Ласкаво просимо, трон наразі вільний
17
вересня 2017 О 17:54
479
Як я пережила Форум видавців, залишившись удома

Відтоді як я стала більш дотичною до суч.укр.літ., мені відкрилося таке явище як щорічний Львівський Форум видавців. Це направду величезна подія у літературному світі України, бо в ці декілька днів усі, хто може, – їдуть до Львова! Кругом тільки й чути: «Ти їдеш на Форум? А ти будеш на Форумі?» Масово бронюються готелі, хостели й приватні апартаменти, Львів перетворюється на книжкову Мекку, на величезну тусу модної української молоді, там ходять вулицями й тиснуть усім руки відомі й видатні письменники, живі класики й зірки закордонних літ.таблоїдів, там тонами випивається кава, кілограмами пакуються шоколадні цукерки, і книжки-книжки-книжки! Словом, у ці дні у Львові неймовірний драйв і це ду-уже круто побувати там, але ось обставини складаються так, коли цьогоріч усі поїхали на Форум, а я – ні. Тож як я пережила «Форум видавців», залишившись удома, читайте на Першому українодівочому сайті гарного настрою «Каралєвна».

Спочатку я була дуже активна, переважно у Фейсбуці, бо де ж іще я могла проявляти свою активність, як не там. У моїй стрічці, наче гриби після дощу, зринали анонси новинок, які щойно віддрукувалися й поспішають до Львова, усі масово складали списки книжок, які необхідно придбати кожному поважаючому себе форумчанину, а ще почали точитися «війни». Галас, скандал, чорний піар – у всьому цьому страшно цікаво брати участь, скажу я вам, особливо, коли усвідомлюєш, що поїздка на Форум тобі цьогоріч не світить. Тому я теж активно обоговорювала, читала, висловлювала свою думку, а то і не одну, й відслідковувала усі новини, пов’язані з відкриттям нового Форуму.

Зізнаюся, я заздрила. Я вдивлялася у вікна інтернет-браузера Google Chrome, що транслював мені безкінечним потоком щасливі селфі мало не половини земної кулі, що приїхала до Львова. Я дивилася на них усіх із неприхованою заздрістю, бо я так хотіла бути там, серед цих книголюбів і книгоманів, що «лише на годинку заскочили до Палацу Потоцьких і залишили там увесь місячний бюджет, бо тут таааааак багато всякої всячини!» Чи серед тих, хто «матиму автограф-сесію на стенді «бла-бла-бла-Видавництва». Чекатиму, приходьте обійматися!» Обійматися приходьте, ви чуєте?! На усіх стендах Форуму видавців стоять недообіймані люди, ну чесне слово! Зрештою, я переконала себе, що заздрити – марна і невдячна справа, тож навіщо псувати собі карму.

Я страждала. Фейсбук розривався форумними світлинами. Презентації книжок, фото розкладок накупованого краму, спільні постановочні кадри з відомими й зовсім невідомими авторами, фото кав, усіляких картопляників та завиванців, пива, вина, пам’ятників, вуличних танців з поляками і, звісно ж, автомобіля братів Капранових! Я страждала і смажила у себе на кухні млини з яблуками. Кажуть, з яким настроєм готуєш їжу, так вона й смакуватиме, але попри мої страждання й відверто сумовитий настрій млини вдалися на славу: в міру солодкі, з легкою кислинкою. І я поглинала їх один за одним й запивала чорним чаєм, бо, на жаль, посмакувати львівськими пляцками мені не судилося.

Я зірвалася. На четвертий день Форуму в мене стався зрив. Всадовивши маля у візок, я вирушила до гіпермаркету «Ашан», наче б-то купити молока. І незчулася, як опинилася у книжкових рядах. Видно, мене тягло як магнітом, бо ноги зайшли туди самі, а очі одразу побігли палітурками, рясно виставленими дбайливою рукою працівника торгового залу. Я зачудовано проходжала туди-сюди, в руки лягав то Ернест Хемінгуей у красивій цупкій обкладинці, то Фанні Флег, то я хапала якісь збірки та антології, і хоча мій внутрішній голос наказав мені поставити майже все, набране попід пахви, назад, я відвоювала собі один томик. Я ще не знаю, коли зможу в спокої сісти й з насолодою зануритися у цю книжку, але з магазину я вийшла осяяна усмішкою, бо в сумці у мене лежала «Таємнича історія Біллі Міллігана». Біллі, you made my day!

Я заспокоїлася і відпустила. Досвідчені психологи радять відпустити ситуацію, коли ти не в силі щось змінити, так я і зробила. Я все ще скролила свою активну стрічку і ставила знаки «люкс» та «сердечко» під світлинами невпинних селферів, але я змирилася й прийняла той факт, що цей Форум видавців пройшов без мене. Втім, мене неймовірно тішило те, що незважаючи ні на що, одна Каралєвна таки дісталася Палацу Потоцьких! Мине ще день, максимум два і шум навколо Львова та Форуму вщухне, а я, щоб ви знали, беруся їхати на наступний, у 2018 році, і тоді я надолужу усі свої пропущені селфі і наобіймаюся досхочу.

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments