Ласкаво просимо, трон наразі вільний
26
липня 2017 О 9:43
1400
Український гурт "Холодне Сонце": "Бути відвертим з людьми, яких ти не знаєш"

Український гурт «Холодне Сонце» – це поєднання потужного року та лірики, вибухової експресії та світлої меланхолійності. Цього року гурт відзначає своє 15-річчя. Із його лідером та фронт-меном Василем Гоцком ми поспілкувалися про творчість, відповідальність, щастя та чарівний «метод 30 хвилин».

Фото: altwall.net

Чи вірите Ви у прикмети, пов’язані з виступами? Можливо, маєте якісь ритуали чи талісмани.

– Ні, це якась чортівня. Я думаю, що треба поменше з цим зв’язуватися і легше жити буде. Ми відповідальні за те, що ми робимо. Знаєте, тут є теорія ймовірності: чим краще підготовлений, тим менше шансів, що станеться якась неприємність.

Ну, добре. Але ж буває, що підготуєшся, продумаєш до найменших дрібниць – а все піде не так. І навпаки: мало часу перед виступом, а виходиш на сцену – і концерт просто ідеальний .

– Звичайно, це і від погоди навіть може залежати. От, наприклад, сьогодні сонячний день і я сповнений сил. А коли хмарно, почуваюся мляво.

Тобто можна сказати, що Ви – сонцезалежна людина?

– 100%. Можливо, недарма в свій час мені прийшло в голову так гурт назвати.

Тоді в яку погоду Вам найкраще пишеться?

– Коли в голову прийде. Зараз у мене немає такого, що я сідаю – і повинен написати пісню. Буває, що я маю сісти і попрацювати над записом. Це інша справа, тому що твір вже створено і тут просто організовуєшся, щоб зробити те, що повинен. А написання пісні – справа набагато тонша. І тут є певна відповідальність за те, що ти скажеш. Я от особливо зараз це відчуваю. Коли натрапляєш в Інтернеті на переспіви своїх пісень, написаних у 17-18 років, то розумієш, що твоя творчість залишає відбиток у свідомості інших. І це відповідальність. Тому зараз я пишу тоді, коли мені є що сказати і якщо я хочу це сказати.

Ви погоджуєтесь із твердженням, що не існує того «що хотів сказати автор»: от він що хотів, те і сказав?

– Так було раніше. Особливо в юнацький період. Коли розумієш, що впливаєш на інших людей, то починаєш замислюватись над питанням: твоя творчість принесе користь людям чи завдасть шкоду?

Але ж це справа не у Вашій творчості, а в особливостях людського сприйняття.

– Безумовно. Але дивіться: от є хлопці-руфери, які лазять на вишки. Можна також сказати: «Окей, вони самі відповідають за своє життя і роблять те, що хочуть». Але вони викладають своє хобі в Інтернеті і мають послідовників. І байдуже, що вони підписують: «Це моє життя, прошу мене не наслідувати». Все одно воно не змінить бажання якогось підлітка повторити те ж саме. Це відповідальність, – бути відвертим з людьми, яких ти не знаєш. Я зараз замислююся над цим перед тим, як давати іншим слухати свою музику.

Фото: [ROCK] INSIDER - Home

Тобто у Вас є такі пісні, які Ви не виконуєте «для всіх»?

– Є.

А як Ви почали грати на гітарі? 

– На гітарі грав батько. Цей інструмент йому ще мама подарувала, коли вони зустрічалися. Після того, як батька не стало, його гітара висіла в нас на стіні роками – років 15 десь чи навіть більше. І одного дня я її зняв. У батька також було дуже багато книжок-самовчителів, які я став читати. До того ж у цей час я подружився з Тарасом, зараз він мій найкращий друг. І Тарас допоміг зробити, власне, ті перші кроки. А потім я почав вчити ноти.

Чи не виникало у Вас супротиву до їхнього вивчення?

– Я перфекціоніст. Тоді я не знав, нащо мені ці ноти, але мені було важливо просто вивчити їх, щоб мати можливість грати. У самовчителях фактично представлена класична школа, потрібно було виконувати різні етюди. Це був цікавий досвід і він дав мені дуже хороший фундамент для розвитку. Якщо чесно, зараз я багато чого забув з того, бо не використовую на практиці. Однак це однозначно не було зайвим.

Наступне запитання складне.

– Складні запитання – цікаві запитання.

Що краще: займатися кількома справами одночасно чи варто присвятити себе чомусь одному, аби «не розпорошувати сили» та досягти успіху?

– Тут я згодний з обома точками зору.

Який Ви хитрий.

– Ні, я універсальний. Тому що безумовно згодний з тим, що коли ти концентруєшся на одній справі, то можеш довести її до досконалості. Але разом з тим, коли ти зациклюєшся на чомусь одному, то можеш загнати себе в глухий кут. Маю на увазі, що може настати творча криза, або такий період, коли, наприклад, твоя діяльність не є актуальною взагалі. Тому переконаний, що людина повинна всебічно розвиватися. Мене, наприклад, цікавить і музика, і акторська діяльність. Віднедавна я почав професійно займатися дикторством англійською мовою. Це не є зараз хобі, це справді моя робота. По-перше, воно багато дає для саморозвитку. Тут дуже важливе не просто знання англійської, але й сама вимова. Багато кажуть про те, що неможливо говорити так як носій мови, з чим я не погоджуюся. Записую себе, прослуховую, а потім відпрацьовую окремі звуки, які мені «ріжуть слух». І роблю це поки звук не стане такий, як в носія мови. Насправді дуже цікава робота.

Фото з особистого архіву Василя Гоцка

Певно, не в кожній школі так ретельно працюють з постановкою вимови, як Ви.

– Тому що це потрібно любити. Вів до того, що у третьому класі, коли в нас з’явився предмет «англійська мова», у мене виникло таке відчуття, ніби я в Америку поїду чи в Діснейленд потраплю. Я був щасливий і дуже чекав на перший урок. Англійську в школі любив і досі люблю. Гарно кажуть голлівудські актори про свою справу: якщо ти  стаєш актором лише заради популярності чи грошей, то нічого не досягнеш. При першій невдачі є загроза розчаруватись і опустити руки. Коли ж любиш свою справу, то перешкоди створюють азарт. А досягнення – лише приємний бонус, однак не самоціль.

Ви щойно відповіли на запитання, яке я ще не ставила.

– Я радий, що ми економимо час.

Що Ви можете вважати найбільшим своїм досягненням на сьогоднішній день?

– Це запитання для нескромних. Зроблено дійсно дуже багато. Є справді купа речей, в які вкладено безліч сил, терплячості, праці. Якщо я щось одне виокремлю…

Можна декілька.

– Мені здається, що все ще попереду і найбільше, що я повинен зробити, я ще не зробив.

А я вже встигла собі у нотатнику записати 1, 2, 3…

– Ви розумієте, тут все залишається на розсуд інших. Результати твоєї роботи бачать інші і…

Їм оцінювати?

– Так, їм оцінювати.

Бачите, я ще сама і підказую.

– Мене такі запитання заганяють в глухий кут. Тому що головне в житті, як кажуть, – рух. Якщо ти відчуваєш, що ти доходиш до якоїсь кінцевої точки, значить, щось не те.

Що Ви робите, коли якась справа не вдається одразу?

– Працюю більше. Або їду в Тернопіль (Прим. ред.: рідне місто музиканта).

Фото з особистого архіву Василя Гоцка

Тобто коли не працюється, Ви все одно працюєте?

– Іноді, щоб справа пішла, треба просто сісти і працювати.

А як, наприклад щодо того, що варто дочекатися натхнення?

– Так можна чекати і місяцями, поки «планети стануть в один ряд». Апетит приходить під час обіду. Так само і в мене. Є навіть зараз багато ситуацій при записі альбому, коли прагнеш досягти певного звучання. Часом здається, що просто ходиш по колу, бо щось не вдається. Тому можна відчути знеохочення. Але наступного дня я просто кажу собі: «Давай так: ти сядеш, посидиш над цим півгодини, – неважливо від результату. Але просто сядеш і понамагаєшся півгодини».

Хороше слово «понамагаєшся».

– Так. В англійській це «keep trying». Так що ви думаєте? – Все вдається! Головне – не піддаватися цьому відчуттю, що от у мене щось не йде – і все. Просто потрібно виспатися – і наступного дня знову сісти за свою справу.

І справді упродовж цих 30 хвилин справа зрушує з місця?

– Так, зрушує.

Під час перших 30 хвилин? Чи у Вас ці півгодини можуть повторюватися по кілька разів?

– Це може бути під час перших 10 хвилин. Просто головне подолати нехіть і сісти – повернутися до цього. Є така східна мудрість: щодня кинь той камінчик – і в результаті збудуєш гору… за рік – в гіршому випадку.

Що для Вас щастя і в чому воно?

– Для мене щастя – це осмислення того, що  в цьому світі ти є не просто так, тобі є для кого жити і ті люди, для яких ти живеш, поруч.

І наостанок: чим зараз живе «Холодне Сонце»?

– Зараз ми дописуємо третій альбом. І він точно вийде. Я не ризикуватиму із оголошенням дати, однак намагаюся зробити все можливе, у тому числі використовуючи цей «метод 30 хвилин» в день. Весь матеріал практично записаний і зараз триває робота над його зведенням.

Спілкувалася Тетяна Михайлова

Фото люб’язно надані В. Гоцком

Тетяна Михайлова
Автор:
Тетяна Михайлова
comments powered by HyperComments