Ласкаво просимо, трон наразі вільний
04
вересня 2017 О 18:23
207
Як ми з півнем провели літо!

Ми випадково знайшли Наталю Кальченко на теренах Фейсбуку і одразу дуже зраділи! І коли ви прочитаєте бодай одну з її історій #55історійЗдитинства, то зрозумієте, чому! Цікавий флешмоб під хештегом #55історійЗдитиниства Наталя ініціювала у не такому вже і далекому 2016 році, пригадувала найрізноманітніші цікавинки з свого дитинства і розповідала їх з хвацькістю найсправжнісінької казкарки! Читачам настільки сподобалися ці історії, що вони не лише читали, але й самі почали писати, переподіваючи свої пригоди з дитинства! Ми віримо у те, що одного разу з’явиться на світі паперова книжка з оповідками Наталі, у книжки буде красива палітурка, кілька кумедних ілюстрацій!.. Ну а поки пропонуємо вам познайомитися з її історіями на Першому українодівочому сайті гарного настрою "Каралєвна". "Як ми з півнем провели літо" гарантовано точно змусить вас усміхатися. Готові? Тоді вперед!

Якось 1-го вересня приходжу я у другий клас і дізнаюся: цілий рік ці люди вчили мене писати – і навіщо? Правильно. Для того, щоб я їм написала твір «Як я провів літо».

Уявляєте? Вони хотіли, щоб 92 дні полуничного, кульбабкового, яблучно-медового літа на селі я запхала в одну сторінку косою лінією… То був злочин проти літа, тому я написала лише одну історію — про півня — бо вона повторювалася щодня.

Був у бабусі півень породи Бик. «Бик» не тому що такий моцний та гожий, а тому що відверто бикував. Щойно він бачив мене на обрії, зразу мінявся з лиця: гнівливо бігав очима, рив кігтями спориші, розправляв крила, бив ними по землі – і стартував мені навздогін зі швидкістю розширення всесвіту. Або й швидше. Як бик на червону ганчірку.

Можливо, йому не подобались мої червоні штани фасону «шаровари». Можливо, маленькі дівчатка. А може, просто літо – не його сезон.

Проте дорога на город та в туалет пролягала повз курник (без варіантів), а півень був прудкішим за мене. Відтак того літа крім червоних шароварів я носила ще й подзьобані ноги під ними.

Бабуся в цьому конфлікті витримувала толерантну позицію: вавочки цілувала, відбиватися від нападника навчала, але відряджати його у плавання по супах та борщах не поспішала. Бо той півень був єдиний чоловік у пташиній зграї, він знав, що лише махровий патріархат забезпечує безстрокову візу в цьому світі.

О, як я бігала того літа!... Як Гермес у крилатих сандалях.

І якби Доля запустила в моє життя ще одного такого півня, прямо зараз ви би стежили за мною на бігових доріжках у Ріо. Але півнів більше не було. Зате був перший в моєму житті твір «Як я провів літо». Який, якщо чесно, я досі вважаю геніальним. Перевіряти його геніальність я не стану, хоч мама точно зберігає мої перші зошити десь на антресолях. Бо дві сторінки (в одну не вклалася), коса лінія, крупний дитячий почерк – що там могла бути за історія?..

«І було літо. І був півень. І були червоні шаровари. Він стрибав, а я тікала. Через раз наздоганяв. Через раз отримував по дзьобику хвірткою. І так 92 дні літа, яке я провела в прабабусі».

Це була моя перша записана історія.

Тоді ж я вперше винайшла метод ідеальної помсти: якщо тебе забембали чи образили, напиши про це історію. Вперше великий обсяг смислів та образів я намагалася вкласти у короткі речення та прості слова. І був азарт. І була безкомпромісна віра, що ось-ось, ще трішки – і вийде щось надзвичайне!..

Таки вийшло. І досі виходить. А все завдяки тому, як ми з півнем провели літо :)

***
Це була перша історія з проекту #55історійЗдитинства.
Про проект тут https://goo.gl/WxIbM1. Приєднуйтесь!

Наталія УніКальченко
Автор:
Наталія УніКальченко
comments powered by HyperComments