Ласкаво просимо, трон наразі вільний
05
листопада 2017 О 12:08
198
Ярмарок: місто в місті

Цей вранішній запах яблук, чебрецю, м’яти, свіжих помідорів, огірків, м’якеньких бавовняних шкарпеток щойно з Житомирського заводу – хіба щось може бути кращим? А оті такі опецькуваті овочі, як же ж їх? Такі наче літаючі тарілки, де туди-сюди швендяють жовто-білі насінини прибульці... О, точно! Патисони! А погляд Валі, коли її ковбасу пробують, та не беруть? Не погляд – ціла трагікомедія з велетенськими зіницями і довжелезними віями під синіми тінями! А як кричить дядя Коля, коли його, прастігоспаді, хтось обважить? Та ведмідь зі сплячки тихіше встає, чесне слово, чесне-пречесне, хто б його отак голосно зі сну вставав? А шуба Свєткіна? Ота «за три тищі з Троєщини з розпродажи. Да, вона, пєсєц чи чорнобурка, ув розовий крашена – красіва, як із магазіна

– Свіжина, свіжина, капуста-зелень. Руккола полєзная, кіндза укусная, рєдіс, зімній редіс! – аж захрипла вже, бідолашечка, кричить, надривається, а сама правим оком бісика Вані  – ииииииить, ніжкою – тууууууууп, п’ятдесять грам – оооооооппппппппп і по-новій, торг стояти не буде! – Капуста-зелень, шпінат, послєдній в году шпінат!

– Дєвушька, а дєвушька, гранат укусний, сматрі, бальшой какой, спєлий. Бєрьошь, да? Три давать? Я надєюсь кілаграма? Да кто в нашем мірє трі гранат бірьот – прімєта плахая, гранат харошій, бєрі пять! – зуби білесенькі, чорнющими вусами обрамлені, а очі які! Чорні-чорні, дай Бог той гранат буде, як ті очі!

– Ніна, Нінка, да отвернись ти от своєй колбаси – єсть вапрос! Тобі субсідії перещитали? Дааааа??? Та шо ж ти не кажеш?!!!! – яскраво-червоні губи тільки й встигають вимовляти слова, поки руки вміло важать цибульку, моркву і «ну еті, сіненькі», –  Дак подождіть же ж, нікуда от вас цей памідор не втіче! Тут шарудить целофановий кульочок, осьо там деренчить тіліфон, ой, дак іще ж бутєрброди не з’їджені.... треба бистренько пощитать, покушать і дальше продавать – вечір скоро!

– Вам шо? Один кірпіч, один батон? Шо ше? Беріть ше осьо ватрушечьку для рібьоночка і для мужа піражок з вішньою возьміть! Я вам як женщіна женщіні говорю – мужик, у которого є пірожок намнога довольнєє мужика бєз пірожка, –  підморгує комусь така ставна рум’яна, наче той «пірожок з вишньою, без косточкі», а кучері в неї які!?

– Аджіка вкусний, пєрєц сладкій, крєпость сільний, бірьом пакупаєм, аджіка вкусний. Бірьоті? Єсть сильний і очінь сільний крєпость, такой красівий дєвушька должен очєнь сільний пробовать! – Погляд гострий, брови нахмурені, от хто сьогодні король ярмарки. Дівчата на сирі, ви бачили? Аджіку пробували? Як не пробували? Пробуйте – «красна, укуснінька – крєпость сільний, прадавєц красівий»!

Всередині кожного великого міста є своє місто – мале. Воно гомонить поміж в’язок петрушки і кропу, десь протікає між бочками квашеної капусти, пробує аджику і сметану з ножа, вдихає запах стиглих помідорів, не простих, а отих, волових, усміхається яскраво нафарбованими губами, вкладає чорні-пречорні кучері в хвіст, вертиться в різні боки, наливає «піісят грам» і випиває так, дзвінко-дзвінко сміючись. Шурх-шурх.  Дзень, тидищ, бабах, ох твою ж мать на лєво! Цвірінь-цвірінь – ану бігом отсюда, ииииич прилетіл. Фіііііііііііть. Жжжжжжжжжжж, ринь-динь-динь, чай-кофе-пірожкі-чай-кофе-пірожкі! Пііііісят будеш? Еееееееех, брррррр, пошла!

Марта Гулей
Автор:
Марта Гулей
comments powered by HyperComments