Ласкаво просимо, трон наразі вільний
17
серпня 2017 О 10:07
627
Таємниці Твін Пікс: для тих, хто категорично не розуміє, що відбувається

Зізнайтеся, ви теж дивитеся "Твін Пікс"? Тремтите від страху, заплющуєте очі в найжахливіших моментах, завмираєте з виряченими очима у спробах розгадати замислуваті ребуси, ховаєтеся за сильне плече коханого або ж хапаєтеся за його руки, щойно з’являється Боб, вмикаєте фоном дитячі мультики (ну аби не так жахітливо!), обіцяєте собі, що більше ніколи-ніколи не будете дивитися, бо ще трішки й переляк доведеться вишіптувати у бабуні-шептуні... Але продовжуєте це робити. І страшно! І не зрозуміло! Але відірватися не реально. Для тих, хто перечитав усі книжки, передивився усі сезони і з цікавістю продовжує перегляд останнього, третього, разом із неймовірною Олександрою Орловою ми підготували невеличкі тлумачення для прихильників творчості геніального Девіда Лінча. Олександра - письменниця і журналістка, педагог Монтессорі, авторка дитячих книжок і колонок літературних оглядів. З 2012-го року замешкана в Сіетлі (США), де вивчає дитячу літературу, займається перекладами і веде декілька тематичних блогів. А ще вона неймовірно добре знається на ґарманбозії, карликах, совах, Червоній кімнаті та інших символічних деталях культового серіалу "Твін Пікс". Сьогодні на Першому українодівочому сайті гарного настрою "Каралєвна" разом із Олександрою ми спробуємо розібратися у таємницях загадкового і моторошного "Твін Піксу".

Чи існує насправді місто Твін Пікс? І чи фільм частково чи повністю базується на реальних подіях? Чи є хоча б якісь документальні докази містично-аномального на тих територіях?

Символічно, що відповідь на це питання — і так, і ні. Від самого початку творці серіалу Девід Лінч і Марк Фрост збиралися розгорнути події в Каліфорнії, радше за все, взявши за натхнення відому однойменну атракцію у Сан-Франциско — два пагорби-близнюки Еврика і Ной, з яких відкривається фантастичний краєвид. Згодом Фрост умовив Лінча подивитися вельми привабливу місцевість у 50-ти кілометрах від Сіетла (де я мешкаю уже п’ять років), а саме — містечка Норт-Бенд, Снокволмі та Фолл-Сіті. Лінч був настільки захоплений атмосферою тутешньої провінції, вічнозелених гірських лісів, водопадів і туманів, що без вагань погодився перенести зйомки з натури у штат Вашинґтон. От тільки за сценарієм Твін Пікс мав бути фактично прикордонним містом, аби не втрачалася сюжетна лінія навколо контрабанди, тож офіційні координати зсунулися на північ — ближче до Канади.

Локація створила досить цікавий ефект, адже дійсно поєднувала затишок і містичність, за яку глядачі так полюбили класичний серіал. Готель Great Northern над запаморочливим водоспадом, кав’ярня RR Cafe з вінтажним інтер’єром і “до біса гарною кавою”, лісопилка, ба, навіть чарівна пончикова, котра, зрештою, годувала весь знімальний майданчик, —  абсолютно реальні місця, які стали тлом для незабутнього твін-піксового настрою.

Крім того, тут дійсно є чимало легенд (переважно від корінних американських племен), що перегукуються із тим, що ми знаємо про Чорний і Білий вігвами (В оригіналі, це не “вігвам”, а так званий “lodge” — хатина. Це ближче до істини, адже місцеві індіанці споконвіку будували колодяні хижі, а не вігвами. Втім, переклад продиктований термінологією, започаткованою відомим окультистом, тарологом Алістером Кроулі, тож будемо дотримуватися саме її.) чи, скажімо, славнозвісних сов, котрі можуть бути не тим, чим здаються. І хоча місця поблизу гори Сай (котру ми повсякчас бачимо у Твін Пікс) дійсно вважалися сакральними, все ж, навколо них немає такої містерії, як навколо твін-піксової Ґластонберрі-Ґроув.

Наявність цих знакових символів Твін Пікса в реалі, дала змогу творцям повернутися сюди через чверть століття і виявити, що на місці зйомок майже нічого не змінилося. Навіть легендарна позначка “Welcome to Twin Peaks, Population: 51, 201” стоїть при дорозі.

Звісно, регіон приваблює тисячі туристів-піксоманів щороку, а тутешні мешканці непогано знаються на всьому що стосується серіалу і його, не побоюся цього слова, “Всесвіту”.

Цікаво, що починався спільний проект Фроста і Лінча як альтернативна історія про загибель Мерилін Монро, але зрештою у сюжеті злишився тільки мотив смерті красивої білявки. Себто, спочатку ключове питання звучало як “Хто убив Мерилін Монро?”. Образ Лори Палмер, звабливої дівчини із чарівною посмішкою, дівчини із добрим серцем і купою темних таємниць, таки має щось спільне з образом Монро. Додайте сюди ж і стилістичні рефлексії вбік 50-х, котрими рясніє Твін Пікс.

Для багатьох прихильників залишається загадкою, чи містично-сюрреалістичні хитросплетіння сюжету були заплановані від самого початку, чи формувалися і нашаровувалися поступово? Відповідь знову: і так, і ні. Багато дрібниць від початку говорять про глибинність сенсів того, що відбувається. Однозначно можна сказати, що ані Фрост, ані Лінч не мали звички “накачуватися” психотропними засобами перед написанням сценарію чергового епізоду, як їм часто закидають. Чим глибше досліджуєш Твін Пікс, тим ґрунтовніше розумієш логічність численних сюжетних ліній та абсурдних, на перший (і навіть другий та третій) погляд, відгалужень. Втіха і біда цих досліджень полягає у тому, що вони дають очевидні відповіді, але й занурюють у нові таємниці.

Скажімо, ваша твін-піксова картина буде геть неповною без фільму-пріквелу “Твін Пікс: вогонь, іди зі мною” (Twin Peaks: Fire Walk With Me, 1992), до того ж, саме режисерською версією (210 хвилин, замість початкових 134). Вона є необхідним містком, що єднає перші два сезони серіалу з його тріумфальним поверненням. Та це далеко не все! Хочете більше дізнатися про крихітку Лору? Читайте її таємний щоденник (The Secret Diary of Laura Palmer), написаний 1990-го року дочкою Девіда Лінча — Дженіфер. Кортить ближче познайомитися із Купером? Гайда слухати аудіосповідь улюбленого агента “Diane: The Twin Peaks Tapes of Agent Cooper”, створену братом Марка Фроста — Френком, і начитану неповторним Кайлом Маклахленом. 1991-го року вийшов друком цілком реалістичний путівник “Twin Peaks: An Access Guide to the Town” про географію, історію та культуру загадкового містечка. Але перевершив усе, так званий, роман Марка Фроста “Таємнича історія Твін Пікс” (The Secret History of Twin Peaks, 2016), оформлений як досить вичерпне досьє агентки ФБР Тамари Престон, з якою глядач знайомиться у новому сезоні у виконанні чарівної Крісти Белл. Досьє рясніє цікавими фактами з минувшини і занурює читача у світ паранормального, але цей світ радше нагадує варіації на тему “Секретних матеріалів” зі Скаллі та Малдером, й незважаючи на свою виняткову цінність (зокрема, докладну передісторію доктора Джакобі чи Леді з поліном), видається містифікацією.

У жовтні цього року з друку виходить сіквел цієї книжки “Твін Пікс. Фінальне досьє” (Twin Peaks: The Final Dossier), котрий, імовірно, розставить усі крапки над “і” у справі. Принаймні, у вигляді розслідування ФБР.

Про серйозність підґрунтя, на яке опираються творці серіалу, їхнє доскіпливе виплітання фактів поза телеекраном, свідчить чимало. Скажімо, у дев’ятому епізоді третього сезону згадується сайт про паранормальні явища, створений одним із епізодичних, але дуже важливих, персонажів Біллом Гастінґсом. Для прихильників Твін Пікс стало справжнім сюрпризом, що сайт цей існує насправді — цілком собі ґіківський набір різних гіпотез і фактів про уфологію та альтернативні реальності: http://thesearchforthezone.com/ Майже документальні докази. wink

Хто такий цей жахливий Боб? Він вічний чи як? Бо ще Ліланда Палмера, батька Лори, він у дитинстві закликав погратися з вогнем!

Боб — своєрідний злий дух, чисте породження зла, котре злом живиться і зло продукує. Він може вселятися у людей і тварин (скажімо, сов), але не у всіх — заволодіти Лорою Палмер йому так і не вдалося. У восьмому епізоді третього сезону ми бачимо появу Боба у цьому світі під час перших випробувань ядерної бомби у США в 1945-му році. Вічним є зло, що породило Боба, але не він сам (хоча у природі самого “породження” ще треба розбиратися). Гадаю, існує спосіб його убити, але це вельми непросто, зважаючи на його нематеріальну сутність. Вогонь — частина його нищівної природи. Він — один із резидентів Чорного вігваму, але явно прагне якомога більше часу проводити у нашому світі, творячи свої чорні справи.

Навколо імені Боба — вагон і візочок гіпотез. З одного боку, Лінч, наче жартома, вихопив його з назви ресторану, який часто відвідував. З іншого, це своєрідний код: BOB (саме так, великими літерами записують його в оригіналі) можна також позначити числами 13013, що несподівано відсилає нас до символіки так званої церки СубГенія (Church of the SubGenius), до якої, здається, більше питань, ніж до самого Твін Пікса. За щоденником Лори Палмер абревіатура є ще й посланням-пересторогою “BEWARE OF BOB”. А ще вирізані з журналу літери, котрі Боб/Ліланд залишає під нігтями своїх жертв утворюють слово “Robert”. Водночас, Ліланд має спогад про чоловіка з прізвищем Робертсон, що спокушав його “погратися з вогнем”. Можливо, саме Роберт/Робертсон є повним ім’ям Боба.

Нині Боба вважають одним з найстрашніших лиходіїв кіно, й не в останню чергу це заслуга виконавця його ролі — Френка Сілви. Маю сказати, що Френк не був професійним актором. Він жив у Сіетлі і влаштувався освітлювачем на зйомки серіалу. Аж раптом, його колоритне відображення у дзеркалі помітив Лінч. Тоді й понеслося! Френкові не треба було ані міняти зачіску, ані перевдягатися, просто грати Боба, і він зробив це з майстерною моторошністю, попри те, що був дуже приємним хлопцем у реалі. Усі на знімальному майданчику його обожнювали. На жаль, прожив Френк дуже мало, він помер від СНІДу у 1995-му році, тож у новому сезоні Твін Пікс глядачі бачать його обличчя лише у технічно змонтованих сценах.

Хто така загадкова Дайан, якій Купер надиктовує все на диктофон? Звідки вона і яка її роль?

Дайан — ще одна прекрасна таємниця Твін Пікс, нерозривно пов’язана з агентом Купером. Протягом перших двох сезонів глядач дізнається про неї дуже мало: вона секретарка Купера, для якої він надиктовує багатогодинні аудіомеседжі різного характеру. Те, що Купер довіряє Дайан більше, ніж будь-кому (може, навіть більше, ніж собі) — беззаперечний факт. У своїй “Автобіографії” (видання “The Autobiography of F.B.I. Special Agent Dale Cooper: My Life, My Tapes”, 1991) Купер зазначає, що Дайан працює з ним із 1977-го року і що зовні “вона наче своєрідне поєднання святої і кабаре-співачки”. Про інтимність їхніх стосунків ми можемо тільки здогадуватися, аж до шостого епізоду третього сезону, коли Дайан матеріалізується у виконанні акторки Лори Дерн — однієї з незмінних муз Девіда Лінча, котра вже грала в дуеті із Кайлом Маклахленом у Лінчевому “Синьому оксамиті” (Blue Velvet, 1986). Про те, що саме вона з’явиться в образі Дайан здогадалися чи не всі прихильники творчості Лінча, щойно про її участь у зйомках стало відомо. Але якою виявилася справжня Дайан?

Що ж, із Купером її безумовно єднали близькі стосунки і його зникнення сильно травмувало її. Нині вона ексцентрична, гостра на язик, але дуже яскрава жінка, яка багато приховує. Розумна чи підступна? На чиєму вона боці? Поки що, до кінця незрозуміло. Останнім сюрпризом стало те, що Дайан — зведена сестра Дженні (яку талановито зіграла ще одна муза Лінча — Наомі Воттс) — дружини Даґі (того самого у чиїй іпостасі наразі застряг бідолаха Купер).

Моя особиста фаворитка серед Куперових дівчат звісно Одрі Горн, у виконанні Шерелін Фенн. Хоча технічно вона його дівчиною і не була, але разом вони виглядали неперевершено. Їхній флірт — це якась чиста магія. Цікаво, що саме Маклахлен відмовився від сценарного плану розвинути їхні стосунки. Актор зауважив, що агент Купер звісно має досить широкі погляди, але він точно не з тих чоловіків, що заводять стосунки із школярками. Саму Одрі ми поки що бачили дуже мало. Фрагменти із нею ледь зрозумілі і вона виглядає дуже розгубленою. Наразі найбільшу зацікавленість викликає Річард Горн, який може бути її сином. Річард — один із лиходіїв нового сезону і його ім’я називав Велет Куперу перед заміщенням Даґі. Здається, це одна з головних інтриг сезону.

Що таке ґарманбозія, і з якого дива вона схожа на кукурудзяну кашу?

Ґарманбозія — субстанція, що живить мешканців Чорного вігваму. Також вона, імовірно, може слугувати матеріалом для творення допельґанґерів. За своєю природою ґармонбозія є енергетичним згустком болю і туги, які зазнають, скажімо, жертви Боба. У її назві прослідковується певна аналогія до божественної амброзії. Можна сказати, що це амброзія навпаки, або темна її варіація.

Існує гіпотеза, що кукрудзяне пюре — лише інтерпретація ґарманбозії людським оком, мовлям, ми нездадтні осягнути її сутності, тож уявляємо її такою. Відомо також, що для звичайної людини вона дуже токсична. З іншого боку, кукурудза має відношення до священної символіки найстаріших релігій світу, зокрема, ацтеків і майя. Нерідко, зерна кукрудзи називалися їжею богів, причому золотими зернами живилися добрі боги, а чорними — злі. Символіка “чорної кукурудзи” зринає у розповіді Яструба (Хоука) в одинадцятому епізоді третього сезону, коли він показує шерифові Трумену старовинну індіанську мапу.

Чому вхід до Чорного вігваму може відкрити машинне масло? І чому Боб ним постійно смердів? Він ходив туди-сюди чи як? Чому?

Тут та сама історія, що із ґарманбозією чи совами — воно не те, чим здається. Вхід у Чорний вігвам — фактично портал виглядає як певна субстанція, вона має різкий запах машинного масла, але, звісно, не є ним насправді. Гадаю, якщо Чорний вігвам — тінь чи темне відображення Білого вігваму, то ця субстанція є чимось зворотнім світлу — густа масляна пітьма, брудна і смердюча. Вона зринає і в самому вігвамі — за червоними шторами внизу, у горнятку кави.

Боб досить вільно пересувався між Чорним вігвамом і нашим світом тільки у період зближення Юпітера і Сатурна. Людина може без перешкод перетинати портал тільки за умови “зустрічі” — так званого “великого зближення” (Great Conjunction) цих двох планет, таке явище, звісно, трапляється дуже рідко і ним, у свій час, скористався Віндом Ерл.

Чому в Чорному вігвамі є кімната очікування? На кого чи на що там чекають? І за яких умов хтось може рухати далі? Куди?

Насправді, кімната очікування, або Червона кімната, знаходиться між вігвамами. Це своєрідне астральне Чистилище, з якого є вхід як у Білий вігвам (через любов), та і у Чорний (через страх). Межа між Червоною кімнатою і вігвамами досить умовна. Закони нашого часопростору там не діють, звідси й різні спецефекти із мовою, рухами, відчуттями. Це може нагадувати сон. Власне, люди нерідко потрапляють у Червону кімнату саме уві сні. Зазвичай, це пророцькі або досить інформативні видіння. Біда лише в тому, що через сюрреалістичність того що відбувається, їх важко розшифровувати.

Хто такий цей танцюючий карлик? Чому він постійно танцює? І що це за штуку він витворяв з Куперовою кавою - вона то застигала, то рідшала, то густішала?

Карлик, чи “Чоловік з Іншого Місця” (Man from Another Place), роль якого виконав Майкл Дж. Андерсон, протягом серіалу виглядає досить символічно, особливо напротивагу Велету (Giant) — зрештою, вони представники протилежних вігвамів, логічно, що у їх зовнішності теж є певне протиставлення. У режисерській версії “Твін Пікс: вогонь, іди зі мною” той самий карлик повідомляє, що він — Рука (The Arm). Логічно припустити, що це та сама рука, яка належала Майку (Бобовому антагоністу) і вона зажила власним життям. Судячи, з відомостей про творення сценарію танці були радше імпровізацією актора, а ще йому найліпше від усіх вдавалося вимовляти слова навпаки — важливої демонстрації того, що в цьому вимірі діють свої нелінійні закони. Фокуси із кавою — та сама демонстрація: час може текти звичайним чином, прискорюватися, сповільнюватися, взагалі перестати існувати. Те горнятко кави водночас символізує процес переходу з Червоної кімнати до одного з вігвамів, тому я б сказала, що фокуси із кавою — заслуга не лише Карлика, а й Велета (представника Білого вігваму), або ж вони просто спостерігачі. В момент, коли кава перетворюється на машинне масло, Карлик вигукує: “Вау, Боб, вау!”, себто підкреслює вплив Боба на те, що Купер вирушає саме у Чорний вігвам, адже остання трансформація кави на це і вказує.

У зв’язку з відмовою Андерсона грати “Чоловіка з Іншого Місця”, у новому сезоні, Рука зазнає химерної еволюції — тепер вона схожа на електричне дерево зі шматочком плоті на верхівці.

Хто такий Велет? Він же високий дивний дідуган-офіціант з готелю Great Northern?

Велет — імовірно, представник Білого вігваму. Його походження майже божественне (про таких як він є згадки в індіанських легендах у книжці Марка Фроста “Таємнича історія Твін Пікс”), він провидець, і він явно намагається впливати на розвиток подій у Твін Пікс. Його поява у готелі радше видіння, певний контакт із Купером.

У восьмому епізоді третього сезону серіалу ми бачимо місце його постійного перебування — чорно-білу фортецю, частина якої сильно нагадує театр Сіленсіо з кінострічки Лінча “Малголанд-Драйв”. А також спостерігаємо появу образу (душі?) Лори Палмер, котра була створена напротивагу Бобу.

Пізніше, ми дізнаємося, що Велет називає себе “Пожежником” (Fireman) і тут добре прослідковується аналогія: він той, хто бореться з вогнем темних сил. На мою думку, Велет-Пожежник — це істота, що слідкує за дотриманням рівноваги у світі.

Чому у деяких людей був тремор правої руки (і у Купера також) незадовго до того, як він знайшов Чорний вігвам?

Я б навіть сказала, що не у деяких, а у всіх, хто має потрапити туди, адже були ще Тереза Бенкс (перша жертва Боба/Ліланда, про яку більше розповідає пріквел “Твін Пікс: вогонь, іди зі мною”) та оригінальний Даґі Джонс перед зникненням, щоправда обидва вони носять на ній перстень-провідник із зеленим каменем, і можливо, саме він дає цей ефект у відповідний момент. Але я б ставила на символічність того, що Майку, аби позбутися зла треба було відтяти саме праву руку. В такому разі, затерпання руки може значити, що вона встановлює зв’язок (можливо, непозбувний) із Чорним вігвамом і поступово втрачає зв’язок із нашим світом.

Хто такий Віндом Ерл і що з ним сталося? Він симулював божевілля, але схоже, таки злетів з котушок насправді! Бо як тоді можна пояснити його дику поведінку? Він вбив свою дружину, а що від Купера хотів? Не вбити ж? Бо як потрапив у Чорний вігвам просив Купера віддати йому душу. Навіщо йому була Куперова душа? Боб сказав, що це неможливо і забрав собі душу Віндома Ерла. Що це означає?

Віндом Ерл — прекрасний збірний образ здібної людини, яка обирає для себе темний шлях. Я б навіть сказала, що Віндом — свого роду предтеча поганого Купера (чи не символічно, що допельґанґер Купера з’вляється одразу після зникнення Ерла?). Ерл — один з агентів ФБР, залучених до розслідування аномальних явищ, під спільною назвою “Проект Синя книжка” (Project Blue Book). Занурення у таємниці Чорного вігваму дійсно зробило його одержимим, але він — логік, маніпулятор, вправний симулянт і знається на перевтіленнях. Ці якості роблять його набагато небезпечнішим, ніж якби він був просто божевільним. Віндом Ерл — садист, збочинець, якщо хочете, покруч, звідси й дика поведінка. Полювання на Купера — це продовження їхньої шахматної гри в реалі. Ця гра стала манією для Ерла, а головним призом він вважав душу Купера — як трофей. Потрапивши у Чорний вігвам, він був упевнений, що досяг абсолютної величі, але для мешканців цього темного місця він лише людина, що загралася (зарвалася), тож, звісно, на нього чекало покарання — не за гріхи, а саме за нахабство.

Вся ця ситуація дає відповідь на питання, чому Купером, у певному сенсі, оволодіває Боб? Ми знаємо, що Купер пожертвував свою душу, аби врятувати кохану — Енні. Душу Купера забрав Віндом Ерл. Однак правом забирати душі він не володіє, про що Ерлові і нагадує Боб перед тим як забрати його власну душу, а разом з нею “автоматом” — і Куперову (чи якусь її частку, адже ми, зрештою, отримали роздвоєння Купера, а не його розчинення у злі).

Допельґанґери уособлюють темну сторону, добре. А чому ж тоді допельґанґер Лори Палмер в Чорному вігвамі так вищав і волав бідному Куперові в обличчя?

Допельґанґери — ще ті створіння. Саме із появи допельґанґера жінки на ім’я Лоїс Даффі починається розслідування ФБР під назвою “Синя троянда” (про що йде мова у чотирнадцятому епізоді третього сезону), всі дороги якого зрештою ведуть до Твін Пікс.

За своєю сутністю допельґанґери є паранормальними двійниками певних людей, і уособлюють не лише їхню темну сторону, а взагалі, зло, нещастя, відчай, безумство — і все це підсилене до крайнощів.

Невідоме лише походження двійника Купера — Даґі, котрий з’явився на світ 1997-го року з метою заміщення, коли поганому Куперу доведеться повертатися до Чорного вігваму. Схоже, що Даґі Джонс, хоч і мав чимало вад, але не був відвертим уособленням зла. Втім, фокус, запланований Поганим Купером спрацював лише частково, адже справжній Купер зайняв місце Даґі, хоч іще й не усвідомив це. Ми знаємо, що у цьому світі місце є лише для одного Купера і, звісно, вболіваємо за “свого”, але для початку йому треба пробудитися.

Що це за жахіття було у скляному прозорому кубі в Нью-Йорку? Звідки воно взялося, звідки матеріалізувалося? І що це значить? І хто організував нагляд за тим кубом?

Цікаве питання. Ця істота з’являється у кількох епізодах нового сезону. Схоже, саме вона намагалася увірватися до кімнати з безоокою жінкою і потім переслідувала Купера у кубі, але там його вже не було. Саме ця істота породила Боба під час вибуху атомної бомби у пустелі. У колах піксоманів її називають “праматір’ю зла”, хоча категорія статі тут — спірне питання, а от титри вказують її як “Експеримент” (Experiment). І тут постає найгостріше питання: Якщо це експеримент, то ким і з якою метою організований? Це наразі невідомо.

До нагляду за кубом може мати відношення Дункан Тодд, котрий виконує накази Поганого Купера, але ніяких прямих свідчень цього немає.

Сліпа жінка, хто вона? Яка її роль? В неї нема голосу, вона лиш наче шипить (від чого удвічі швидше холоне в жилах кров). Де тут розгадка?

Наідо (Naido) — ще одна істота іншого виміру, яка спочатку допомагає Куперу у кімнаті-кабіні посеред Пурпурного моря (це той самий вимір, де знаходиться фортеця Велета-Пожежника), а у чотирнадцятому епізоді третього сезону опиняється у нашому світі. Вона дійсно нездатна говорити людською мовою, але ми знаємо, що “вона важлива і її треба оберігати”. Думаю, до кінця сезону розгадку ми таки отримаємо.

Існує також глядацька теорія, що Наідо — це Джозі Пекард, але особисто я у неї не вірю.

Хто ці бомжуваті брудні дядьки? Вони з'являються нізвідки і розчиняються в нікуди!

Лісоруби (Woodsmen) — саме так, зазначені вони у титрах ще з часів пріквелу “Твін Пікс: вогонь, іди зі мною”. Схоже, що вони свого роду вартові Чорного вігваму, які колись були людьми, а зараз є чимось на кшталт примар, щоправда досить потужних, аби вчиняти насильницькі дії (скажімо, трощити голови голими руками). Здається, до їхньої специфічної замурзаності також має пряме відношення “машинне масло”. Втім, у книжці “Таємнича історія Твін Пікс” згадується випадок 1902-го року, коли у пожежі на лісопилці (поблизу Ґластонберрі-Ґроув) загинуло вісім лісорубів. Можливо, саме їх ми зустрічаємо нині, і вкриті вони, скажімо, сажею, а не машинним маслом.

Найцікавішим (і наймоторошнішим) представником Лісорубів залишається той, що навів шороху у Нью-Мексико в 1956-му році (восьмий епізод третього сезону). Особисто мені здалося навіть трохи кумедним, що на його роль узяли відомого виконавця президента Авраама Лінкольна — Роберта Броскі. Роль цього конкретного Лісоруба, меседж, який він повторював у радіоефірі та наслідки цих дій (проникнення невідомої істоти (комахо-жаби) у дівчинку) — одна з найбільших загадок нового сезону.

Зізнаюся, я у дивакуватому таборі тих, хто вважає, що тією дівчинкою була мама Лори — Сара Палмер (їй тоді було близько 12-ти років), і останні події серіалу, здається, підтверджують цю гіпотезу.

Чому все тааааак повільно в новому сезоні? І для чого так сплюндрувати інтелект і харизму Дейла Купера, перетворивши його на Даґі!? Нащо?

Повільно? Не помічала.

Жартую, звісно. cheeky

Те, що роблять творці із ритмом серіалу — дуже цікавий телевізійний експеримент. Чи не відчувають щось подібне ті, хто потрапляє у Червону кімнату, де час може уповільнюватися чи зупинятися, де події не мають сенсу, чи, якщо мають, то він глибоко схований за алегоріями?

Свого часу, Девід Лінч просто взяв і зламав стереотип поняття про серіал, знявши Твін Пікс. На мою думку, повернення серіалу має ту саму мету, тільки у сучасних умовах. Я розумію тих, хто чекав кави і пирогів, ретро-атмосфери і розкішної музики, красивих акторів і кумедних діалогів, хто чекав на повернення “парубка моторного і хлопця хоч куди” Дейла Купера, і почасти ми отримуємо все це (ну, окрім Купера, але я вірю, що ми його ще побачимо, таким як полюбили). Але загалом, новий Твін Пікс — це геть інакша пригода, стара гра з новими правилами. Це своєрідний бенефіс Девіда Лінча, на який завітали чи не всі його друзі-актори, а музичний супровід влаштували його улюблені виконавці. Та що там друзі, в кадрі уже побували і діти, і дружина Лінча.

Ну, а його незмінна муза останніх років — Кріста Белл, яку всі чекали побачити і почути на сцені Roadhouse (нині Bang Bang Bar) несподівано з’явилася в образі чарівної агентки Теммі Престон. Новий сезон Твін Пікс рясніє алюзіями на всю попередню фільмографію Лінча, творчість режисера Стенлі Кубрика, художників Арнольда Бекліна, Едварда Гоппера, і Лінчевого улюбленого експресіоніста Френсіса Бекона. Якщо забрати це все, якраз і залишаться старі-добрі твін-піксові “родзинки”, які тримали глядачів біля екранів чверть століття тому. Для мене новий сезон Твін Пікс — вельми цікавий і абсолютно новий мистецький досвід, до якого я радо повертатимусь, аби знову і знову помічати щось нове і незвичайне.

Що ж до Купера, то тут варто розуміти, що сам Кайл Маклахлен свого часу важко позбувався образу “дивакуватого мімі-агента”, страждав від браку цікавих ролей і драматичних образів. Він дуже талановитий актор, але асоціюють його виключно із Купером. Із сценарієм до нового сезону він отримав справжній виклик: зіграти дві абсолютно протилежні Куперу ролі: Поганого Купера — матерого засмаглого психопата-допельґанґера і Даґі —  своєрідну жертву акінетичного мутизму, яка тільки чекає на пробудження. Маклахлен бездоганно майстерний і переконливий в обох образах. Але всі ми будемо вдячні, якщо “вишенькою на торті” стане старий добрий Дейл Купер.

До речі, сам актор розповідав, що коли отримав сценарій третього сезону, читав його годинами поспіль, перериваючись лише на каву, і обіцяв, що на глядачів чекає розкішна розв’язка. Як же хочеться вірити і… як же нестерпно чекати!

Кріста Белл виконує Sycamore Trees:

Олександра Орлова
Автор:
Олександра Орлова
comments powered by HyperComments