Ласкаво просимо, трон наразі вільний
31
березня 2017 О 12:20
204
З другим усе інакше...

«Так, як вперше – вже не буде ніколи! Буде по-своєму
трепетно, лоскотатиме десь від нестримних почуттів, але з другим – це вже якось
не так» - казали мені, практично в один голос, подруги, а я не знала вірити чи
ні, бо знала лише, як воно буває вперше і з першим. Перший увійшов у моє життя
якось плавно, хоча стосунки одразу заявили себе не простими. Він багато від
мене вимагав і я скорялася. Постійно мусила підлаштовуватися, відсовувати своє
«Я», щонайменше, на другий, а то й на третій план, бо ВІН був на першому. І
спала уривками, і жила уривками, хоча й встигала помічати первоцвіти, стиглі
яблука та пожовкле листя. Якось з ним було й легко і важко водночас, але любила
до нестями й пробачала йому чимало, і собі пробачала, як же ж без цього. З ним
усе було вперше, усе було незвіданим і багато чого хотілося спробувати, і ми
пробували, і були щасливі! Перша поїздка до моря, перше селфі, перший спільний
шопінг і довгі прогулянки містом. Він полюбляв прокидатися удосвіта і ми разом
зустрічали світанки, була якась магія у цьому і відчувалася неймовірна
близькість…


А потім, у моєму житті з’явився
другий…  Якось так спонтанно,
несподівано. Хоча, мабуть, до цього і йшло, але все ж він захопив мене
зненацька. Я не могла оговтатися, не могла збагнути, не могла вбудувати цей
пазл у вже складену картинку, втім розкидала життя на дрібні елементи й знову
почала будувати все по-новому. Вчилася по-новому жити, по-новому дихати, по-новому
любити. На відміну від бурхливого початку відносин, продовження було схожим на
муркотливого кота, що пригрівся на сонці й грайливо лоскоче тебе лапкою. У його
очах я тонула, немов у безодні, такі проникливі, такі довірливі, сповнені
чогось незрозумілого мені й такого бентежного. Я танула від цих поглядів,
усмішок, доторків. Зізнаюся, що й зараз досить довго дивлюся на нього, коли він
уже спить, простягнувши свої руки догори, так безтурботно і так відкрито. Мені
здається, що я знову розкриваю в собі нові грані, знову співаю, знову
наповнююся і знову віддаю, мабуть, удвічі більше ніж досі. Мені затишно тримати
його руку і може у цих стосунках немає «американських гірок», нема чогось
такого «на грані», але вони надзвичайно ніжні, глибокі та наповнюючі.

«А що з першим?» - спитаєте ви. А я усміхнуся лишень і
скажу, що перший ніде не подівся, він так само щоранку будить мене своїм: «Час
вставати!», цілує й обіймає, коли йде з дому. А я чекаю на нього щовечора,
вірніше ми чекаємо… Ми, з молодшим сином, чекаємо на старшого.

Мабуть, все ж, з другим усе трохи інакше, ніж з першим,
але з ними обома – це суцільна гармонія, баланс і ЩАСТЯ!

(с) Мирослава Кошка

Мирослава Кошка
Автор:
Мирослава Кошка
comments powered by HyperComments