від одного. Коли дівчинці було дев’ять Вільям і Розамунд розлучилися. Звісно, Таша залишилася з матір’ю, а незабаром вони перебралися до Нью-Йорка — в осередок богемного життя країни. Втім, занурена у мистецькі проекти і нескінченні зустрічі, Розамунд скоро зрозуміла, що Таші не місце поруч із нею. Тож дівчинку відправили у містечко Реддінґ (штат Коннектикут) у родину близької подруги Розамунд — Ґвен, котру Таша називала тітонькою.

Саме ці дитячі роки у Реддінґу сформували особистість і прагнення Таші. В оселі тітоньки Ґвен існували свої закони: ніякого режиму, крім того, що диктує погода (у ясний день діти могли прокидатися на світанку і бігти босоніж до річки, у похмурий — спати до обіду), ніякої школи (домашня освіта була доручена одному вчителю, що приходив кілька разів на тиждень), жодного дня без творчості і фантазії (діти влаштовували театральні вистави, майструючи декорації і костюми з підручних матеріалів, переважно тих, що знаходили у старих красивих скринях на горищі). Із задоволенням Таша проводила час за шиттям і плетінням, почала малювати і вигадувати маленькі історії.

Коли Таші було п’ятнадцять Розамунд придбала ферму у Реддінґу і нарешті взялася за виховання дочки. Вона займалася із Ташею живописом, хоча не вважала її достатньо талановитою. На думку матері, Ташу слід було вдало видати заміж, вона ж бо така хазяйновита домувальниця. Щоправда, дівчина не могла похвалитися особливою вродою, хіба що миловидністю. Ще й ця її дивна пристрасть до старомодних речей і сільської роботи…

Таша, у свою чергу, і думати не хотіла про заміжжя, значно більше її цікавили суто фермерські справи: доглянути за садом/городом, подоїти корову, зібрати яйця у курнику, а тоді замісити духмяне тісто. Романтичне захоплення у дічини викликали книжки і журнали ранньої Вікторіанської епохи. Їй до вподоби було наслідувати стиль столітньої давнини в одязі і зачісці. Вона сама шила і плела собі вбрання, і навіть навчилася ткати на верстаті — в шістнадцять років Таша створила з нуля свою першу, втім геть не останню, льняну сорочку, і її щастю не було меж.

Незважаючи на досить романтичний характер, Таша мала дві тверезі думки у голові: по-перше, вона некрасива і недостатньо комунікабельна, щоб мати популярність у чоловіків, по-друге, її здібностей не вистачить, аби досягти рівня справжньої мисткині. Та якщо із першим висновком дівчина мирилася досить легко, то для другого знайшла компроміс: почала займатися ілюстрацією. 1934-го року вона закінчила свій перший авторський проект — дитячку книжку-календар “Альманах Гітті” (Hitty’s Almanac), наступного року дівчина створила акварельний рослинний довідник “Квіти Нової Англії” (New England Wild Flowers). Ці її роботи не були опубліковані, але Таша захопилася самим процесом і вирішила, що саме про таку “справу життя” насправді мріє.

Тим часом, у її житті з’явився скромний, але наполегливий шанувальник, агент з нерухомості — Томас Лейтон МакКріді Молодший. Згодом Таша стверджувала, що пристрасті чи особливої закоханості між нею і Томасом не було, але їй лестила увага чоловіка і вона мріяла про дітей — велику родину у затишному домі, тож коли Томас освідчився Таші, вона без вагань погодилася стати його дружиною. Коли наречені гостювали у родичів Томаса, Таша створила для його маленької племінниці Сильві-Енн книжку “Гарбузовий ліхтар” (Pumpkin Moonshine) — чарівну історію про “втечу” величезного гарбуза від маленької дівчинки. Томас наполягав, аби Таша надіслала роботу до видавництва, і 1937-го року книжку справді видали у Oxford University Press. Так “Гарбузовий ліхтар” розпочав малючу серію кникож-картинок “Calico Series” і професійну кар’єру Таші Тюдор.

28-го травня 1938-го року Томас і Таша одружилися. Він був у вишуканому смокінґу, а вона — в індійській сукні своєї бабусі, зразковому весільному вбранні середини 19-го століття. До 1945-го року молоде подружжя жило з матрі’ю Таші, за цей час у них народилося двоє старших дітей: дочка Бетані і син Сет. Крім того Таша підписала контракт на щорічне створення колекції листівок для компанії Herbert Dubler, взяла участь у багатьох виставках акварельної ілюстрації, написала кілька книжок, створила малюнки до легендарної “Матінки Гуски” (Mother Goose, 1944) і отримала за цю роботу почесну премію Рандольфа Кальдекотта.

Успіх “Матінки Гуски” зробив можливим справдження давньої мрії Таші — власної ферми. 1945-го року подружжя придбало 17-тикімнатний будинок кінця 18-го століття у Вебстері, що в Нью-Ґемпширі. Того ж року Таша народила другого сина — Тома, а за кілька років ще одну дочку — Ефнер. Нью-Ґемпширська ферма подарувала Таші справді щасливі роки: її затребуваність як автора та ілюстратора зростала, діти і природа тішили й надихали, рідна оселя і сад під дбайливим доглядом перетворилися на справжню казку і повсякчас зринали в ілюстраціях Таші. Але не все було таким ідилічним: на фермі роками не було ані електрики, ані водогону. Таша сама доїла корів, збирала вершки, готувала масло, пекла хліб, носила воду з криниці, прала у ставку чи кориті, вечорами шила і плела одяг, запаливши свічки. Томас більше не займався продажем нерухомості, він написав кілька дитячих книжок, котрі Таша проілюструвала, але переважно, порався по господарству і возив на ринок молоко, вершкове масло і яйця. Відірване від цивілізації існування, йому було не до вподоби, Таша ж, навпаки, звикла і насолоджувалася своїм життям “у минулому” —  її мрія збулася: вона сама створила собі ранню Вікторіанську епоху. “Найкращі речі — ті, що зроблені власноруч. — говорила вона, беручись за ткацький верстат, голку з ниткою, гачок чи спиці. — А найкраща розвага — ігри на свіжому повітрі, живі оповідки і читання вголос.” Незважаючи на зайнятість по господарству, Таша якимось чином устигала щороку створювати серію листівок, ілюструвати/писати 3-4 дитячі книжки, а ще займатися освітою дітей, майструвати із ними мініатюрні будинки для ляльок, влаштовувати захопливі сезонні свята, чаювання, пікніки, родинні вистави і читання. Про їхній побут навіть вийшов друком розкішний альбом чорно-білих фотографій Нілла Дорра “Мати і дитя” (Mother and Child, 1954). Малеча була у захваті від такого життя. А от Томас все більше віддалявся від родини і одного дня, вони із Ташею вирішили розлучитися.

З 1961-го року Таша утримувала ферму і виховувала дітей самотужки. Точніше, діти стали їй опорою в усьому. Одним з родинних заробітків стало виготовлення ляльок, маріонеток, лялькових будиночків і начиння для них. Втім, скоро потреби у додаткових заробітках Таша вже не мала — книжки приносили гарний прибуток. Незважаючи на нелюбов до будь-якої публічності Таша стала однією з найзатребуваніших ілюстраторок свого часу — видавництва замовляли їй малюнки до таких шедеврів як: “Дитячий сад віршів” Стівенсона (A Child's Garden of Verses, 1947), “Таємничий сад” (The Secret Garden, 1962) і “Маленька принцеса” Бернетт (A Little Princess, 1963), “Вітер у вербах” Ґрема (The Wind in the Willows, 1966), “Маленькі жінки” Елкотт (Little Women, 1969), “Ніч перед Різдвом” Мура (The Night Before Christmas, 1975). Крім того, Таша Тюдор створила неповторний упізнавалий стиль для власних книжок — переважно це були зворушливі і витонченні твори для найменших про пори року і свята, про літери і числа (серед яких, “1 is One” 1957-го року був відзначений медаллю Кальдекотта), однак зринали і значно масштабніші пригодницькі історії, як от серія “Корґівіль” (Corgiville) про симпатичних, кумедних і винахідливих цуциків-корґі. Корови і кози, кролі і кури, коти і папуги оточували Ташу постійно, до кожної живої істоти вона ставилася з любов’ю і повагою, з деякими по-справжньому товаришувала (як от, на схіилі віку, із півником Чікахоміні), але маленькі руді корґі були Ташиними найбільшими улюбленцями. Перший песик цієї породи — Містер Бі — опинився в родині Таші 1958-го року, і з того часу поруч із нею постійно мешкало декілька корґі (часом навіть 10-12).

Через кілька років після розлучення Таша вдруге вийшла заміж за Алана Джона Вудза. Про цього чоловіка відомо дуже мало, а сама Таша вважала свій другий шлюб помилкою. Вони розлучилися у 1966-му і тоді ж несподівано помер перший чоловік Таші. Пізніше вона зауважила: “Певним чином рання смерть стала для Томаса благословенням. Він був людиною, якій несила миритися зі старістю.” Того ж, важкого і тужливого, 66-го року Таша створила одну з найсвітліших своїх різдвяних книжок “Прийміть радість!” (Take Joy!). Вона ж бо, справді, уміла приймати як горе, так і радість, і завжди знаходила втіху у роботі й затишних дрібничках.

1971-го року світ побачила книжка “Ярмарок у Корґівілі” (Corgiville Fair), її успіх дозволив Таші здійснити нову мрію: переїхати до улюбленого куточку в Новій Англії — Вермонта. Діти виросли, потреби у великому будинку більше не було. Таша придбала невеличкий шматочок землі на вершині пагорба поруч із лісом в містечку Мальборо у південно-східній частині Вермонта. Її старший син Сет самотужки звів для матері будиночок у стилі Кейп-Код, який вона полюбила з першого погляду і назвала Корґі-Коттедж (Corgi Cottage). Кожне, навіть найменше, приміщення облаштовувалося з великим смаком і любов’ю, поруч із домом Таша розбила казковий садок із криницею і кам’яною огорожею. Велике господарство змінилося на мале: замість корів — кілька кіз, замість сорока курей — десять, але кількість песиків-корґі не обмежувалася ні за яких обставин.

На момент, коли Таші Тюдор виповнилося шістдесят вона сміливо могла залишити літературу й насолоджуватися плодами своєї діяльності та затишком маленького вермонтського раю, але вона продовжувала писати історії, ілюструвати книжки, створювати листівки та різдвяні календарі аж до початку 2000-х років. Більше того, до дитячих циклів приєдналися кулінарні, садові, крафтові посібники, які із захопленням читали не лише в США і Канаді, але й в Німеччині, Франції, Італії, Нідерландах, Китаї, Японії та Південній Кореї. В цей період у Таші з’явився власний біограф — журналіст і фотограф Річард Браун. Він написав про Ташу безліч статтей для газет і журналів, створив кілька напрочуд красивих великоформатних книжок, де у розмовах із Ташею і численних світлинах її затишного побуту розповідав читачеві казку, що зійшла на яв, відправляв його у своєрідну подорож в минуле разом із чарівною старенькою феєю.

У 1981-му році Таша Тюдор, котра не закінчила жодного академічного закладу, отримала почесний докторський ступінь університету Вермонт-Монпельє. Хоча її постійно запрошували на різні шоу на телебаченні, публічні заходи та виставки, Таша всіляко уникала виходів у світ, проте завжди була рада гостям у Корґі-Коттеджі. У звичайні дні вона влаштовувала чаювання з читанням казок або майстер-класи з виготовлення ляльок для сусідських дітлахів, за домовленністю приймала журналістів та цілі знімальні групи, не відмовляючись показати на камеру, як вона збирає хмиз і розпалює піч, працює у садку, шиє клаптикову ковдру, куховарить чи декорує будинок до Різдва.

Особливо вона любила сюжети, присвячені її саду. “Моя скромність зникає, щойно мова заходить про цей садок. — казала Таша. — І я хвалюся, мов навіжена.”

Чарівна старенька леді у вінтажному вбранні повсякчас отримувала компліменти, вона зачаровувала кожного одним лише своїм виглядом, адже, здавалося, вона справді завітала до нашого світу з 19-го століття, однак коли справа доходила до краси, яку створили її спрацьовані, та все ж, витончені руки — до всіх її книжок і малюнків, до барвистих квілтів і вигадливих лялькових будиночнів, до саду, що схожий на маленький Едем, до оселі, що схожа на кінодекорацію, слова закінчувалися — залишалося тільки захоплене замилування.

У інтерв’ю 1996-го року Таша зізналася: “Знаєте, старість — один з найчудовіших періодів мого життя… Я не боюся смерті. Мені здається, вона має бути чимось захопливим…”

На Різдво 1999-го року з друку вийшла нова версія “Ночі перед Різдвом” Клемента Кларка Мура. Це було своєрідне художнє переосмислення цього твору Ташею, адже від першої серії ілюстрацій до цієї книжки минуло майже сорок років. У 2002-му році світ побачила остання її авторсько-ілюстраторська робота — заключна книжка циклу “Корґівіль”. Звісно, присвячена вона була улюбленому святу Таші Тюдор — Різдву (Corgiville Christmas).

До свого 93-го дня народження Таша Тюдор не дожила рівно два місяці. Майже до останнього дня вона малювала, гуляла зі своїми песиками, працювала у садку, і до останнього подиху насолоджувалася обраним стилем життя і затишком, який створила для себе, любила природу, красу, дітей і… Нову Англію.

P.S.: Найбільш прикрим став розбрат дітей Таші після її смерті, який журналісти навіть назвали “війною Тюдорів”. У заповіті Таша залишила всі свої статки (понад 2 мільйони доларів), включно із нерухомістю, майном і навіть ляльками, старшому сину Сету. Інші діти Таші звинуватили Сета у надмірному впливі на матір в останній період її життя, хоча самі віддалилися від старенької ще у 90-х. Зрештою, молодші Тюдори дійшли певної згоди, але багато розпачливих реплік (наприклад про те, що ексцентричні звички матері і її відірваність від цивілізації були гарною родзинкою дитинства, але сильно псували підліткові і юнацькі роки) назад не повернути.

Родина Сета Тюдора нині керує організацією Tasha Tudor and Family, зокрема проводить екскурсії у Корґі-Коттеджі, влаштовує експозиції робіт і колекцій майстрині.

А ми можемо завітати на гостини до неї, завдяки одному з останніх сюжетів, знятих у садку і оселі Таші.

Олександра Орлова
Автор:
Олександра Орлова
comments powered by HyperComments