Ласкаво просимо, трон наразі вільний
25
червня 2017 О 23:47
422
Таїланд-залежна. Розповіді великої мандрівниці

До Таїланду я поверталася вкотре – ніяк не можу позбутися залежності від цієї країни. Ні, це далеко не ідеальна країна для відпустки – довгий переліт з годинами очікувань  в аеропортах (тим паче, якщо летіти на острови або на північ країни), 5- годинна різниця у часі (потрібно перелаштуватися та звикнути). Також там все геть по-іншому – починаючи з  незвичної для  нас їжі та лівостороннього руху, й закінчуючи релігією. Якщо ми їдемо відпочивати до якоїсь європейської країни, ми можемо загубитися у натовпі і ніхто не дізнається: ми туристи, а чи чужинці. Але в Таїланді з першого погляду буде зрозуміло, що ми тільки гості у цьому Королівстві усмішок.

Початок маршруту. Цікавинки Дубайського аеропорту

Наш маршрут цього разу був такий: Київ – пересадка в Дубаї - Бангкок – Крабі – Ко Ланта – Паттайя – Бангкок. Ми мали провести 3 години в аеропорту Дубаї, і я не можу не написати про цей досвід. Начитавшись про Дубайський аеропорт, я готувалася до якісного шопінгу. Утім, щойно ми прилетіли, я побачила, що на нас чекає автобус, аби підвезти від літака до терміналу, трішки згодом я зрозуміла, що автобус везе нас у протилежному від нового терміналу напрямку, тож до моєї голови закралися сумнівні думки з приводу приємного проведення часу.

Чомусь згадалася стара будівля аеропорту Жуляни у Києві – якщо хтось мав радість почати/закінчити свою подорож там одного разу, вже ніколи не забуде цей «експірієнс». Дуже важко було назвати повноцінним аеропортом те місце, куди нас привезли. Це була просто будівля в трьома віконцями для реєстрації пасажирів та багажу. Я  навіть не одразу зрозуміла, що я вже приїхала до аеропорту. Ні, звісно в Дубаї не зовсім так, але начитавшись про аеропорт із садом, де можна відпочити та помилуватися акваріумом з дивовижними рибками… Словом, я очікувала побачити дещо інше, і вже було морально налаштувалася провести найнудніших три години у своєму житті. Насправді ж все виявилося не так страшно! Найцікавіші у старому Дубайському аеропорту – це люди, пасажири. Спостерігати за людьми для мене стало справжньою розвагою. Я, мабуть, ніколи не бачила такого азіатського міксу з арабів, пакістанців, китайців, індусів та ще когось, чию належність до певної нації мені важко було з’ясувати на око.

Для тих, хто вже бував в Азії, не є новиною, що азіати можуть спати і їсти будь-де. Тож, прямо перед нашими сидіннями розгорнув свою постіль якийсь громадянин з Пакистану або Індії. У нього також була ковдрочка, якою він накрився після того, як роззувся, поставив свої шльопанці поруч та вкублився на своєму ложі. Спочатку він довго говорив по телефону, за тим, судячи з його вигляду, робив щось важливе у своєму ноутбуці, а вже потім, втомлений активностями, накрився з головою (мабуть, багато світла заважало йому відпочивати) і заснув. Хочеться вірити, що він не проспав свій рейс, тому що в аеропорту є такі працівники, що ходять між людей та закликають на рейс, тож сподіваюся, що він їх почув. Цікаво було спостерігати за арабами у білих одежах та куфіях, позаду яких покірно вервечкою крокували дружини, вбрані у все чорне…

Після прибуття у Бангкок на нас чекав ще один переліт на південь Таїланду – провінцію та місто Крабі. Очікувати ми мали не довго – вистачило часу на реєстрацію багажу та каву у Starbucks.

На південь Таїланду я поверталась вдруге, тому що південний Таїланд – райський. Саме туди ми їхали за безлюдними островами, пляжами з білим пудровим піском, мангровими лісами, карстовими печерами та прозорим, неймовірного кольору, Андаманським морем.

Провінція Крабі. Ресторани. Індуси

Подорож до Крабі на літаку займає 1 годину, але у готель ми заселилися аж під вечір, тому в той день у нас залишився час тільки на вечірню прогулянку і тайську вечерю. Маю зазначити, що з роками (перший раз я була у Таїланді у 2009 році) ціни на їжу майже не змінилися, ну може зросли на пару-трійку доларів. Курс долару/євро до тайського бату теж досить стійкий.

Ми не шукали найдешевших місць, але дивилися, щоб було чисто й атмосферно. В перший вечір нам довелося їсти у ресторані, який, як ми потім зрозуміли, належить індійцям. Їх, до речі, дуже багато на півдні країни. У них там швейні майстерні-магазини та ресторани. Так от, зайшли ми до ресторану, зробили замовлення, чекаємо... Замовлення вже принесли тим, хто замовляв після нас... Ми терпляче чекаємо, але вже дуже хочемо їсти! Ось до нас підходить той, кому ми робили замовлення і каже: “Sorry, I forgot what you ordered…” (Пробачте, я забув, що ви замовляли…) Тож ми ще раз робимо свої замовлення і вже з нетерпінням чекаємо далі. Приносять напої, й виявляється, що моєму коханому подають велику пляшку пива замість маленької... Ми кажемо, що замовляли маленьку. У нас забирають велику і приносять маленьку, однак потім, у рахунку, ми все ж таки побачили велику ціну за велику пляшку пива! Звичайно, ми про це сказали, на що нам відповіли: “Sorry, mistake!” (Пробачте, це помилка!), і ми, зрештою, заплатили за маленьку. Не люблю думати погано про людей, тож сподіваюся, що й правда “mistake”.  Я також замовила одну зі своїх улюблених тайских страв – Pad Thai. Я знаю, якою вона має бути, якщо приготувати її правильно. Горішків та соєвих паростків зовсім не поклали, а на соусі зекономили, тому смак виявився ненасиченим... В той ресторан ми більше не ходили, і взагалі намагалися триматися подалі від ресторанів з індусами. Я розумію, що не всі вони однакові, але не можу не додати ще й те, що вони дуже настирливі та приставучі! Вони не дозволять вам спокійно пройти повз – будуть пропонувати вам пошити найкращий у вашому житті костюм, купити тканини для найкращого у вашому житті костюму або хоча б просто приміряти той найкращий костюм та просто поглянути на ті тканини! Це трішечки втомлює.

Райські пляжі. Екзотичні острови. Галасливі китайці

Через декілька днів ми мали їхати на пляж, до якого можна дістатися тільки морем. Тож ввечері ми мали сісти у човен, який мав доправити нас на той самий чарівний пляжик. А зранку ми зібралися на екскурсію по чотирьох островах. Більшість людей, з якими нам довелося проводити час на екскурсії, були китайці – так, їх там дуже багато! Вони майже не розуміють англійської і у більшості випадків досить безцеремонно себе поводять. Тож коли наш гід перед початком подорожі оголосив “No sand on the boat!” (Жодного піску у човні!) - це мало відношення до всіх, окрім китайців, бо вони потім того піску стільки наносили у човен, що ми ледве не потонули! Я, звичайно, драматично перебільшую, але не дуже.  Стосовно самої екскурсії – так, місця дуже красиві, але там дуже багато людей, іноді настільки багато, що за ними-нами навіть важко роздивитися красу природи... Але мені ще здається, аби все це належним чином (а не «по-тайськи») організувати, екскурсії приносили б набагато більше задоволення.

Вечірній променад водою. Весела переправа. Італійці. Романтика

Отже, настав вечір і, повернувшись з екскурсії райськими островами, ми швидко вкинули до наплічників найнеобхідніше та вирушили до пункту відправлення човнів. Там, звідки вони вирушають, немає пірсу, тож люди просто йдуть до човнів убрід, по воді... якщо вода є! Вечорами буває відлив, тому щоб дістатися до човна, треба метрів 100 йти по не дуже приємному й чистому дну (грузким сіро-чорним мулом, який так і норовить затягти тебе і засмоктати!). А вже потім йти треба по пояс - ну, мені по пояс, комусь – просто вище коліна! І вже аж тоді можна дістатися нарешті човна. Нам це зробити було досить легко, у нас були з собою тільки рюкзаки, а члени італійської родини, які перший раз прилетіли до Таїланду й не очікували такого повороту подій, мали нести на голові весь свій багаж, який вони взяли з собою на 2 тижні. Позитивні італійці були дуже здивовані, але загалом задоволені, що врешті-решт дісталися човна, а з часом – допливли-добрели і до готелю.

Готель, де ми зупинялися, був розташований серед саду, і назвати його можна було навіть готелем-містечком. На території рясно розмістилися декілька магазинчиків з усім необхідним, басейн, тендітні тайські котики, великий ресторан з дуже смачною їжею та, найголовніше, східний та західний пляжі, тож на одному можна зустріти сонце, а на другому – провести його за обрій, сказавши «На добраніч!». Вечір, а потім і ніч були чарівними, і ми романтично засиділися на березі моря майже до ранку...

Koh Lanta. Long Beach

Наш наступний переїзд був на острів. Аби дістатися туди, слід було сісти на паром і пливти 2 години у правильному напрямку. На цей острів ми пливли за спокоєм, красивезними заходами сонця та ідеальним морем – все це ми і отримали. Long Beach на Koh Lanta дійсно «long» (довгий). На цьому пляжі ви не знайдете ані шумних водних розваг, ані моторних човнів. Кожного ранку туди припливали великі зграйки маленьких риб і дозволяли нам плавати прямо серед них. Серед звуків, які нас там супроводжували, був шум моря, шелестіння пальмового листя, незвичайний спів тропічних пташок та голосні крики орангутанів, що доносилися з джунглів одразу за пляжем. Це місце – одне з найкращих, які мені доводилося відвідувати і напевне, одне з тих, куди хочеться повертатися знову і знову.

Славнозвісна Паттайя. Зоопарк Khao Kheow. Парк орхідей. Храм Істини

Наступна зупинка – Паттая. Так, славнозвісне місце. Перш за все, воно відоме своїми нічними розвагами та секстуризмом, але ж ми їхали туди не за цим. По дорозі між Бангкоком та Паттайєю є зоопарк Khao Kheow Open Zoo, і ми дуже хотіли туди потрапити. Загалом я проти утримання тварин у клітках просто для того, щоб ми могли ними милуватися, але цей зоопарк не зовсім зоопарк. Там немає кліток для тварин, але є цілі території, де живуть жирафи, слони, олені, носороги, леви, ведмеді і ще багато різних звірів. В закритих вольєрах (кажучи “закритий” я маю на увазі, що всередині клітки відновлений природний ландшафт, але спереду такий вольєр закритий сіткою) там є тільки певні різновиди мавп, які є настільки допитливими, що прагнуть щоразу виходити за межі своєї території. Усі тваринки виглядають ситими та задоволеними життям, тільки деяким дуже спекотно вдень, і тому вони просто лежать в тіні дерев або на гілках, й крізь напівзаплющені очі спостерігають за тим, що відбувається навколо. Тварини дуже легко йдуть на контакт – вони люблять, коли їх пестять, завжди приймуть їжу з ваших рук (її, до речі, можна купити на території зоопарку) і навіть залюбки попозують для фото. Ми провели у цьому чудову місці більше трьох годин, але я б залишилася там на цілий день і навіть ніч, бо там є ще й нічні екскурсії, аби побачити тих тварин, які відпочивають або неактивні вдень.

Варто зазначити ще декілька місць неподалеку від Паттаї, які привернули нашу увагу – це парк орхідей Nong Nooch та Sanctuary of Truth - Храм Істини.

Коротко про парк орхідей: це не тільки парк і не тільки орхідей – це грандіозний райський сад, в якому можна побачити не тільки багато різновидів рослин, але і тварин, пташок, метеликів, а ще насолодитися дивовижним та гармонійним поєднянням незабутніх райських пейзажів.

Храм Істини розташований в одному із районів Паттаї, до нього легко і доступно як у часовому, так і в грошовому вимірі можна дістатися. Це дуже цікавий арт об’єкт і також сильне енергетичне місце. Там відчувається спокій, там уповільнюється час і ви забуваєте про увесь світ, який залишився десь там, далеко за межами цього храмового комплексу. Туди краще їхати у другій половині дня, майже над вечір, щоб побачити храм у променях сонця, яке сідає у море.

Усміхнений Бангкок. Запахи та звуки міста   

Остання зупинка нашої подорожі – Бангкок. Мені було приємно усвідомлювати, що з роками усміхнені тайці не змінилися – вони й досі щиро посміхаються і намагаються допомогти, навіть якщо ти не просиш, просто вони бачать, що ти турист і чогось не знаєш, отже зголошуються тобі все пояснити. Не раз я питала, як кудись пройти, і якщо їм не вистачало англійської, щоб пояснити, то вони просто буквально брали мене за руку і туди вели. Наприклад, одного разу ми стояли, роздивляючись мапу, і це побачив таєць. Він запитав, як і куди ми хочемо потрапити. Нам треба було піймати таксі, щоб дістатися торгівельного центру. Таксі можна було зловити просто через дорогу, але ви навіть собі не уявляєте, як перейти дорогу в славному місті Бангкок. Тож чоловік вирішив перевести нас через дорогу і залишити там, де ми зможемо зловити таксі. Впевнившись, що ми сіли в таксі, він пішов. І ні, вони у жодному разі не просять грошей за допомогу. Але окрема тема – це водії таксі. Звичайно ж, вони намагаються збагатитися за рахунок туристів, а тому часто ваша поїздка на таксі може коштувати вам майже як переліт на сусідній острів.

Бангкок – величезне місто, яке пізно засинає і рано прокидається. Тут гармонійно поєднуються хаос з порядком (але хаосу більше, особливо на дорогах), чистота, охайний вигляд історичних будівель та пам’яток – з брудом річок та каналів, які пронизують все місто, шалені звуки автівок та мотобайків – зі співами тропічних птахів, цілодобова метушня – зі спокоєм численних храмів...

Я не буду нічого писати про історичні пам'ятки столиці королівства – ви з легкістю про них дізнаєтесь і без мене. Я хочу написати про враження, а воно – незабутнє. Там багато всього незвичного і надзвичайного для нас, жителів столиці європейського укладу, є багато того, що ми не приймаємо (але ж і не мусимо) або сприймаємо негативно. Це місто втомлює своєю надмірною вологістю, незвичними запахами й шумом вулиць, але надихає працьовитістю, щирими усмішками та оптимізмом його мешканців.

У Таїланді ви знайдете все, що вам заманеться, на будь-який смак, просто будьте відкритими всьому, що чуєте, бачите, відчуваєте, всьому, що з вами трапляється, залиште забобони та упередження у минулому. І буде вам щастя!

 

Післяслово

Коли я писала цю статтю, я хотіла не просто поділитися з вами інформацією, але й також розповісти про свої враження та досвід. Я навмисне не згадувала назв ресторанів або готелів, в яких ми зупинялися, тому що їх вибирали ми, а ви, можливо, обрали б інші, тому що кожному – своє. Я ділюся своїми враженнями, аби надихнути вас подорожувати, надихнути на новий досвід за межами вашої зони комфорту, а також на прийняття всього того, що з вами трапляється, навіть коли щось здається вам, на перший погляд, негативним, а з часом приводить до позитивних наслідків. І ще: вчіть англійську мову – вона вам знадобиться, куди б ви не подорожували ;)

Тетяна Яковенко
Автор:
Тетяна Яковенко
comments powered by HyperComments