пізнавально-розважальний дівочий портал
Що почитати? Назад до списку

Жан-Поль Дідьєлоран «Читець у ранковому експресі»

Ох, як же мені набридли банальні любовні історії, читаючи які вже через якийсь десяток сторінок одразу розумієш, чим усе закінчиться. Отой постійний пошук красунями, від яких одразу втрачаєш голову і мову, принців на білих конях, оті притягнуті за вуха перешкоди, через які їм не судилося бути разом, і, нарешті, довгоочікуваний хепі-енд, в якому ніхто й не сумнівався. От саме тому, коли натрапляєш на дійсно вартісний роман, який, здавалося б, мав бути не про любов, бо з анотації та й самої назви зрозуміло, що йтиметься про книжки й читання, просто радієш, що автор зумів усе-таки здивувати. Тоді просто хочеться вигукнути, як у відомій рекламі: «Ай, молодець!» І за секунду додати: «Молодець Жан-Поль Дідьєлоран, що написав «Читець у ранковому експресі»! Спочатку книжка доволі депресивна та навіть химерна: головний герой не задоволений, здається, всім на світі – своїм чудернацьким іменем – Белан Гормоль, роботою (він працює на заводі, де переробляють макулатуру - знищують одні книжки, щоб вже зі вторинної сировини могли надрукувати інші) та й, напевно, все, бо особистого життя в нього не було, як і сім’ї, якщо не рахувати телефонних дзвінків по четвергах до матері та золотої рибки Руже де Ліль, та друзів – сторожа, який розмовляє виключно віршами, та колишнього працівника цього ж заводу, який упродовж усього роману шукає свої ноги. Абсурдно? Заінтригувала? Про останнього більше не скажу і слова, бо саме ця сюжетна лінія мені здалася не те щоб милою, а особливою. Саме завдяки їй віриш у безкорисливість дружби, людську підтримку, а ще розумієш, що іноді для щастя достатньо зовсім небагато, і то не гроші, чи ще якісь дорогоцінні речі. Коли ходиш на роботу разом із Беланом, у голові виникають асоціації як не з катівнею, то з кладовищем непотрібних книг. Єдиною відрадою для Гормоля є те, що кожного дня, щоранку і ввечері, їздячи в потязі, він читає кілька врятованих сторінок з різних книжок. Здавалося б, марна справа. А проте люди слухають, роззявивши рота, і дякують йому. І ось так із дня в день. Якесь чарівне замкнуте коло, яке складається лише з дому і роботи. Та одного разу Белан знаходить в поїзді флешку, яка повністю міняє його життя. Окремо хочеться сказати кілька слів і про автора. Одразу видно, що Жан-Поль Дідьєлоран - майстер короткої прози. Йому притаманна лаконічність, точність, жодної тобі непотрібної філософії та розмусолювання. Він неперевершений новеліст, нагороджений престижними преміями, в тому числі двічі – Міжнародною премією Хемінгуея. «Читець у ранковому експресі» - це перший експеримент Дідьєлорана у великій формі. І експеримент вдалий, адже книжка одразу опинилася у лідерах продажів, права на переклад купили 25 країн, а 60-тисячний тираж розійшовся за 4 місяці. На мою думку, це й не дивно, адже це саме той випадок, коли купуєшся на гарну обкладинку та обіцянку цікавої історії, а отримуєш усе це і навіть трішечки більше. «Читець у ранковому експресі» - це книжка про непересічні життя пересічних людей. І так, там не обійшлося без любовної історії.

(с) Віоліна Ситнік



Схожі публікації