Ласкаво просимо, трон наразі вільний
10
вересня 2017 О 21:50
51
Турецький велосипед. Про турецьке серце

Привіт! Мене звати Наталя, народилась і виросла я в селі на Хмельниччині. Село навчило мене багато чого, а саме: як правильно доїти корову, сапати буряки, пасти череду на полонині і наминати за обидві щоки білий хліб з сметаною і посипаний цукром, або ще інший вид цього легендарного делікатесу - хліб (тепер вже чорний), намащений смальцем з цибулькою (впевнена, Ви вже вмираєте, так хочете того хліба). А якщо серйозно, то після сільської школи вивчилась я на перекладача англійської, а далі працювала багато де і заробляла на життя різними способами (не тими, що Ви подумали). Взагальному, я - істота мирна, понад усе люблю подорожувати, вчити іноземні мови, говорити про психологію, їсти солодке і кататися на велосипеді (інколи роблю це одночасно, щоб, борони Боже, лишні кілограми не втратити). Вірю в закон бумерангу, добрих людей і на ніч передивляюсь відео з серії як геніальні кондитери світу цього творять свої шедеври. Цього літа разом зі своїм хлопцем приїхала з Туреччини до України на велосипеді, вважаю це одним з найбільших досягнень у своєму житті. Вже мрію про наступні велосипедні подорожі і про те, що Україну знатимуть і поважатимуть у всьому світі. Якщо я Вам сі сподобала, то читайте мене і купляте й собі велосипед, може, разом поїдемо=)

Минулого разу ми говорили про Хюсейна, якого зустріли на площі у  містечку Ескіпазар.  Так ось, я одразу його помітила, бо виглядав він навпрочуд дивно - білий костюм і яскраво фіолетова сорочка з (а зараз тримайтесь за голову) вогняно-червоною краваткою, а на додачу біла, з довгим козирком, кепка. Коктейль ще той, правда? Чоловік ні з ким не спілкувався і сидів собі осторонь, попиваючи чай. Він мені видався дуже підозрілим, бо постійно зиркав на нас і підслуховував, про що ми говоримо.Сиділи ми не надто близько до нього, в оточенні допитливих місцевих жителів і дітлахів, що постійно відривали нас від розмови безкінечними запитаннями, типу “А Ви справді так далеко їздите на велосипеді?”, “А що Ви їсте?”, “А в палатці комарі не кусають?” і т.д. Ми чемно відповідали діткам, а тим часом розпитували, де ж нам залишитися на ніч. Всі місцеві, як один, відповідали, що містечко маленьке, шансів знайти якусь кімнату мало, а отже найкращим варіантом для нас буде розкласти намет на головній площі та й спати собі спокійно. Чесно кажучи, нам не надто хотілось так ночувати, бо ж був саме Рамазан, а значить місто засне аж у 3-4 ночі, а нам треба прокидатись рано-вранці, аби покинути містечко до спеки. Тому ми вирішили пити чай далі, а раптом хтось змилосердиться над нами і запропонує свою домівку.

І диво сталося! Поки всі розводили руками, мовляв ну що ж поробиш, коли у нас маленьке містечко, раптом з натовпу виринув Хюсейн. Так, саме той Хюсейн, одягнений у всі кольори веселки! Стукнувши мене добряче по плечах, він із повною серйозністю заявив: ”Як таке діло, то йдіть до мене та й ночуйте. Я вас не ображу.” Відмовити - неввічливо, але ж і погоджуватись лячно, аж надто дивно виглядав цей чолов’яга. Але оскільки більше варіантів у нас не було, ми вирішили поїхати. Ну не розірве ж він нас на шматки! (хіба тільки трішки) Вирушивши за Хюсейном, в думках я себе заспокоювала, згадуючи слова своєї бабці “не судити людину за її одягом”. Дорога до будинку Хюсейна була не близька, добрих півгодини ми їхали за його машиною, але зате, як зраділи, коли побачили миловидну хатинку на окраїні містечка. Подвір’я сторожили аж 3 пси, один був справді велетенський і на прив’язі, а інші двоє просто собі тинялись подвір’ям і обнюхували наші велосипеди. Припаркувавши велотранспорт, ми пішли за Хюсейном до хати. У хаті нас радісно зустріли ще дві кішки чи коти, (цього я вже не знаю) і тут я подумала, що погана людина не може тримати так багато тварин вдома, а значить Хюсейн - добрий. І це дійсно було так! Тільки ми присіли перевести подих, як стіл вже був заставлений різноманітними наїдками - і холодні, і гарячі страви, і навіть моя улюблена баклава (у нас кажуть пахлава, але турецькою правильно саме баклава), яку традиційно подають під час Рамазану. Поки ми напихали собі щоки смачнющою їжею, бо дійсно зголодніли, наш новий друг розповідав нам про своє життя.  

Як виявилось, він працював колись в адміністрації міста при дуже високій посаді, а зараз вже на пенсії. Дивився він на нас так підозріло, бо хвилюється за місто, аби хто не приїхав сюди з поганими намірами. От коли вже зрозумів, що ми добрі люди і нічого поганого не зробимо, вирішив нас взяти до себе на ніч, бо “розмови розмовами, а людям ж треба десь переночувати в теплі, та й ще, бідні, так натомились за цілий день ті педалі крутити”. Говорили ми про все - політику, життя, родину, світ. Коли я сказала, що з України, Хюсейн посмутнів і відрізав: “Ага, у мене теж була колись одна подружка з України. Зараз тобі покажу.” Я сумно зітхнула і подумала, що зараз почнуться любовні історії і оповідки про те, які українські дівчата красиві, але ж у мене сім’я, діти і т.д. Чесно вам скажу, найбільше не люблю слухати, як турки, коли дізнаються, що я українка, сідають мені на вуха і починають згадувати свої амурні пригоди в Україні. Мене аж вивертає від цих одкровень, я завжди кажу, аби нікого не образити, що може це й так, але ж у нас, в Україні, є і Карпати неймовірної краси, і історія цікава, і видатні вчені і т.д. Є на що подивитися, окрім одних дівчат! Воно то так, кажуть турки, але дівчата все одно найгарніші! Добре, кажу я, а сама думаю, що колись настане день, як будуть говорити і про наші Карпати, і про мову солов’їну, культуру і мистецтво, а головне про українців - як освічену і патріотичну націю.

Але зараз про Хюсейна. Так ось, довго він щось вишукував у спальні і приніс мені аж цілу папку з різними документами. Я злякалась, подумавши, що то, напевно, любовні листи. Але, дякувати Богові, це було не так:) Витягнув він з папки якусь квитанцію, каже: “На, подивись, що я дурний старий Хюсейн наробив”. Дивлюся я, а це квитанція про переказ однієї тисячі євро якійсь панянці Магдалені. “Ну ок, -  кажу я, а при чому тут Україна?!” А виявляється, колись давно написала ця панянка нашому Хюсейну у фейсбуці про те, що вона така бідна і нещасна живе в Україні, так важко її тут, працює на двох роботах і ще маму хвору доглядає. І от якби Хюсейн знайшов її якогось жениха пристойного, бо ж дівчина вона порядна і вихована, стане гарною дружиною і народить купу дітей. А, до речі, забула про екстра важливу деталь, Магдалена - справжня українка -  прекрасно розмовляла турецькою. Оце так талант, правда! Коли Хюсейн спитав її, звідки вона знає турецьку, та відмахнулася, пояснивши, що у неї є родичі-татари в Криму, от від них і навчилася. Чоловік і повірив, бо знав про Крим і татар. Спочатку вона підбивала клинці до нього самого, але Хюсейн її відразу сказав, що одружений, має сина та й вже пенсіонер. Ну от тоді вона попросила його підшукати якось гарного кавалера. Хюсейну стало шкода дівчини і він познайомив її зі своїм кузеном Ахметом, якому було 44 роки, а ще неодружений. Ахмет погодився на зустріч з Магдаленою і вирішив купити її квиток в Стамбул. За день до відльоту  дівчина зателефонувала і  повідомила, що не зможе, на жаль, прилетіти, бо раптово захворіла мама. Вона попросила переслати грошей, скільки можете. Кузен її не повірив, а Хюсейн знову пожалів і переслав  200 євро. Через місяць Ахмет ще раз купив квиток, поїхали брати її зустрічати в аеропорт. Чекали, чекали, аж раптом вона дзвонить і каже, що її прикордонники не хочуть випускати з України, вимагають хабар. Уявляєте, як дівчині не щастить - ніяк вона не може добратись до Туреччини! Ну що, Хюсейн подумав і справді ж по новинах розказують, яка в Україні корупція, бач, не пропустили бідну дівчину на кордоні. Ну як треба - значить треба і вислав знову гроші. Магдалена отримала переказ і … зникла. Напевно, набридло вже її історії всілякі придумувати, фантазія виснажилась. А брати ще довго дзвонили і писали, але абонент вже був недоступний. Сторіночку свою з фейсбуку хутенько видалила - та й по всьому, шукай вітра в полі.

Коли ми передивлялись квитанції, помітили номер телефону із болгарським кодом, а не українським. От я і кажу Хюсейну, що ніяка ваша Магдалена не українка. По-перше, ім’я зовсім не українське, та й номер телефону болгарський, а отже, вона - болгарка. “Певно ти маєш рацію, - сказав Хюсейн, але зараз це вже не важливо. Важливо те, що я і досі не знаю, як пояснити своїй дружині, куди зникли гроші. Думав вже розповісти правду і хай буде, що буде.” “Та яку правду, Ви що хочете, щоб у вашої дружини стався серцевий напад?! - намагалися достукатись ми до чоловіка. “Дружина Вас приревнує, ще подумає, що коханку собі знайшли.” Хюсейн від наших вмовлянь трохи заспокоївся і вирішив придумати якусь іншу версію.

Ось така історія. Знаєте, мені стало шкода чоловіка, бо він вирішив допомогти незнайомій людині і пересилав свою пенсію. Чого жаліти, скажете ви, треба думати головою перед тим, як щось робити. Воно то так, але зауважте, що Хюсейн все життя прожив в селі, він довіряє людям і має добре серце, а хтось цим взяв і так ганебно скористувався. Так, нам з вами відразу зрозуміло, що це шахрайка, але він - старий чоловік, якому навіть на думку і не спало, що хтось може брехати про хворобу матері і прикордонників. До речі, зараз у нього самого з’явилися проблеми зі здоров’ям і якраз ті гроші йому дуже знадобились б. Не знаю, як живеться тій Магдалині і чи на серці у неї легко. Думаю, легко, бо шахраї чужими долями не переймаються, їм аби обграбувати, надурити і діло з кінцем.

А ми з Хюсейном і далі пили чай і смакували баклавою, без перебільшення скажу, що Хюсейнова баклава - найсмачніша з тих, що я коли-небудь куштувала в Туреччині. На мій комплімент про баклаву Хюсейн посміхнувся і сказав, що треба знати місця:) Чаювали ми аж до 2 ночі, а потім вже прийшов час і на стіл накривати, знову раз зо третій Хюсейн взявся нас пригощати. Вкотре поставили заварювати чай, пристрасті заспокоїлися і чоловік заговорив про те, що його дійсно хвилює - про його країну. Ділився з нами власними переживаннями, ідеями, як туркам треба жити і наводити лад у своєму краї, казав, що кращої країни, ніж Туреччина, на Землі не існує. І це правда. Для Хюсейна вона - найкраща, бо рідна і іншої йому не треба. Так має бути, так правильно. Коли мене питають, чого нам, українцям, треба навчитися від турків, я завжди кажу - патріотизму і віри в себе.

Ось такі розмови: про вічне, про те, що болить і про таке актуальне сьогодні. В дорозі я зрозуміла про життя, світ, історію, політику і людей більше, ніж за усі 5 років в університеті. Але і цього недостатньо, треба рухатися далі і розвиватися, бо рух - це і є життя.  Десь о 4-ій ранку ми накінець вляглися, спати я не могла, бо наїлась добряче і думки різні в голові роїлися. Але завтра буде новий день, нові пригоди і нові дороги. Хюсейна я і досі згадую за його простуватість, але невимовно велике серце, яке готове допомогти кожному. Таких людей, простих і добрих, рідко зустрічаєш. Відкрию секрет - ми з ним переписуємося у Фесбуці, але гроші переслати я його не прошу, не хвилюйтеся :)

Наталя Квасюк
Автор:
Наталя Квасюк
comments powered by HyperComments